§ 9. Кримінально-правова характеристика окремихскладів кримінальних правопорушень

Державна зрада (ст.111 Кримінального кодексу України)

Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини у сфері забезпечення охорони національної безпеки.

Під національною безпекою розуміється захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

Об'єктивна сторона злочину може полягати в таких діях: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Суб'єкт злочину - спеціальний. Ним може бути осудний громадяни України, який досяг 16-го віку.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Ч. 3 ст. 111 КК передбачає спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання.

Суб'єктивна сторона характеризується виною у формі прямого умислу.

Розмежування з державною зрадою ст. 111 КК слід вважати те, що колабораційні дії вчиняються суб’єктом вже в умовах здійсненої окупації чи збройної агресії.

Колабораційна діяльність (ст. 111-1 Кримінального кодексу України)

Колабораційна діяльність — це співпраця з окупованою владою на шкоду власнй державі.

Кримінальна відповідальності за ч.1 ст. 111-1 КК, настає за вчинення громадянами України, наступних дій: публічне заперечення здійснення збройної агресії проти України; публічне заперечення встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України; публічні заклики до підтримки рішень та/або дій держави-агресора; публічні заклики до співпраці з державою- агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора; публічні заклики до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окупованій території України.

Під публічністю розуміють поширення закликів або висловлення заперечення до невизначеного кола осіб (дві і більше особи), зокрема у мережі Інтернет або за допомогою засобів масової інформації. Не є публічними заклики, які адресовані конкретній особі під час особистої бесіди чи переписки. Можуть вчинятися у таких формах: виступ на мітингу, на засіданні органу місцевого самоврядування, на засіданні членів громадської організації або будь-якого незареєстрованої організації громадян; запис відео з відповідними висловлюваннями і закликами і подальша демонстрація такого відео у ЗМІ, в мережі Інтернет, в соціальних мережах. При цьому, з контексту особа має розуміти, що записане з нею відео буде розповсюджено у ЗМІ, в мережі Інтернет, в соціальних мережах; інтерв’ю, в ході якого особа промовляє відповідні висловлювання і заклики, з наступною публікацією такого інтерв’ю в ЗМІ, в мережі Інтернет, в соціальних мережах. При цьому, з контексту подій особа має розуміти, що записане з нею інтерв’ю буде розповсюджено у ЗМІ, в мережі Інтернет, в соціальних мережах; розміщення текстових, графічних (однак з обов’язковим супроводженням текстом) матеріалів в мережі Інтернет, в соціальних мережах; розповсюдження листівок з відповідним змістом.

Ч. 2 ст. 111-1 КК настає кримінальна відповідальність за добровільне зайняття посад, не пов’язаних з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій. Під поняттям добровільності необхідно розуміти зайняття посади без вчинення будь-якого (фізичного та психологічного) примусу стосовно такої особи. Тобто мається на увазі добровільне та офіційне працевлаштування громадян України на некерівні посади у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупованій адміністрації держави-агресора.

Ч.3 ст. 111-1 КК, настає за дії спрямована на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти, а також за пропаганду у закладах освіти незалежно від типів та форм власності, вчинену з метою: сприяння здійсненню збройної агресії проти України; встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України; уникнення відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України. Під пропагандою розуміється поширення і глибоке детальне роз’яснення яких-небудь ідей, поглядів, знань. Форма комунікації, спрямована на поширення фактів, аргументів, чуток та інших відомостей для впливу на суспільну думку на користь певної спільної справи чи громадської позиції. Ознаки пропаганди: поширення інформації; спрямування на широке коло осіб; мета - вплив на громадську свідомість та поведінку; підбір фактів та аргументів; свідоме, умисне відкидання або спотворення певних важливих фактів, використання неправдивих фактів; висловлювання у формі закликів, повчань, порад, попереджень, вимог, погроз; роз’яснення відповідної позиції.

Ч. 4 ст. 111-1 КК передбачена кримінальна відповідальність за економічну співпрацю з державою-агресором, тобто, за передачу (передбачає віддання у володіння іншій особі, самостійно або через посередника) матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави- агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою- агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.

Ч. 5 ст. 111-1 КК, за зайняття керівних посад чи організацію виборів до незаконних органів вчинених у наступних формах: добровільного зайняття громадянином України посади, пов’язаної з виконанням організаційно- розпорядчих або адміністративно-господарських функцій (тобто керівної посади), у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора; добровільного обрання до таких незаконних органів; участі в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території; публічних закликів до проведення таких незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території.

Ч. 6 ст. 111-1 КК передбачена кримінальна відповідальність за здійснені у співпраці з державою-агресором та/або її окупаційною адміністрацією, спрямовані на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України наступних дій: організація та проведення заходів політичного характеру; активна участь у таких заходах; здійснення інформаційної діяльності.

Суб’єктом цього кримінального правопорушення можуть бути не лише громадяни України, а й особи без громадянства чи іноземці. Відповідальність за вказане кримінальне правопорушення несуть як особи, що організували та проводили заходи політичного характеру чи здійснювали інформаційну діяльність у співпраці з державою-агресором, так і особи, що приймали активну участь у таких заходах.

Ч. 7 ст. 111-1 КК за дії вчинені у наступних формах: добровільне зайняття посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території; добровільна участь в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території; добровільна участь в збройних формуваннях держави-агресора; надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Це кримінальне правопорушення стосується лише незаконних судових або правоохоронних органів, створених на тимчасово окупованій території.

Суб’єктом є виключно громадянин України, працевлаштований (призначений) на посади в незаконні судові або правоохоронні органи, створені на тимчасово окупованій території; громадянин України, який бере добровільну участь в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, в збройних формуваннях держави-агресора; громадянин України, який надає допомогу таким формуванням.

Ч. 8 ст. 111-11 КК передбачає відповідальність за вчинення особами, зазначеними у частинах п’ятій-сьомій цієї статті, дій або прийняття рішень, що призвели до загибелі людей (хоча б однієї особи) або настання інших тяжких наслідків (вважається шкода, що в одну тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

Диверсія (ст. 113 Кримінального кодексу України)

Основним безпосереднім об'єктом диверсії є суспільні відносини у сфері забезпечення охорони національної безпеки, додатковим необхідним безпосереднім об'єктом — суспільні відносини у сфері забезпечення охорони життя та здоров 'я людей, власності, громадської безпеки, довкілля, тощо.

Під диверсією слід розуміти вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров 'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій.

Предметом злочину становлять об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонна значення: будівлі, споруди та інші об’єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, від діяльності яких залежить життєдіяльність певних регіонів чи інших великих територій, належне функціонування певних галузей економіки, структур державного управління (електростанції, водо-, нафто-, газо-, нафтопродуктопроводи, мости, дамби, греблі, системи інформаційних комунікацій, вокзали, аеропорти, морські чи річкові порти, метрополітени, підприємства з виробництва грошових знаків України чи інші важливі підприємства, незалежно від форми власності, військові частини), у т. ч. підприємства, зруйнування чи пошкодження яких само по собі є фактором небезпеки (хімічні, біологічні підприємства, підприємства з виготовлення отруйних, вибухових матеріалів, речовин і виробів, пожежонебезпечні виробництва чи сховища, виробництва з безперервними технологічними процесами у хімічній, мікробіологічній промисловості) земельні угіддя, водойми, ліси, стада і колекції тварин, риба, що водиться у ставках та інших водоймищах, великі пасіки, посіви сільськогосподарських чи інших культур, лісові масиви тощо.

Об'єктивна сторона диверсії полягає в активних діях: вчинені вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій.

Суб'єкт злочину - загальний, а саме фізична особа, яка досягла 14-го віку.

Суб'єктивна сторона характеризується виною у формі прямого умислу. Крім того, особа діє зі спеціальною метою — ослаблення держави, зниження ефективності діяльності держави щодо протистояння загрозам національної безпеки у будь якій сфері.

Кваліфікуючими ознаками диверсії є: вчинення в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту.

Поняття та види вбивства за Кримінальним кодексом України

Поняття умисне вбивство визначене в ст. 115 КК, вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Вбивство - це передбачене кримінальним законом винне суспільно небезпечне діяння, яке посягає на життя іншої людини і спричиняє її смерть.

Вбивство — це умисне або необережне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Вбивства поділяються на:

а) просте умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК),

б) умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (кваліфіковані види вбивства ч.2 ст.115 - це вбивство: 1) двох або більше осіб; 2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; 3) заручника або викраденої людини; 4) вчинене з особливою жорстокістю; 5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб; 6) з корисливих мотивів; 7) з хуліганських мотивів; 8) особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку; 9) з метою приховати інше кримінальне правопорушення або полегшити його вчинення; 10) поєднане із зґвалтуванням або сексуальним насильством; 11) вчинене на замовлення; 12) вчинене за попередньою змовою групою осіб; 13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116­118 цього Кодексу; 14) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості,

в) умисне вбивство при пом 'якшуючих обставинах (привілейовані види вбивства) — вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК); матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК); при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК), г) вбивство через необережність (ст. 119 КК).

