Уява і творчість

Уява поглиблює пізнання людиною світу, допомагає встановлювати нові властивості об’єктів і зв’язки між ними. Вона є особливо цінною в науковій і художній творчості. Історія науки знає багато прикладів, коли уявлення виступали одним із найважливіших елементів наукового передбачення.

Ніхто і ніколи не бачив атомів, електронів, нейтронів та інших елементарних частинок матерії. Тільки завдяки своїй уяві фізики відкрили їх, що дало змогу глибше пізнати внутрішню будову матерії.

У людей, які не мають стосунку до математики, побутує думка, що в цій науці всі твердження строго доводяться, а тому там немає місця для фантазії. Однак на етапі відкриття, в процесі пошуків вирішення математичних проблем фантазія і інтуїція відіграють велику роль. Так, Г.В. Лейбніц, розробляючи основи диференціального числення, виходив з уявлення про замкнену криву як багатокутник з нескінченно великою кількістю сторін.

Німецький астроном Йоган Кеплер (1571--1630 р.р.) у праці “Нова стереометрія винних бочок”, що підготувала тріумф інтегрального числення, шукав об’єм кулі, вважаючи, ніби вона складається з нескінченної множини конусів, вершини яких розташовані в центрі кулі.

Не менш важливою і складною є роль уяви в художній творчості. З одного боку, світ героїв створює фантазія митця. З іншого - образ, ситуація, неочікуваний поворот сюжету виникають як остаточний результат узагальнення багатьох вражень, пропущених через емоційну сферу творчої особистості.

В цілому, за думкою Л.С. Рубінштейна, сила творчої уяви і її рівень визначаються співвідношенням двох показників:

- тим, наскільки уява притримується обмежувальних умов, від яких залежить осмисленість і об’єктивна значущість творів;

- новизною і оригінальністю.

Уява, що не задовільняє одночасно ці дві умови, фантастична, але творчо безплідна.

Творчість пройшла шлях від випадкових відкриттів до свідомого і планомірного вирішення нових завдань. Англійський вчений Г. Уоллес виділив 4 стадії процесу творчості:

- підготовка (зародження ідеї);

- дозрівання (концентрація, стягування знань, що прямо чи дотично відносяться до проблеми, добування знань, яких невистарчає);

- осяяння (інтуїтивне відчуття результату);

- перевірка

Г.С. Альтшуллер розробив цілу теорію творчих задач. В загальному він виділив 5рівнів творчості.

Завдання першого рівня вирішуються використанням засобів, що прямо призначені для наміченої мети. Необхідно перебрати в думці лише декілька загальноприйнятих і очевидних варіантів рішень. Сам об’єкт не змінюється. Засоби вирішення завдань знаходяться в межах однієї вузької спеціальності.

Завдання другого рівня вимагають деякої видозміни об’єкту для отримання бажаного ефекту. Необхідно перебрати в думці десятки варіантів. Засоби вирішення завдання знаходяться в межах однієї галузі знань.

Правильне вирішення завдань третього рівня приховане серед сотень неправильних, так як об’єкт, який удосконалюється, повинен бути серйозно змінений. Прийоми рішення задач цього рівня приходиться шукати в суміжних галузях знань.

При вирішенні завдань четвертого рівня об’єкт, що удосконалюється змінюється повністю. Пошук рішення проводиться, як правило, в сфері науки, серед ефектів і явищ, які рідко зустрічаються.

На п 'ятому рівні рішення задач досягається зміною всієї системи, в яку входить об’єкт, що удосконалюється. Тут число проб і помилок виростає до сотень тисяч і мільйонів. Засоби вирішення завдань цього рівня знаходяться за межами сьогоднішнього дня науки; тому спочатку необхідно зробити відкриття, а потім, опираючись на нові наукові дані, вирішити творче завдання.

Одним із важливих прийомів вирішення творчих задач є перевід їх з вищих рівнів на нижчі. Таким чином, якщо завдання четвертого чи п 'ятого рівня через спеціальні прийоми перевести на перший чи другий рівень, то спрацює звичайний перебір варіантів. Проблема зводиться до того, щоб навчитися швидко звужувати “поле пошуку”, перетворюючи важке завдання в легке.

Таким чином, недивлячись на удавану легкість, мимовільність, непередбачуваність образів, що виникають, творче перетворення дійсності в уяві підпорядковується своїм законам і здійснюється в відповідності до певних способів чи прийомів. Нові уявлення виникають на основі того, що вже було в свідомості, завдяки операціям аналізу та синтезу. В кінцевому рахунку, процеси уяви базуються в розкладанні в думці вихідних уявлень на складові частини (аналіз) і наступному їх поєднанні в нових сполученнях (синтез), тобто мають аналітико-синтетичний характер.

Значне місце займає уява і в творчій діяльності педагога, спрямованій на формування всебічнорозвиненої особистості. У зв’зку з цим, А. Макаренко стверджував, що виховання неможливе без прогнозування особистості вихованця.

Без фантазії вчителі не могли б готуватися до уроку, тому що неможливо було б уявити собі хід його, передбачити реакцію учнів чи студентів. Тай сам процес навчання став би дуже обмеженим, так як не опираючись на уяву не можливо вивчити історію, географію, астрономію і ін. предмети.

Уява людини виступає як відображення властивостей її особистості, її психологічного стану в даний момент часу. Даний факт знайшов використання в психології, особливо в створенні психодіагностичних особистісних методик. Особистісні тести проективного типу (тематичний апперцептивний тест - ТАТ, тест Роршаха і ін) базуються на механізмі проекції, відповідно до якого, людина в своїй уяві схильна приписувати іншим людям свої особистісні якості і стани. Проводячи аналіз продуктів фантазії за спеціальною схемою, психолог робить заключення про особистість людини.