Зв’язок психології з філософією

Психологія розвиває багатогранні зв’язки як з природничими, так і з соціальними (гуманітарними) науками.

Існують наукові проблеми, які розглядаються з позиції як психології, так і філософії.

Крім того, в самій психології є питання, які неможливо вирішити експериментальним шляхом. При зіткненні з подібного роду проблемами психологи вимушені звертатися до філософії і тим самим користуватися висновками, які їм пропонують представники суміжної науки - філософії. До традиційних міждисциплінарних проблем, у даному випадку філософсько-психологічних, відносяться проблеми суті й походження людської свідомості, природи вищих форм людського мислення, впливи суспільства на особистість та особистості на суспільство, методологічні проблеми психології тощо.

Філософія зазвичай визначається як наука про загальні закони природи, суспільства і мислення. Але за цим визначенням часто слідують обмовки в тому сенсі, що філософія - метанаука, «наднаука».

Психологія, як відомо, довгий час розвивалася в межах філософії, й виокремлення її в самостійну науку не могло означати повної автономії. Проблеми душевного життя людини не могли розроблятися поза уявленнями про стосунки матеріального та ідеального, духовного та тілесного, біологічного та соціального, суб'єктивного та об'єктивного, а це проблеми філософського плану, як і багато інших. Щоправда психологи не завжди формулюють свої позиції щодо цих проблем, проте незалежно від бажання того або іншого дослідника їхні погляди хоч і приховано, але несуть загальні уявлення про світ і людину.

Необхідно також підкреслити, що є проблеми, вирішення яких можливе лише за спільної участі психологів і філософів. До таких проблем відносяться, наприклад, проблеми епістемології - науки про пізнання людиною навколишнього світу. Завдяки дослідженням відомого швейцарського вченого Жана Піаже і створеного ним Міжнародного епістемологічного центру в Женеві вдалося дізнатися багато нового про природу людського інтелекту та його розвиток.

Слід зазначити, що таке єднання філософії та психології викликане ще й тим, що психологічна наука обирає методологію наукового дослідження, спираючись на світоглядні теорії й концепції, які, в свою чергу, формуються в межах філософії. Так, у попередніх розділах йшлося про визначну роль у психології таких відомих учених, як Арістотель, Р. Декарт, Дж. Локк, Д. Юм та інших учених. Проте, вони відомі перш за все як видатні філософи, засновники філософських шкіл. Панування того або іншого світогляду відбивається і на закономірностях розвитку психологічної науки. Наприклад, домінування у вітчизняній психології матеріалізму зумовило бурхливий розвиток експериментальних психологічних методів, підвищений інтерес до природничо наукових засад психології, прагнення вирішити проблему взаємозв'язку психічного та біологічного. Але в той же час недостатньо уваги приділялося розвитку етичних структур особистості. Підтвердженням цього є духовна криза, яка спостерігалася в Росії в кінці XX ст.

Таким чином, сучасна психологія й філософія до цього часу розвиваються в тісній єдності, взаємодоповнюючи одна одну. Спостерігається інтеграція і взаємопроникнення знань цих наук на теоретико-методологічному рівні.

2.