Безпосереднім об'єктом вбивства є життя людини. Моментом початку життя вважається початок фізіологічних пологів, а кінцем життя - біологічна смерть, яка пов’язується з початком незворотного розпаду клітин центральної нервової системи, тобто з припиненням функціонування головного мозку.

Так, у ст. 15 Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» від 16.07.1999 зазначається, що людина вважається померлою з моменту встановлення смерті її мозку, що означає повну і незворотну втрату всіх його функцій.

Від біологічної смерті треба відрізняти клінічну, яка супроводжується зупинкою серцевої діяльності, дихання, пригніченням свідомості, рефлексів. У той же час, зберігається можливість відновлення всіх основних життєвих функцій. Цей період може тривати в середньому 5-8 хвилин.

З об’єктивної сторони вбивство є кримінальним правопорушенням з матеріальним складом. Об’єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується такими обов’язковими ознаками: 1) діянням, яке може бути у формі дії (наприклад, удар ножем, постріл із пістолета тощо) або бездіяльності (наприклад, мати не годує новонароджену дитину з метою позбавити її життя); 2) наслідком у виді біологічної смерті людини; 3) причиновим зв'язком між зазначеним діянням і наслідком. Виходячи з цього, вбивство вважається закінченим з моменту настання суспільно небезпечного наслідку - смерті людини.

Суб’єктом вбивства може бути фізична осудна особа, яка досягла 14- річного віку (ст.ст. 115-117 КК) або 16-річного віку (ст.ст. 118, 119 КК).

Суб’єктивна сторона кримінальних правопорушень, передбачених статтями 115-118 КК, характеризується умисною формою вини.

У ряді випадків мотив і мета, а також емоційний стан винного можуть виступати як обов’язкові ознаки суб’єктивної сторони умисного вбивства. Наприклад, умисне вбивство з корисливих, хуліганських мотивів, з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості (п. 6, 7, 14 ч. 2 ст. 115 КК), умисне вбивство з метою приховати інший злочин (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК), умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК) тощо.

Поняття і види тілесних ушкоджень

Безпосередній об’єкт - здоров’я особи.

Чинне законодавство встановлює кримінальну відповідальність за заподіяння тілесних ушкоджень. Кримінальний кодекс України передбачає три види тілесних ушкоджень: тяжкі (ст. 121 КК), середньої тяжкості (ст. 122 КК) та легкі тілесні ушкодження (ст. 125 КК).

Тілесне ушкодження це — протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що виражається в порушенні анатомічної цілісності чи фізіологічної функції органів і тканин людини.

Тяжкими тілесними ушкодженнями є ті, які відповідають хоча б одному з наступних критеріїв: 1. небезпека для життя в момент заподіяння; 2. втрата будь- якого органу чи його функцій; 3. психічна хвороба; 4. інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину; 5. переривання вагітності; 6. непоправне знівечення обличчя. Середньої тяжкості тілесні ушкодження це ті, які не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених для тяжких тілесних ушкоджень, але спричинило: тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину (від 10% до 33 %). Легкі тілесні ушкодження поділяються на - просте «легке тілесне ушкодження» (такі ушкодження, які мали незначні скороминучі наслідки, тривалістю не більше шести днів: наприклад, синець, садно тощо); «легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності» (такі ушкодження, що потягли за собою розлад здоров’я тривалістю понад шість днів, але не більше 21 дня, або втрату загальної працездатності до 10 %).

До тяжких тілесних ушкоджень законодавець відносить тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя. Коротко характеризуючи ознаки цього виду тілесного ушкодження можна зазначити, що небезпечним для життя є ушкодження, яке в момент заподіяння (завдання) чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняє загрозливі для життя явища і яке без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчується чи може закінчитися смертю. Правила до таких ушкоджень відносять: 1) ушкодження, що проникають у черепну порожнину, у тому числі й без ушкодження мозку; 2) відкриті й закриті переломи кісток склепіння та основи черепа, за винятком кісток лицевого скелета та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа; 3) забій головного мозку тяжкого ступеня як зі здавленням, так і без здавлення головного мозку; 4) закриті ушкодження спинного мозку в шийному відділі; 5) поранення грудної клітки, які проникли в плевральну порожнину, порожнину перикарду чи клітковину середостіння, у тому числі і без ушкодження внутрішніх органів; 6) ушкодження живота, які проникли в черевну порожнину, у тому числі і без ушкодження внутрішніх органів та ін.

Під втратою будь-якого органу чи його функції розуміють втрату зору, слуху, язика, руки, ноги, репродуктивної здатності. Втратою зору вважають повну стійку сліпоту на обидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору до підрахунку пальців на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче). Втрата слуху - це повна стійка глухота на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3-5 сантиметрів від ушної раковини. Під втратою язика (мовлення) треба розуміти втрату можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих. Втрата руки чи ноги - це відокремлення їх від тулуба чи втрата ними функцій (параліч або інший стан, що унеможливлює їх діяльність). Під анатомічною втратою руки чи ноги треба розуміти як відокремлення від тулуба всієї руки чи ноги, так і ампутацію на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів. Всі інші випадки повинні розглядатися як втрата частини кінцівки і оцінюватися за ознакою стійкої втрати працездатності. Втрата репродуктивної здатності означає втрату здатності до злягання чи здатності до запліднення, зачаття та дітородіння (розродження). До тяжких тілесних ушкоджень відноситься також ушкодження, що призвело до психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня виліковності. До психічних захворювань не можна відносити пов’язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Під іншим розладом здоров'я, поєднаним зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину (не менше 33%), Правила розглядають безпосередньо пов’язаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес.

Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності при ушкодженнях встановлюються після наслідку ушкодження, що визначився, на підставі об’єктивних даних з урахуванням документів, якими керуються у своїй роботі Медико-соціальна експертна комісія (МСЕК). Згідно з Правилами ушкодження, що призвело до переривання вагітності, незалежно від її строку, належить до тяжких за умов, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причиновий зв’язок. Непоправним вважається знівечення обличчя за умови, якщо його не можна усунути за допомогою звичайних методів лікування або воно може бути усунено лише завдяки пластичній операції.

Умисне тяжке тілесне ушкодження: 1) вчинене способом, що має характер особливого мучення, має місце тоді, коли його заподіяння супроводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерпним) болем для потерпілого (також наприклад, дії, спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення її в шкідливих для здоров’я умовах, та інші подібні дії); 2) вчинене групою осіб, утвореною без попередньої змови; 3) вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб, має місце тоді, коли такі ушкодження заподіюються для викликання в них почуття страху перед винним чи іншими особами; 4) вчинене з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості; 5) вчинене на замовлення (тілесні ушкодження заподіюються особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника); 6) що спричинило смерть потерпілого, має місце коли настали наслідки у вигляді біологічної смерті потерпілого.

До середньої тяжкості тілесного ушкодження законодавець відносить ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

Середньої тяжкості тілесного ушкодження можна віднести:

1) відсутність небезпеки для життя;

2) відсутність наслідків, передбачених у ст. 121 КК;

3) тривалий розлад здоров 'я (розлад здоров 'я строком понад 3 тижні);

4) стійку втрату працездатності менш ніж на третину (втрата загальної працездатності від 10 % до 33 %).

Умисне легке тілесне ушкодження може бути двох видів:

1) легке тілесне ушкодження, яке не спричинило короткочасного розладу здоров’я чи незначної втрати працездатності (легкі тілесні ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як шість днів);

2) легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я чи незначну втрату працездатності.

Відповідно до Правил короткочасним визнають розлад здоров’я тривалістю понад шість днів, але не більше як три тижні (21 день). Під незначною стійкою втратою працездатності належить розуміти втрату загальної працездатності до 10 %.

Суб'єкт - фізична, осудна особа, яка досягла 14 років (ст. 121, 122 КК), з 16 років (ст. 125 КК).

Суб'єктивна сторона - вина у формі прямого чи непрямого умислу (ст.121, 122, 125 КК); ставлення до смерті потерпілого (ч.2 ст.121 КК) є необережним.

Домашнє насильство (ст. 126-1 Кримінального кодексу України)

Домашнє насильство — це умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров 'я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.

Безпосередній об'єкт — здоров’я особи. Додатковим факультативним його об’єктом можуть виступати воля, честь і гідність особи, її психічна недоторканність. Потерпілий - член подружжя чи колишнього подружжя або інша особа, яка перебуває у сімейних чи близьких відносинах.

Об'єктивна сторона - фізичне, психологічне або економічне насильство.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності. Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.

Суб'єкт кримінального правопорушення спеціальний - член подружжя чи колишнього подружжя або інша особа, яка перебуває у сімейних або близьких відносинах. Сім ’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається_сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Близькі особи - особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких із суб’єктом не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі, а також - незалежно від зазначених умов - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням згаданого суб’єкта.

Суб’єктивна сторона характеризується умислом. Окрім того законодавець підкреслив, що для наявності складу кримінального правопорушення умисел повинен бути систематичним (три та більше разів, які об’єднані спільним умислом).

Зґвалтування (ст. 152 Кримінального кодексу України)

Зґвалтування — це вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи.

