Світове зло та подвижницькі ідеали.

У юнацькому віці ідеал має той же статус, що й реальність. Навколишній світ ніяк не сполучається з ідеалом, але повинен йому відповідати, до нього тягнутися. Поки світ не є ідеальним, він лежить у злі.

Неабияку значущість набуває пошук кохання, в якому виникла б можливість виходу за межі побутового, випадкового заради абсолютного, одвічного, трансцендентного світу. З'являються думки про героїчне безсмертя, обмірковується можливість залишитися у пам'яті вдячних нащадків, у душах коханих чи тих, хто не спромігся відповісти на кохання. Тема всесилля часу врівноважується захопленістю життям, сьогоденням, його перспективами.

Історія культури зберігає приклади вічної юності, що героїчно змагається з часом, його невблаганним плином. Навіщо Дон Жуан, згідно з легендою, зваблює 1002 жінок? Цю невгамовну чуттєвість К'єркегор називає геніальною й пояснює ставленням до смерті, яка прийде і все зрівняє. Юнак не бачить живої неповторності кожного явища, кожної людини, як Дон Жуан не бачить це у своїх жінках. Він глибоко центрований на бажанні подвигу, на пошуках змін. Йому необхідно відкидати те, що не є істинним, заради того, що сьогодні здається справжнім. Раціоналізування ще не торкнулося його. Рефлексуючий Дон Жуан, як твердить К'єркегор, — це вже Фауст.

Життя і смерть сприймаються в юнацькому віці як необхідність самопожертви в ім'я іншої людини, людства взагалі. Потреба у самопожертві є своєрідним вираженням прагнення охопити інше буття, злитися з ним, розчинити у собі. Страх небуття знайомий юнакові, але він затамовується більш сильним мотивом співчуття, допомоги, співучасті.

Хоч юність вважається найкращим часом життя, спеціальні дослідження доводять, що у цьому віці фіксуються найнижча задоволеність його смислом, найгостріша невпевненість у собі, стан невизначеності. Людина стоїть на порозі нового, самостійного життя, хоче зрозуміти своє призначення, знайти відповіді на запитання "Для чого я живу?", "Що конкретно маю робити?"