Фізіологічні основи відчуттів

Фізіологічною основою відчуттів є діяльність складних комплексів анатомічних структур, які І.П. Павлов назвав аналізаторами. Кожний аналізатор складається з трьох частин:

(1) периферичного відділу - рецептора (рецептор - це сприймаюча частина аналізатора; основна функція рецептора - трансформація зовнішньої енергії в нервовий процес);

(2) провідникових нервових шляхів;

(3) кіркових відділів аналізатора (їх ще по-іншому називають центральними відділами аналізаторів), у яких відбувається переробка нервових імпульсів, які поступають із периферичних відділів.

Кіркова частина кожного аналізатора включає область, що є проекцією периферії (тобто проекцію органу чуття) в корі головного мозку, оскільки певним рецепторам відповідають певні ділянки кори. Для виникнення відчуття необхідно задіювати всі складові частини аналізатора. Якщо зруйнувати будь-яку з частин аналізатора, виникнення відповідних відчуттів стає неможливим. Так, зорові відчуття припиняються і при пошкодженні очей, і при порушенні цілісності зорових нервів, і при руйнуванні потиличних доль обох півкуль.

Аналізатор - це активний орган, що рефлекторно перебудовується під впливом подразників. Тому відчуття - не пасивний процес; воно завжди включає рухові компоненти. Американський психолог Д. Нефф, спостерігаючи за допомогою мікроскопа за ділянкою шкіри, переконався, що при подразненні її голкою момент виникнення відчуття супроводжується рефлекторними руховими реакціями цієї ділянки шкіри. Надалі чисельними дослідженнями було встановлено, що відчуття тісно пов'язане з рухом, який інколи проявляється у вигляді вегетативної реакції (звуження судин, шкіряно- гальванічний рефлекс), інколи - у вигляді м'язових реакцій (поворот очей, напруга м'язів шиї, рухові реакції руки і т. д.). Таким чином, відчуття не пасивний процес; вони мають активний або рефлекторний характер.

3.