Безпосередній об’єкт — статева свобода та статева недоторканість особи. Додатковим об’єктом виступає нормальний фізичний і психічний розвиток неповнолітнього, малолітнього (за наявності відповідного потерпілого) та здоров ’я особи (у разі зґвалтування, поєднаного з фізичним насильством).

Об’єктивна сторона - будь-які дії сексуального характеру, пов’язані із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи.

Згода вважається добровільною, якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи, з урахуванням супутніх обставин.

Суб’єкт - фізична, осудна особа, яка досягла 14 років.

Суб’єктивна сторона - вина у формі прямого умислу.

Кваліфікуючі ознаки зґвалтування вчинене: повторно; щодо подружжя чи колишнього подружжя; щодо іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних, або близьких відносинах; щодо особи у зв ’язку із виконанням цією особою службового, професійного чи громадського обов’язку; щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності.

Особливо кваліфікуючи ознаки зґвалтування вчинене: групою осіб; щодо неповнолітньої особи; щодо особи, яка не досягла 14 років, незалежно від її добровільної згоди; якщо такі дії спричинили тяжкі наслідки.

Сексуальне насильство (ст. 153 Кримінального кодексу України)

Сексуальне насильство — це вчинення будь-яких дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи.

Безпосередній об’єкт - статева свобода та статева недоторканість особи. Додатковим об’єктом виступає нормальний фізичний і психічний розвиток неповнолітнього, малолітнього (за наявності відповідного потерпілого) та здоров’я особи (у разі вчинення кримінального правопорушення поєднаного із фізичним насильством).

Об’єктивна сторона - будь-які дії сексуального характеру не пов’язані із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи.

Суб'єкт - фізична, осудна особа, яка досягла 14 років.

Суб'єктивна сторона - вина у формі прямого умислу.

Кваліфікуючі ознаки - сексуальне насильство вчинене: повторно; щодо подружжя чи колишнього подружжя; щодо іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних, або близьких відносинах; щодо особи у зв'язку із виконанням цією особою службового, професійного чи громадського обов'язку; щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності.

Особливо кваліфікуючи ознаки - сексуальне насильство вчинене: групою осіб; щодо неповнолітньої особи; щодо особи, яка не досягла 14 років, незалежно від її добровільної згоди; якщо такі дії спричинили тяжкі наслідки.

Крадіжка (ст. 185 Кримінального кодексу України)

Крадіжка (ч.1 ст. 185 КК) - це таємне викрадення чужого майна.

Предметом цих кримінальних правопорушень є чуже майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи, а також право на майно та дії майнового характеру. Чужим визнається майно, що не перебуває у власності чи законному володінні винного. Об'єктивна сторона крадіжки (ч. 1 ст. 185 КК) обов’язково включає такі ознаки: 1) дію (таємне, незаконне, безоплатне, поза волею власника вилучення чужого майна); 2) наслідок, який полягає в заволодінні чужим майном;

3) причиновий зв'язок між дією та наслідком; 4) спосіб учинення кримінального правопорушення, що характеризується таємністю.

Крадіжка є кримінальним правопорушенням із матеріальним складом і є закінченою з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам, вжити за призначенням). Якщо винний не зміг здійснити свій намір з обставин від нього незалежних, то його дії кваліфікуються як замах на викрадення. Наприклад, при відсутності майна, чи певної суми грошей або коли він не зміг подолати перешкод (відчинити двері, виламати грати, знайти сховище, відчинити сейф), чи йому перешкодили здійснити намір інші особи (охоронці, власники).

Суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, котра досягла 14 р. віку.

Суб'єктивна сторона кримінального правопорушення крадіжки характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 185 КК) є вчинення його: 1) повторно (у статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-яке із кримінальних правопорушень, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу); 2) за попередньою змовою групою осіб.

Особливо кваліфікуючими ознаками є вчинення його: 1) із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід розуміти незаконне вторгнення до них будь-яким способом, який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища. Під житлом потрібно розуміти приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла прирівнюються також ті його частини, в яких може зберігатися майно (балкон, веранда, комора тощо), за винятком господарських приміщень, не пов’язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо). Поняття «інше приміщення» включає різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей (виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації, гараж, інша будівля господарського призначення, відокремлена від житлових будівель, тощо). Під сховищем слід розуміти певне місце чи територію, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо), а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, подібні сховища тощо. Не може визнаватися сховищем неогороджена і така, що не охороняється, площа або територія, на яку вхід сторонніх осіб є вільним, а також та, що була відведена та використовується для вирощування продукції чи випасу тварин (сад, город, ставок, поле тощо) (пункт 22 постанови ПВС України №10).

2) завдання значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 185 КК); 3) у великих розмірах (ч. 4 ст. 185 КК); 4) в особливо великих розмірах; 5) в умовах воєнного або надзвичайного стану; 6) організованою групою (ч. 5 ст. 185 КК)

Згідно з п. 2 примітки до ст. 185, у статтях 185, 186, 189 та 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3. У статтях 185-191, 194 цього Кодексу у великих розмірах визнається кримінальне правопорушення, що вчинене однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення.

4. У статтях 185-187 та 189-191, 194 цього Кодексу в особливо великих розмірах визнається кримінальне правопорушення, що вчинене однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення.

Грабіж (ст. 186 Кримінального кодексу України)

Грабіж — це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення. Предметом кримінального правопорушення є чуже майно.

Об’єктивна сторона (ч. 1 ст. 186 КК) містить ознаки: 1) дію (відкрите, незаконне, безоплатне, поза волею власника вилучення чужого майна); 2) наслідок, який полягає в заволодінні чужим майном; 3) причиновий зв’язок між дією та наслідком; 4) спосіб вчинення кримінального правопорушення, що характеризується відкритістю.

Викрадення вважається відкритим, якщо воно: здійснюється в присутності власника чи іншої особи, та винний усвідомлює, що ці особи розуміють сутність його злочинних дій; учиняється винним, який помиляється та вважає, що його бачать, а фактично його дії не були помічені власником або іншою особою; були помічені власником чи іншою особою і, незважаючи на це, продовжуються винним з метою заволодіння майном або його утримання. Грабіж є кримінальним правопорушенням із матеріальним складом. Він вважається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним.

Суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, котра досягла 14 р.

Суб'єктивна сторона кримінального правопорушення - прямий умисел і корисливий мотив.

Кваліфікуючі ознаками грабежу (ч. 2 ст. 186 КК) є вчинення його: 1) із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого; 2) із погрозою застосування такого насильства; 3) повторно; 4) за попередньою змовою групою осіб.

Насильство, що може бути застосоване під час грабежу та кваліфікуватиметься за ч. 2 ст. 186 КК, не має бути небезпечним для життя і здоров’я потерпілого. Під таким насильством слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій. Погроза застосування насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого - це психічне насильство, яке полягає в залякуванні потерпілого негайним застосуванням до нього такого фізичного насильства.

Кваліфікуючими ознаками кримінального правопорушення є вчинення його: 1) із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 2) завдання злочином значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 186 КК); 3) у великих розмірах (ч. 4 ст. 186 КК); 5) в умовах воєнного або надзвичайного стану; 6) в особливо великих розмірах; 7) організованою групою (ч. 5 ст. 186 КК).

Розбій (ст. 187 Кримінального кодексу України)

Розбій як кримінальне правопорушення проти власності - це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров 'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.

Основним безпосереднім об'єктом розбою є врегульовані законом суспільні відносини власності, а його додатковими необхідними безпосередніми об'єктами — життя, здоров'я, психічна чи фізична недоторканність людини. Предметом кримінального правопорушення є чуже майно.

Об'єктивна сторона розбою (ч. 1 ст. 187 КК) полягає в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, що зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Небезпечне для життя чи здоров’я насильство — це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент їх вчинення.

Погроза застосування насильства при розбої полягає в залякуванні негайним застосуванням фізичного насильства, небезпечного для життя і здоров’я потерпілого (погроза вбити, заподіяти тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, легке тілесне ушкодження з розладом здоров’я чи незначною втратою працездатності, або вчинити певні дії, що у конкретній ситуації можуть спричинити такі наслідки).

Розбій є закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном (усічений склад).

Суб'єктом розбою є фізична осудна особа, котра досягла 14 р.

Із суб'єктивної сторони цей злочин характеризується прямим умислом, корисливим мотивом і спеціальною метою заволодіння чужим майном.

Кваліфікуючими ознаками розбою (ч. 2 ст. 187 КК) є вчинення його: 1) за попередньою змовою групою осіб (див. ст. 28 КК); 2) особою, що раніше вчинила розбій або бандитизм.

Особливо кваліфікуючі ознаки розбою - напад: 1) поєднаний із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. 3 ст. 187 КК); 2) спрямований на заволодіння майном у великих розмірах; 3) в умовах воєнного або надзвичайного стану; 4) спрямований на заволодіння майном в особливо великих розмірах; 5) учинений організованою групою; 6) поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК).

Хуліганство (ст. 296 Кримінального кодексу України)

Хуліганством у кримінальному праві визнається грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом (ч. 1 ст. 296 КК).

Основним безпосереднім об'єктом хуліганства є громадський порядок. Додатковим факультативним об'єктом може бути здоров’я особи, авторитет органів державної влади, громадська безпека.

Об'єктивна сторона хуліганства характеризується діями, що грубо порушують громадський порядок і супроводжуються особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Закінченим дане кримінальне правопорушення вважається з моменту вчинення таких дій.

Грубе порушення громадського порядку має місце тоді, коли йому заподіюється істотна шкода, коли хуліганство пов’язане з посяганням на інші суспільні відносини, задля збереження яких підтримується громадський порядок, коли це зачіпає важливі інтереси чи інтереси багатьох осіб, коли відновлення порядку вимагає значних, тривалих зусиль.

Вчиненим з особливою зухвалістю може бути визнане протиправне порушення громадського порядку: 1) що виявляє явну неповагу до суспільства і супроводжується, наприклад, насильством із заподіянням тілесних ушкоджень або знущанням над особою, нанесенням їй побоїв, або мордуванням, катуванням особи; 2) діє тривалий час і вперто не припиняється; 3) пов’язане зі знищенням чи пошкодженням чужого майна, зривом масового заходу (концерту, зборів, виборів, випускного вечора тощо), порушенням нічного відпочинку людей, тимчасовим припиненням нормальної діяльності підприємства, установи, організації чи громадського транспорту тощо.

Вчиненими з винятковим цинізмом можуть бути визнані хуліганські дії, що супроводжуються демонстративною неповагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності (непристойні рухи тіла, публічне оголення і демонстрування статевих органів, публічне вчинення добровільного статевого акту тощо), знущанням над хворими, старими, особами, які перебувають у безпорадному стані.

Суб'єктом хуліганства є осудна особа, яка досягла 14 річного віку.

Суб'єктивна сторона хуліганства характеризується наявністю прямого умислу, а також обов’язковою ознакою хуліганства - мотиву явної неповаги до суспільства, тобто очевидна, демонстративна зневага винного до встановлених у суспільстві правил поведінки.

Саме мотив є відмінною рисою хуліганства. Крім того, останнє відрізняється від інших кримінальних правопорушень тим, що: 1) вчиняється за явно несуттєвим приводом; 2) безпосередня причина протиправного конфлікту при хуліганстві у більшості випадків є внутрішньою, тобто в самому діючому суб'єкті і не викликана необхідністю ззовні (конкретною ситуацією); 3) дії хулігана не завжди логічно обґрунтовані і зумовлені певними обставинами;

4) спрямованість і предмет посягання хуліганських дій часто не визначені.

Ч. 2 ст. 296 КК передбачає таку кваліфікуючу ознаку, як вчинення хуліганства групою осіб. Кримінальне правопорушення визнається скоєним групою осіб, якщо в ньому брали участь декілька (два чи більше) виконавців без попередньої змови між собою чи за попередньою змовою групою осіб незалежно від виконаної ролі.

Іншими кваліфікуючими обставинами хуліганства, передбаченими ч. 3 ст. 296 КК, є: вчинення хуліганства особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язані з опором представникові влади або представникові громадськості, які виконували обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.

Дії, передбачені частинами 1, 2 або 3 ст. 296 КК, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, утворюють склад кримінального правопорушення, передбачений ч. 4 ст. 296.

Також слід відрізняти групове хуліганство, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 296 КК, від групового порушення громадського порядку (ст. 293 КК). Основна відмінність полягає в мотиві. Групове порушення громадського порядку вчиняється з будь-якими мотивами. При груповому ж хуліганстві винні діють із хуліганських спонукань, намагаються грубо порушити громадський порядок. Хуліганство - це формальний склад кримінального правопорушення, а групове порушення громадського порядку - це матеріально-формальний склад. Ще однією відмінністю є кількість осіб, які вчиняють такі кримінальні правопорушення: для хуліганства наявність декількох осіб при вчиненні протиправних дій не є обов’язковою ознакою, а лише кваліфікуючою, для групового порушення громадського порядку - участь двох і більше осіб.

Вимагання (ст. 189 Кримінального кодексу України)

Основним безпосереднім об'єктом цього кримінального правопорушення є врегульовані законом суспільні відносини власності, передусім, відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном.

Додаткові необхідні безпосередні об'єкти кримінального

правопорушення - здоров’я, психічна чи фізична недоторканність людини, її особиста свобода. Додаткові факультативні безпосередні об'єкти - це життя, честь і гідність людини тощо.

Предметом вимагання можуть виступати чуже майно, право на майно та дії майнового характеру.

З об'єктивної сторони вимагання характеризується двома взаємопов’язаними діями: 1) пред’явленням майнової вимоги; 2) погрозою застосування насильства, знищення або пошкодження майна, заподіяння іншої шкоди.

Вимагання - це вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Вимога як ознака вимагання означає викладену в рішучій формі пропозицію винного до потерпілого (власника, особи, у віданні чи під охороною яких перебуває майно) про передачу майна, права на майно або вчинення останнім інших дій майнового характеру. Пред’явлена суб’єктом майнова вимога утворює ознаку об’єктивної сторони тільки при умові, що вона є завідомо протиправною. При вимаганні винна особа прагне заволодіти не належним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру. Вимога задовольнити законні майнові претензії не утворює складу вимагання, як не утворює його вимога вчинити інші, крім передбачених у ст. 189, дії.

Діяння виявляється в незаконній вимозі - викладеній у рішучій формі пропозиції винного до потерпілого (власника, особи, у віданні чи під охороною яких перебуває майно) про передачу чужого майна, права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру. Таким чином, діяння може виявлятися лише в активній поведінці - у незаконній вимозі: а) чужого майна; б) права на чуже майно; в) вчинення будь-яких дій майнового характеру, на які винний не має права. Цією ознакою вимагання відрізняється від складу примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань (ст. 355 КК), які за своїм змістом є дійсно законними (наприклад, вимога віддати борг, пов’язана з погрозою насильством до особи, яка дійсно є боржником).

Спосіб вимагання - це погроза заподіяння потерпілому чи його близьким родичам певної шкоди, характер якої може бути різним.

Стаття 189 КК називає чотири види погроз: 1) погроза насильством; 2) погроза обмеження прав, свобод або законних інтересів; 3) погроза знищенням чи пошкодженням майна; 4) погроза розголошення відомостей, що їх потерпілий чи його близькі бажають зберегти в таємниці.

Застосування погроз без такого умислу з метою примусити потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов’язання слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 355 КК. Але відповідальність за цією статтею може наставати лише тоді, коли особа примушується до виконання (невиконання) існуючого зобов’язання, що виникло з підстав, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов’язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо. Вимога виконати (не виконувати) зобов’язання, що виникло з підстав, не передбачених чинним законодавством, або неіснуючого зобов’язання, або зобов’язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов’язання для заволодіння майном, правом на майно або для вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, кваліфікується як вимагання.

Вимагання є закінченим кримінальним правопорушенням з моменту пред 'явлення вимоги, поєднаної з вказаними погрозами, насильством, пошкодженням чи знищенням майна незалежно від досягнення поставленої винною особою мети (формальний склад).

Суб'єкт вимагання - фізична осудна особа, котра досягла 14 р.

Із суб'єктивної сторони характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Водночас винний має на меті незаконно одержати чуже майно, право на нього чи домогтися вчинення потерпілим дій майнового характеру.

Кваліфікуючими ознаками (ч. 2 ст. 189 КК) є вчинення вимагання: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб (див. ст. 28 КК); 3) службовою особою з використанням свого службового становища; 4) із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; 5) із пошкодженням або знищенням майна; 6) що завдало значної шкоди потерпілому.

Особливо кваліфікуючі ознаки вимагання: 1) поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи (зміст такого насильства при вимаганні та розбої є ідентичним); 2) що завдало майнової шкоди у великих розмірах (ч. 3 ст. 189 КК); 3) яке завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах; 4) в умовах воєнного або надзвичайного стану; 5) учинене організованою групою; 6) поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4 ст. 189 КК).

Вимагання, поєднане з реальним застосуванням насильства, дуже схоже з насильницьким грабежем (ч. 2 ст. 186 КК) та розбоєм (ст. 187 КК), тому, щоб виключити помилки у кваліфікації, слід враховувати, що реальне застосування насильства до потерпілого чи його близьких родичів має на меті підкріплення вимоги, залякування потерпілого більш серйозними наслідками, якщо вимога передачі майна, права на майно, вчинення дій майнового характеру не буде виконана в майбутньому, у зазначений винним строк. На відміну від цього при насильницькому грабежі та в разі розбою мета насильства - негайна передача майна.

Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 307 Кримінального кодексу України)

Основним безпосереднім об'єктом кримінального правопорушення є суспільні відносини, які регулюють порядок обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів з метою захисту здоров'я населення. Додатковим безпосереднім об'єктом можуть виступати життя, здоров’я особи, інтереси дітей.

Предмет кримінального правопорушення - наркотичні засоби, психотропні речовини та їх аналоги.

Більшість предметів кримінальних правопорушень, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів, включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (далі - Перелік), затвердженого постановою КМУ від 6 травня 2000 р. № 770 у вигляді Таблиць I-IV. Перелік складений з урахуванням положень і вимог відповідних міжнародних конвенцій та протоколів ООН, постійно змінюється у зв’язку з доповненням новими видами речовин, потенційна небезпечність яких зумовлюється тяжкими наслідками для здоров’я як конкретної особи, так і населення, для економіки, кожної окремої сім’ї та суспільства в цілому.

Наркотичні засоби - включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, рослини, що становлять небезпеку для здоров’я населення у разі зловживання (Списки № 1 Таблиць I, II, III Переліку).

Як предмет кримінальних правопорушень наркотичні засоби мають такі ознаки: медичну - характеризує здатність цих засобів при їх вживанні викликати наркотичне сп’яніння (ейфорію - хворобливі зміни в організмі людини), а при неодноразовому вживанні й захворюванні на наркоманію - стійкий хворобливий потяг до таких засобів; юридичну - вказує, що за поданням Державного комітету України з питань контролю за наркотиками засіб віднесено до наркотичних і включено до Переліку, затвердженого КМУ та опублікованого в офіційних друкованих виданнях.

За джерелом отримання наркотичні засоби бувають природного походження - похідні різних сортів конопель - анаша, марихуана, гашиш тощо), опійні препарати, кокаїн,а також синтетичного (синтезовані в хімічних лабораторіях (часто кустарних) із різних хімічних речовин (перетин, метадон, фентаніл, фенамін, мелоквалон та ін.).

Психотропні речовини - включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, природні матеріали, що здатні викликати стан залежності та справляти депресивний або стимулюючий вплив на центральну нервову систему або зумовлювати порушення сприйняття, емоцій, мислення, поведінки і становлять небезпеку для здоров’я населення у разі зловживання ними (списки № 2 Таблиць І, II, III Переліку).

Ознаки психотропних речовин як предмета кримінальних правопорушень: медична - психотропні речовини здатні викликати стан одурманювання (сп’яніння) та залежності; юридична - речовини віднесено до психотропних Державним комітетом України з питань контролю за наркотиками та наведено у Переліку. До психотропних речовин належать: мескалін, амфетамін, барбітал, діазепан, феназепам, ЛСД тощо.

Аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин - заборонені до обігу в Україні але не включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, хімічна структура та властивості яких подібні до хімічної структури і властивостей наркотичних засобів і психотропних речовин, психоактивну дію яких ці речовини відтворюють. Виготовлення аналогів наркотичних засобів та психотропних речовин здійснюється під час створення нових фармацевтичних препаратів.

Об’єктивну сторону кримінального правопорушення утворює діяння - незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання та збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

Незаконне виробництво - всі дії, пов’язані із серійним одержанням наркотичних засобів, психотропних речовин із хімічних речовин та (або) рослин, включаючи відокремлення частин рослин або наркотичних засобів, психотропних речовин від рослин, з яких їх одержують, здійснені всупереч установленому законом порядку (Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів ППВСУ від 26 квітня 2002 р. № 4).

Серійне одержання зазначених засобів або речовин означає їх виготовлення серіями, за певним стандартом (нормою, зразком, мірилом), тобто вони є типовим виробом, що має відповідати певним вимогам щодо якості, хімічного складу, фізичних властивостей, ваги, форм і розмірів, у тому числі вимогам фармацевтичного підприємства. Тобто йдеться про промисловий спосіб виготовлення цих засобів і речовин.

Виробництво наркотичних засобів або психотропних речовин поза обліком на підприємствах, які випускають подібну продукцію, за наявності підстав слід додатково кваліфікувати за ст. 308 КК.

Незаконне виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин - це всі дії (включаючи рафінування, підвищення у препараті концентрації наркотичних засобів і психотропних речовин чи їх переробку), здійснені всупереч установленому законом порядку, у результаті яких на основі наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів наркотичних засобів і психотропних речовин одержуються готові до використання та (або) вживання форми наркотичних засобів, психотропних речовин або лікарські засоби, що їх містять, чи інші наркотичні засоби, психотропні речовини. Виготовленням можуть бути визнані: перероблення сировини, яка містить наркотичну речовину до придатного для споживання стану (шляхом екстрагування макової соломки); підвищення концентрації наркотичного засобу шляхом його рафінування (виготовлення з конопель канабісу, анаші, смоли і гашишної олії з додаванням до цих рослин домішок - розчинників, жирів, води та ін.); перегонка, очищення або синтез з використанням хімічних речовин різного роду нарко-, психотропомісних препаратів, фармакологічних прекурсорів з одержанням унаслідок таких дій призначених для вживання наркотичних засобів або психотропних речовин. Виготовлення наркотичних засобів та препаратів може бути здійснене шляхом приведення рослин, що віднесені до групи наркотиковмісних, до стану, який дає можливість використовувати їх як наркотичний засіб (сушіння та подрібнення конопель, збирання та подальше висушування пилку, приготування відвару), а також відокремлення макових голівок з подальшим подрібненням від рослин маку, збирання соку (опію).

Незаконним придбанням наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів необхідно вважати їх купівлю, обмін на інші товари або речі, прийняття як плати за виконану роботу чи надані послуги, позики, подарунка або сплати боргу, привласнення знайденого. Під незаконним придбанням розуміється також збирання залишків наркотиковмісних рослин на пожнивних земельних площах після зняття з них охорони, на земельних ділянках громадян, а також збирання таких дикорослих рослин чи їх частин в лісі, на пустирях.

Відсутній склад кримінального правопорушення у придбанні наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів за виданим на законних підставах рецептом лікаря, а також під час проведення негласних слідчих дій (наприклад, оперативна закупка - операція щодо придбання наркотичних засобів, психотропних речовин) у межах кримінального провадження (ст. 5 ЗУ від 15 лютого 1995 р. № 62/95-ВР «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними»).

Придбання наркотичних засобів або психотропних речовин за підробленими документами на їх видачу, а також за незаконно виданим рецептом утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 307 та відповідно статтями 318 або 319 КК.

Зберігання утворюють будь-які умисні дії, пов’язані з фактичним незаконним перебуванням наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів у володінні винного (особа може тримати їх при собі, у будь-якому приміщенні, сховищі або в іншому місці). При цьому відповідальність настає незалежно від тривалості, способів (таємно чи відкрито) і місця зберігання.

Перевезення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів полягає в умисному переміщенні цих засобів і речовин будь-яким видом транспорту в межах території України з порушенням порядку і правил, уста­новлених чинним законодавством. Для визнання перевезення незаконним не має значення, чи є особа власником цих засобів або речовин. Обов’язковою ознакою злочинного перевезення є використання будь-якого транспортного засобу (потягу, літака, судна, міжміського транспорту, міського автомобільного та електротранспорту, власного автомобіля, скутера). Від перевезення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів потрібно відрізняти їх перенесення з одного місця в інше, коли транспорт не використовується. Такі дії мають розглядатись як придбання та/або зберігання цих засобів і речовин та кваліфікуватися за статтями 307 або 309 КК із зазначенням відповідної ознаки злочину - «придбання» або «зберігання».

Пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів - це незаконне переміщення їх у просторі шляхом відправлення поштою, багажем, посильним або іншим способом з одного місця в інше в межах України. При цьому злочин вважається закінченим з моменту оформлення і відправлення посилки, багажу, листа, бандеролі із зазначеними засобами або речовинами незалежно від того, отримав їх адресат чи ні. Якщо злочин не був доведений до кінця з незалежних від волі винного причин (наприклад, у зв’язку із затриманням під час оформлення квитанції на відправлення посилки, бандеролі чи вантажного контейнера або під час огляду в момент здачі для пересилання), дії останнього належить кваліфікувати як замах на вчинення цього злочину за статтями 15, 307 КК.

Під збутом наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів потрібно розуміти будь-які оплатні чи безоплатні форми їх реалізації всупереч ЗУ від 15 лютого 1995 р. № 60/95-ВР «Про наркотичні засоби, психотропні речовини

1 прекурсори» та від 15 лютого 1995 р. № 62/95-ВР «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» - продаж, дарування, обмін, оплата послуги, сплата боргу, позика, введення володільцем цих засобів або речовин як ін’єкцій іншій особі за її згодою тощо. Незаконний збут передбачає відчуження цих засобів чи речовин іншій особі, яка може розпоряджатися ними (або їх частиною) як своїм майном.

Обопільне введення ін’єкцій (спільне куріння чи вживання іншим способом) наркотичного засобу, психотропної речовини чи їх аналогів особами, які їх виготовили разом або придбали за спільні кошти, збуту не утворюють (п. 4 ППВСУ від 26 квітня 2002 р. № 4).

Якщо наркотичний засіб було виготовлено з метою збуту, а особа не встигла його збути, діяння кваліфікується як закінчений злочин - виготовлення з метою збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, а не як готування до збуту.

Збут наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів, поєднаний зі схилянням особи до їх вживання, утворює сукупність злочинів, передбачених статтями 307 і 315 КК.

Безоплатні передача чи пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин у місця позбавлення волі на прохання засудженого його рідними, близькими є способом збуту таких предметів і кваліфікуються судами як збут за ч.

2 ст. 307 КК. Аналогічні дії, вчинені щодо засобів та речовин, які належать засудженому або придбані на його кошти, не утворюють складу збуту і мають кваліфікуватись як незаконні дії, передбачені ст. 309 КК, вчинені за попередньою змовою групою осіб.

Про умисел на збут наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів може свідчити як відповідна домовленість з особою, яка придбала ці засоби чи речовини, так й інші обставини, зокрема: великий або особливо великий їх розмір; спосіб упакування та розфасування; поведінка суб’єкта злочину; те, що особа сама наркотичні засоби або психотропні речовини не вживає, але виготовляє та зберігає їх. В той же час, умисел на збут повинен бути підтверджений, окрім великого розміру засобів та речовин, їх розфасуванням, ще і іншими доказами. Відповідальність за збут таких засобів і речовин настає незалежно від їх розміру.

Суб'єкт кримінального правопорушення - загальний (з 16 років). За вчинення зазначених у ч. 1 ст. 307 КК незаконних дій із залученням неповнолітніх відповідальність настає з 18 років.

Вчинення незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або аналогів з метою збуту, а так само збуту цих засобів і речовин службовою особою з використанням свого службового становища утворює сукупність злочинів, передбачених статтями 364 та 307 КК (за наявності передбачених Кодексом ознак складу злочинів).

Суб'єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується виною у формі прямого умислу. Особа усвідомлює, що вчиняє діяння всупереч передбаченому законом порядку і певним правилам, або діяння, щодо яких існує заборона, і бажає їх вчинити. Особливості кваліфікації виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів пов’язані з метою вчинення таких дій - наступним їх збутом.

Якщо наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги були виготовлені як для особистого вживання, так і з метою збуту, вчинене діяння утворює сукупність злочинів і кваліфікується за статтями 307 та 309 КК. За ст. 309 КК дії винного кваліфікуються лише в частині виробництва, виготовлення, перевезення, пересилання і зберігання цих засобів і речовин у тому розмірі, в якому він їх ужив чи планував ужити.

Якщо особа під виглядом наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів умисно збуває будь-які інші засоби чи речовини, що не віднесені до даної категорії предметів (крейду, борошно, цукор тощо), з метою заволодіння грошима чи майном іншої особи, діяння винного має кваліфікуватись як шахрайство (ст. 190 КК), а дії покупця - як замах на вчинення злочинів, передбачених статтями 307 або 309 КК.

Кваліфікуючими ознаками кримінального правопорушення є вчинення його:

1. Повторно; 2. За попередньою змовою групою осіб; 3. Особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 308—310, 312, 314, 315, 317; 4. Із залученням неповнолітнього; 5. Збут наркотичних засобів, психотропних речових та їх аналогів у місцях, що призначені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів, та в інших місцях масового перебування громадян; 6. Передача цих речовин у місця позбавлення волі; 7. Якщо предметом таких дій були особливо небезпечні наркотичні засоби або психотропні речовини.

Так, за ознакою повторності кваліфікується придбання 1 кг висушеної макової соломки, виготовлення опію ацетильованого та його збут і наступне придбання 1,5 кг марихуани з метою збуту.

Не утворює повторності послідовне вчинення різних діянь стосовно одного предмета. При цьому не можуть кваліфікуватися як повторні виробництво, виготовлення, придбання певної кількості наркотичного засобу (психотропної речовини) та їх подальше зберігання, перевезення, пересилання і збут, якщо ці дії вчинені вперше і їх предметом від початку до кінця були одні й ті ж наркотичні засоби або психотропні речовини, навіть коли діяння були вчинені як кілька окремих самостійних епізодів, однак об’єднані єдиним умислом. Наприклад, збирання, зберігання невисушеної маріхуани з наступним її досушуванням, фасуванням і продажем (збутом) кільком особам, якщо мета на збут такого наркотичного засобу існувала з моменту його придбання, утворюють закінчений злочин і кваліфікуються за ч. 1 ст. 307 КК.

В той же час, слід кваліфікувати як вчинення злочину повторно виготовлення вдруге з тієї ж макової соломки ацетильованого опію і збут його іншій особі, якщо умисел на вчинення таких дій виник після здійснення попередніх епізодів виготовлення та збуту.

Послідовне вчинення особою кількох протиправних діянь утворює сукупність злочинів, у якій кожен наступний злочин (крім першого) кваліфікується із вказівкою на повторність діяння. Аналогічне правило кваліфікації застосовується і у випадку, коли особа в минулому була засуджена за вчинення однорідного чи такого ж самого злочину або будь-якого із злочинів, передбачених статтями 308-310, 312, 314, 315, 317 КК.

Наприклад, незаконне придбання, зберігання з метою збуту і збут наркотичних засобів, а також незаконне виготовлення, зберігання наркотичних засобів без мети збуту, вчинені повторно особою, яка вчинила раніше злочин, передбачений ч. 1 ст. 317 КК, кваліфікуються за ч. 2 ст. 307 та ч. 2 ст. 309 КК.

Вчинення злочину із залученням неповнолітнього (особи у віці від 14 до 18 років) - це фактичне його втягнення повнолітньою особою у злочинну діяльність, відповідальність за яку передбачена ст. 307 КК.

Неповнолітній виступає співучасником злочину як співвиконавець або пособник. Його залучення відбувається шляхом фізичного (насильство, примус, доведення до безпорадного стану) або психічного (погрози, шантаж, переконування, умовляння, обіцянка винагороди) впливу на особу, а також за допомогою обману, зловживання довірою.

Обіцянка винагороди - переконування зацікавленою особою неповнолітнього у можливості отримання ним будь-яких благ, що є важливими чи становлять особливий інтерес для нього. Обіцянка може стосуватися задоволення потреб неповнолітнього (у наркотиках, якщо той є наркозалежним, в отриманні матеріальних благ, грошей), або ж бути безпосередньо не пов’язаною з його інтересами, але важливою для нього (наприклад, обіцянка сприяти неповнолітньому у працевлаштуванні, надати допомогу в лікуванні його рідних та близьких).

Неповнолітній може брати участь у вчиненні як одного зі злочинних діянь, так і кількох із них (наприклад, у виробництві, перевезенні чи зберіганні наркотичних засобів чи психотропних речовин) як співвиконавець або як пособник. Склад цього злочину є закінченим за умови, що неповнолітній зробив це хоча б один раз. Сам неповнолітній у такому разі несе відповідальність за ст. 307 КК за вчинення лише тих дій, які охоплювалися його умислом.

Вчинення кримінального правопорушення у сфері незаконного обігу наркотичних засобів або психотропних речовин із залученням неповнолітнього виступає специфічною формою втягнення останнього у злочинну діяльність і характеризується такими діями особи, які здатні викликати у неповнолітнього бажання взяти участь у вчиненні аналізованого злочину або створити таку обстановку, коли неповнолітній буде змушений прийняти пропозицію щодо вчинення злочинних діянь, тобто як фактичне втягнення суб’єктом злочину особи у віці від 14 до 18 років у виконання будь-якої дії, що становить об’єктивну сторону цього злочину.

Кримінальна відповідальність за вчинення злочинного діяння із залученням неповнолітнього настає лише у тих випадках, коли винний усвідомлює, що залучена ним до злочину особа є неповнолітньою, або коли він цього не усвідомлює, хоча за конкретних обставин повинен був і міг усвідомлювати.

Як збут у місцях, що призначені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів, та в місцях масового перебування громадян розглядаються будь-які умисні дії щодо відчуження наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів з передачею їх зацікавленим особам у приміщеннях або на прилеглій території навчальних закладів (шкіл, коледжів, університетів тощо), на авто- та залізничних вокзалах, в аеропортах, на ринках, у парках, розважальних закладах, на стадіонах, дискотеках, у комп’ютерних клубах тощо.

Якщо збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів супроводжується схилянням до їх вживання, вчинене утворює сукупність злочинів, передбачених статтями 307 та 315 КК.

Збут чи передача наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у місця позбавлення волі - це будь-які дії з доставляння зазначених речовин і засобів до приміщень або на територію кримінально-виконавчих установ як відкритого, так і закритого типу, до слідчих ізоляторів, ізоляторів тимчасового тримання, дисциплінарних батальйонів, гауптвахт, у яких відбувають покарання особи, засуджені до позбавлення волі, тощо.

Особливо кваліфікуючими ознаками кримінального правопорушення є вчинення суспільно небезпечних діянь: 1. Організованою групою; 2. Щодо наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів в особливо великих розмірах; 3. Із залученням малолітнього або щодо малолітнього, яке полягає у втягненні (залученні) особи, яка не досягла 14-річного віку, у виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання і збут наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів, а також у збуті цим особам зазначених засобів і речовин.

Збут наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів неповнолітньому як спосіб вчинення діяння щодо останнього, не являючись залученням у вчинення злочинних діянь із такими предметами, за наявності для цього підстав може утворювати сукупність злочинів, передбачених ст. 307 та ст. 314 чи ст. 315 КК. Аналогічним чином вирішується питання кваліфікації у випадку вчинення таких діянь і щодо малолітнього.

Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (стаття 309 Кримінального кодексу України)

Основним безпосереднім об'єктом кримінального правопорушення є суспільні відносини, які регулюють порядок обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів з метою захисту здоров'я населення. Як додатковий безпосередній об'єкт можуть виступати життя, здоров'я особи, інтереси дітей, власність.

Предметом кримінального правопорушення виступають наркотичні засоби, психотропні речовини та їх аналоги.

Об'єктивну сторону кримінального правопорушення утворюють злочинні дії - незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. За змістом ці дії аналогічні тим, що передбачені ст. 307 КК.

Кримінальне правопорушення є закінчене з моменту вчинення будь-якої дії, зазначеної у ч. 1 ст. 309 КК (формальний склад).

Суб'єкт кримінального правопорушення - загальний (з 16 років). Суб’єктом вчинення будь-якої із передбачених ч. 1 дій із залученням неповнолітнього (ч. 3 ст. 309 КК) може бути лише повнолітня особа.

Суб'єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується виною у формі прямого умислу: особа усвідомлює суспільно небезпечний характер вчинюваних нею діянь, відповідальність за які передбачена ст. 309 КК, і бажає їх вчинити, не маючи на меті збут наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів. Вказівка у статті на вчинення діяння без мети збуту означає, що винна особа, яка незаконно виробляє, виготовляє, придбає, зберігає, перевозить чи пересилає наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги, не має на меті здійснити відчуження таких предметів, а вчиняє вказані дії у власних інтересах. Якраз у наявності чи відсутності такої мети і полягає відмінність між складами злочинів, передбачених статтями 307 та 309 КК.

У Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженому постановою КМУ від 6 травня 2000 р. № 770, визначено розмір (вагу у грамах) цих засобів і речовин, який дозволяє відмежувати кримінально каране діяння з ними від адміністративних правопорушень та виступає як кваліфікуюча ознака злочинів даної категорії. Кваліфікація діянь з урахуванням особливостей предмета здійснюється таким чином.

Незаконні дії особи (виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, пе­ревезення чи пересилання) щодо наркотичних засобів або психотропних речовин у невеликих розмірах, вчинені без мети збуту, не утворюють складу злочину і тягнуть за собою адміністративну відповідальність за ст. 44 КпАП. У деяких випадках, коли предметом злочину, передбаченого ст. 309 КК, є особливо небезпечні наркотичні засоби чи психотропні речовини, наприклад, героїн, меткатинон (ефедрон), їх невеликий розмір не визначається і відповідальність за ст. 309 КК настає в разі вчинення будь-яких незаконних дій навіть із мізерною кількістю цих засобів (речовин).

Визнані аналогами синтетичні чи природні речовини виготовляються шляхом незначної зміни молекулярної структури існуючих наркотичних засобів і психотропних речовин, і хоча вони не включені до Переліку цих засобів та речовин, однак відтворюють їх психоактивну дію, справляють на людину аналогічний наркотикам та психотропам вплив. Тому при встановленні розміру цих речовин необхідно виходити з кількісних показників наркотичних засобів та психотропних речовин, аналогами яких вони є.

У ч. 4 ст. 309 КК передбачено спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка після вчинення злочину, передбаченого ч. 1 цієї статті, добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії. Відповідно до положень кримінального закону суд, вирішуючи питання про звільнення такої особи від кримінальної відповідальності, повинен з’ясувати: чи вчинила ця особа злочин, передбачений ч. 1 ст. 309 КК; чи доведена її вина у вчиненні злочину; чи звернулася вона до лікувального закладу добровільно, а не вимушено, тобто чи ставила вона за мету вилікуватися від наркоманії, а не ухилитись у такий спосіб від кримінальної відповідальності за вчинений злочин; чи розпочала вона лікування. Відсутність хоча б однієї із цих умов, а також згоди винної особи щодо її звільнення від кримінальної відповідальності та на закриття кримінального провадження з відповідної підстави унеможливлює звільнення цієї особи від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 309 КК.

Необхідно звернути увагу на те, що вчинення особою дій, передбачених ч. 1 ст. 309 КК, не зумовлює безпосереднє вживання нею наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, унаслідок чого потреба в її лікуванні може буде відсутня. Тому при вирішенні питання про можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності з підстави, передбаченої ч. 4 коментованої статті, суд має з’ясовувати, чи дійсно особа страждала на наркоманію і потребувала лікування від неї, чи дійсно вона звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування добровільно, а не вимушено і чи дійсно ставить за мету вилікуватися від наркоманії, а не ухилитись у такий спосіб від кримінальної відповідальності за вчинений злочин (п. 23 ППВСУ від 26 квітня 2002 р. № 4).

Посів або вирощування снотворного маку чи конопель (стаття 310 Кримінального кодексу України)

Безпосереднім об'єктом кримінального правопорушення є суспільні відносини, які регулюють порядок культивування наркотиковмісних рослин з метою захисту здоров’я населення.

Предмет кримінального правопорушення — снотворний мак і коноплі, які є наркотиковмісними рослинами. За ч. 1 ст. 310 КК кваліфікуються незаконні посів або вирощування маку снотворного в кількості від ста до п'ятисот рослин чи конопель у кількості від десяти до п 'ятдесяти рослин.

Об’єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується незаконним посівом або вирощуванням названих культур. Така діяльність вважається незаконною, якщо здійснюється поза державним замовленням, в обсязі, що його перевищує, або окремими громадянами (ст. 7 ЗУ від 15 лютого 1995 р. № 60/95-ВР «Про наркотичні засоби, психотропні речовини, та прекурсори»). Юридичні та фізичні особи, які не мають відповідного дозволу, не вправі вирощувати мак снотворний та коноплі.

Під посівом розуміють висів насіння снотворного маку чи коноплі на будь- якій земельній ділянці, де б вона не була розташована, у тому числі в захищеному ґрунті (у теплицях та парниках).

Вирощування снотворного маку чи конопель - це догляд за посівом та сходами з метою доведення культур до стадії дозрівання (розпушування ґрунту, проріджування, підгодівля добривами, полив рослин тощо).

Посів та вирощування зазначених культур - це послідовні, розділені в часі дії. Якщо такі дії здійснені протягом одного сезону вирощування рослин, вони утворюють один продовжуваний злочин.

Дії особи, яка незаконно виростила мак снотворний чи коноплі, а потім незаконно їх зберігала, перевозила, пересилала, збувала або виготовляла з них інші наркотичні засоби, необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 310 та ст. 307 чи ст. 309 КК.

Кримінальне правопорушення вважається закінченим на будь-якому етапі зростання рослин - посіву (внесення в ґрунт насіння конопель або снодійного маку), посадки розсади у ґрунт або вирощування (здійснення відповідних агротехнічних операцій) - незалежно від одержання рослин, придатних для отримання наркотичних засобів (формальний склад злочину).

Придбання насіння, його пророщування, а також придбання розсади з метою подальшого вирощування маку снотворного чи конопель треба розглядати як готування до їх посіву або вирощування і кваліфікувати за статтями 14, 310 КК.

Суб’єкт кримінального правопорушення - загальний (з 16 років).

Суб’єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується умисною виною: особа усвідомлює, що вирощує певні рослини, знає про особливості їх морфологічного складу і бажає вчинити це діяння.

Кваліфікуючими ознаками кримінального правопорушення є вчинення його особою яка: 1. Була засуджена за цією статтею; 2. Раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 309, 311, 317 КК; 3. За попередньою змовою групою осіб; 4. З метою збуту; 5. Незаконний посів або вирощування снотворного маку в кількості п 'ятисот і більше рослин чи конопель у кількості п 'ятдесят і більше рослин.

У даній частині як кваліфікуючі ознаки передбачено повторність тотожних злочинів, пов’язану з попереднім засудженням особи за ст. 310 КК, та повторність однорідних злочинів, якими є діяння, передбачені статтями 307, 309, 311 та 317 КК. Якщо ж особа повторно вчинила злочин, передбачений ст. 310 КК, не будучи раніше судимою за таке діяння, вчинене нею не може кваліфікуватися за ознакою повторності у зв’язку з відсутністю в ч. 2 такої кваліфікуючої ознаки. У той же час судимість особи за статтями 307, 309, 311 та 317 КК для притягнення її до відповідальності за ч. 2 ст. 310 КК не вимагається.

При кваліфікації дій особи за ч. 2 ст. 310 КК за ознакою незаконного посіву або вирощування маку снотворного у кількості п ’ятсот і більше рослин чи конопель у кількості п ’ятдесят і більше рослин потрібно виходити з того, що при підрахунку їх кількості окремою рослиною вважається та, яка має самостійний корінь, а кількість її стебел у розрахунок не береться. При підрахунку кількості рослин різних видів (маку снотворного і конопель) допускається їх складання.

Підкуп працівника підприємства, установи чи організації (ст. 354 Кримінального кодексу України)

Безпосереднім об'єктом є авторитет підприємств, установ чи організацій незалежно від форми їх власності.

Предметом кримінального правопорушення є неправомірна вигода, під якою слід розуміти грошові кошти чи інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають чи одержують без законних на те підстав (п. 2 примітки до ст. 354 КК).

Конкретними формами неправомірної вигоди виступають:

а) грошові кошти (гроші) - це особливий товар, що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів. Грошові кошти виконують функції мірила вартості та засобу обігу, нагромадження й платежу (вони можуть перебувати як у готівковій, так і в безготівковій формах у вигляді коштів на рахунках в установах банку, в акредитивах, у підзвітних осіб та депозитах). До грошових коштів належить: національна валюта України - грошові знаки у вигляді випущених НБУ у паперових грошових знаків (банкнот) і розмінної металевої монети, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України; іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, металевої монети, що перебувають в обігу та виступають законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави (іноземних держав);

б) інше майно - це окрема річ або сукупність речей, які виступають об’єктом права власності та можуть бути предметом різних цивільно-правових (зокрема, купівлі-продажу, дарування, найму, оренди, підряду, страхування, управління майном, факторингу) та господарсько-правових (зокрема, поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, комерційної концесії) договорів. До особливих видів майна належать тварини, підприємство як єдиний майновий комплекс, гроші (грошові кошти), валютні цінності, цінні папери, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага. Термін «майно» може охоплювати будь-які активи, матеріальні чи нематеріальні, рухомі чи нерухомі, виражені в речах або у правах, а також юридичні документи чи активи, що підтверджують право власності на такі активи або інтерес у них (п. «d» ст. 2 Конвенції ООН проти корупції). Отже, у широкому розумінні майно - це відповідні матеріальні цінності, майнові права та обов’язки, матеріальні та нематеріальні блага, юридичні документи тощо. Якщо майно виступає у формі предметів, які вилучені з обігу або обіг яких обмежений (наприклад, вогнепальна зброя чи наркотичні засоби), то вчинене щодо нього корупційне кримінальне правопорушення кваліфікується з урахуванням правил сукупності кримінальних правопорушень. Щодо людини, то, вона не є і ніколи не може бути майном;

в) переваги - це додаткові матеріальні чи інші вигоди, можливості, привілеї, які суб’єкт має порівняно з іншими, що ставлять його в неоднакове становище з іншими особами. Переваги можуть виявитися у позачерговому або першочерговому одержанні матеріальних благ, послуг або пільг, які належать особі за законом (зокрема, отримання квартири від держави особою, яка хоча й перебувала на обліку як така, що має право на першочергове одержання житла, але не була першою у відповідному списку, тобто фактично одержала житло поза чергою);

г) пільги - це встановлені законодавством для відповідних категорій осіб блага (соціальні, професійні, податкові тощо), змістом яких є звільнення від виконання певних обов’язків або надання додаткових можливостей майнового чи немайнового характеру. Майновими є пільги, що полягають у здійсненні додаткових виплат, повному чи частковому звільненні окремих категорій громадян від сплати обов’язкових платежів, а немайновими - пільги у виді надання конкретним особам чергової чи додаткової відпустки, скорочення їм робочого часу на підприємстві, в установі чи організації, тощо. За категоріями осіб, яким встановлюються пільги, останні можна поділити на: трудові, пенсійні, житлові, у галузі охорони здоров’я, фінансово-кредитні тощо. Відповідно до чинного законодавства певні категорії громадян України мають право на такі пільги, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів: надання бюджетних кредитів та позик; звільнення від плати за житло, комунальні послуги, електроенергію, газ, паливо або її зменшення; безкоштовний проїзд усіма видами пасажирського міського (комунального) та приміського транспорту, а також капітальний ремонт житлових приміщень громадян; безоплатні або за зниженою платою встановлення телефону і користування ним, забезпечення автомобілем, санаторно-курортне лікування тощо;

ґ) послуги - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п. 17 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-ХІІ, ч. 2 ст. 1 Закону України «Про загальну безпечність нехарчової продукції» від 02.12.2010 № 2736-VI тощо). Фактично послуги охоплюють будь-яку діяльність (крім виробництва товарів і виконання робіт). Особливістю послуг як продукції є те, що вони не накопичуються (за винятком окремих видів), не транспортуються, не існують окремо від виробників, а здебільшого споживаються в момент їх надання. Найбільш поширені такі види послуг: житлово-комунальні; з перевезення пасажирів та вантажів; з технічного сервісу; із працевлаштування; з організації відпочинку; у галузі охорони здоров’я; у сфері громадського харчування; освітні; поштового зв’язку; мобільного зв’язку

та доступу до мережі Інтернет; із розроблення, документації та запровадження системи управління; ритуальні; фінансові; соціальні та ін.;

д) нематеріальні активи - це немонетарні активи, які не мають матеріальної форми та можуть бути ідентифіковані (абзац 8 п. 4 Національного положення (стандарта) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 № 242 зі змінами). Придбаний або отриманий нематеріальний актив відображається в балансі, якщо існує імовірність одержання майбутніх економічних вигод, пов’язаних з його використанням, та його вартість може бути достовірно визначена. Отже, нематеріальні активи можуть мати свою вартість. У свою чергу немонетарні активи - усі активи, крім грошових коштів, їх еквівалентів та дебіторської заборгованості у фіксованій (або визначеній) сумі грошей. Найчастіше під нематеріальними активами як видом неправомірної вигоди розуміють майнові права на певні об’єкти права інтелектуальної власності;

е) будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру - це такі вигоди, які не мають матеріальної форми чи їх неможливо виміряти (оцінити) у грошовому еквіваленті, але які можуть бути формою неправомірної вигоди (зокрема, отримання службовою особою будь-яких відомостей та/або даних, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; нагородження її почесними званнями, що не мають державного значення, або медалями чи орденами, що засновані певними відомствами чи громадськими організаціями; задоволення сексуальних потреб службової особи; реалізація нею певних корпоративних прав; організація масових акцій на підтримку рейтингу певної службової особи або лобіювання її інтересів у відповідних інстанціях; «красномовні», виправдовувальні або похвальні виступи у засобах масової інформації на адресу службової особи).

Неправомірність (незаконність, безпідставність) вигоди полягає в тому, що відповідні блага чи інші вигоди пропонуються, обіцяються, надаються або одержуються в розмірі, який не відповідає обсягу виконаної роботи, або з порушенням порядку її правомірної оплати, або з порушенням порядку виконання таких дій, або з порушенням заборони щодо них, або з їх незаконністю тощо. Іншими словами - в усіх випадках відсутні необхідні юридичні підстави.

Отже, конструкція «без законних на те підстав» означає, що в особи, яка пропонує, обіцяє, надає зазначені вигоди, так само, як і в особи, яка приймає пропозицію, обіцянку їх надати чи одержує їх, немає визначених безпосередньо в законі підстав для цього у формі прямого дозволу.

Об’єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується наявністю таких форм: 1) пропозиція (висловлення працівнику підприємства, установи чи організації, особі, яка надає публічні послуги, або службовій особі наміру про надання неправомірної вигоди); 2) обіцянка (висловлення такого наміру з повідомленням про час, місце, спосіб надання неправомірної вигоди); 3) Надання неправомірної вигоди.

Суб’єкт кримінального правопорушення - загальний, тобто фізична осудна особа з 16 річного віку (у разі вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частинами 1 і 2 ст. 354 КК), або спеціальний - працівник підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, або особа, яка працює на користь підприємства, установи чи організації (у разі вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частинами 3 і 4 ст. 354 КК).

Суб’єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 і 2 ст. 354 КК, характеризується прямим умислом, а кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 і 4 цієї статті, - прямим умислом і корисливим мотивом.

Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (357 Кримінального кодексу України)

Об’єкт цього кримінального правопорушення є встановлений законодавством порядок ведення, обігу і використання офіційних та деяких приватних документів, який забезпечує нормальну діяльність підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а також прав і законних інтересів громадян, порядок документального посвідчення фактів, які мають юридичне значення.

Предметом кримінального правопорушення є: 1) посвідчення або інший документ, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією незалежно від форми власності, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов’язків; 2) печатки, штампи, бланки підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, інші офіційні печатки, штампи, бланки.

Під офіційним документом, згідно примітки до ст. 358 КК, слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв’язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити;

Об’єктивна сторона кримінального правопорушення виражається у таких формах: 1) підроблення посвідчення або іншого документа з метою використання його як самим підроблювачем, так і іншою особою; 2) збут підробленого документа; 3) виготовлення підроблених печатки, штампу або бланку; 4) збут таких штампів, печаток, бланків (ч. 1 ст. 358 КК); 5) використання завідомо підробленого документа (ч. 3 ст. 358 КК).

Суб’єкт кримінального правопорушення загальний.

Суб’єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується прямим умислом. Обов’язковою суб’єктивною ознакою підроблення документа, виготовлення підробленого штампа, печатки або бланку є мета використання зазначених предметів як підроблювачем, так і іншою особою.