<<
>>

Висновки до розділу 2

На основі аналізу практик проведення виборів державами-членами ЄС можна зробити такі висновки:

1. Застосування виборчих систем державами Європейського Союзу свідчить про використання ними під час виборів нижніх палат законодавчих органів трьох основних типів виборчих систем - мажоритарної, пропорційної та змішаної.

Значна перевага, при цьому, належить пропорційній виборчій системі, оскільки різні модифікації останньої використовуються для проведення виборів нижніх палат та однопалатних парламентів у 19 із 28 державах-членах ЄС. У

процесі застосування пропорційної виборчої системи в зазначених країнах використовуються три основних типи партійних списків: закриті, преференційні та відкриті. Домінування пропорційної виборчої системи утвердилося в європейських державах наприкінці XIX - на початку XX століття та було пов'язане з необхідністю усунення низки недоліків мажоритарної виборчої системи, яка донині переважала в Європі. Причиною цього стало ігнорування мажоритарною виборчою системою інтересів меншості, що призводило до непропорційного представництва населення у законодавчому органі та загострення політичних суперечностей. Загалом утвердження в більшості держав ЄС саме пропорційної виборчої системи з голосуванням за відкриті партійні списки свідчить про дотримання демократичних принципів та міжнародних норм виборчого права у цих країнах.

2. Аналіз особливостей законодавчого регулювання виборчих систем у державах Європейського Союзу засвідчує, що законодавством цих країн чітко регламентуються усі аспекти процедури організації та проведення виборів, а також визначення їх результатів. Зокрема, в розглянутих державах таку регламентацію містять передусім конституції та спеціальні закони про вибори, прийняття яких передбачено Основними законами. До головних аспектів процедури організації та проведення виборів, які підпадають під регулювання зазначеними нормативно-правовими актами, зокрема, належить: кількісний склад парламенту, основні принципи виборчого права, тип виборчої системи, кількість виборчих округів та число депутатів, які можуть бути обрані у цих округах, величина виборчого бар'єра, тип партійних списків, суб'єкти висування кандидатів та вимоги до них, умови надання пасивного та активного виборчого права тощо.

При цьому в одних державах зазначені аспекти майже повністю знаходять відображення у тексті конституції, що вказує на значну “конституціоналізацію” виборчого права цих країн. В інших - Конституції закріплюють винятково базові положення про вибори. З одного боку, закріплення базових положень про вибори в текстах конституцій виступає гарантією незмінності виборчої системи та, як наслідок, приводить до правової

та політичної стабільності в країні. З іншого, у разі виникнення нагальної потреби у зміні базових норм виборчого законодавства з’ являється необхідність внесення змін до конституцій, що є складним та тривалим процесом.

3. Розвиток нормативно-правового забезпечення проведення виборів до Європейського Парламенту безпосередньо пов’ язаний із процесом його формування як представницького, наддержавного, багатонаціонального органу, а також розширенням повноважень останнього. Правовою основою виборчої системи до Європейського Парламенту стала низка міжнародно-правових актів, які визначили тип виборчої системи, її загальні принципи, а також встановили ряд обмежень, зокрема виборчий бар’ єр, необхідність обрання депутатів відповідно до визначеної квоти, закріпили максимальний кількісний склад парламенту тощо. Попри це, міжнародно-правові акти не містять конкретних положень щодо організації виборчого процесу, зокрема, порядку нарізки виборчих округів, визначення системи підрахунку голосів, проведення передвиборної агітації, здійснення моніторингу виборів та ін. Ці питання регулюються відповідними нормами національного законодавства держав- членів. Не зважаючи на існування значної кількості установчих документів ЄС, спільні для всіх держав-членів загальні засади виборів депутатів Європейського Парламенту були закріплені в Акті про обрання членів Європейського Парламенту загальним прямим голосуванням від 20 вересня 1976 р. Розглянута практика реалізації норм встановлених Актом про обрання членів Європейського Парламенту загальним прямим голосуванням від 20 вересня 1976 року з останніми змінами, внесеними до нього відповідним Рішенням Ради у 2002 році, дає підстави стверджувати, що попри закріплення ними основних засад виборів до Європейського Парламенту для усіх держав-членів ЄС, на сучасному етапі зазначені норми продовжують мати рекомендаційний характер.

Незважаючи на те, що більшість з них включені до національного виборчого законодавства держав-членів, на практиці в останніх існують значні розбіжності у проведенні виборів до ЄП. До таких розбіжностей, зокрема, слід віднести: застосування пропорційної виборчої системи, або системи єдиного голосу, що

передається; наявність різних типів виборчих списків; застосування різних підходів до нарізки виборчих округів; встановлення в різних державах-членах неоднакового розміру виборчого бар'єра; застосування різного мінімального віку для набуття пасивного виборчого права; наявність в різних державах- членах неоднакових вимог до виборців, які проживають на їх території, але не є громадянами; надання можливості державам-членам самостійно розширювати встановлений для всіх країн перелік випадків несумісності мандата депутата Європейського Парламенту з іншими посадами; закріплення можливості для держав-членів регулювати інші питання, які стосуються виборчої процедури, на рівні внутрішнього законодавства (до таких питань, наприклад, треба віднести порядок висування кандидатів у депутати Європейського Парламенту, встановлення того чи іншого способу підрахунку голосів, визначення дати проведення виборів тощо). Наявність зазначених розбіжностей щодо обрання депутатів ЄП різними державами-членами Європейського Союзу, які є досить суттєвими, свідчить про те, що Європейському Союзу дотепер не вдалося запровадити уніфікованої та єдиної для всіх держав-членів процедури виборів до Європейського Парламенту. На сучасному етапі не є коректним вживати поняття виборча система до Європейського Парламенту, оскільки на практиці існують лише національні виборчі системи до ЄП держав-членів Європейського Союзу.

<< | >>
Источник: БАТУРА СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВИБОРЧИХ СИСТЕМ УКРАЇНИ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2015. 2015

Еще по теме Висновки до розділу 2:

  1. Висновки до розділу 1
  2. Висновки до розділу 3
  3. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИБОРЧИХ СИСТЕМ
  4. РОЗДІЛ 3 ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСОБЛИВОСТІ ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ ДО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
  5. РОЗДІЛ 2 СПЕЦИФІКА ВИБОРЧИХ СИСТЕМ ВИЩИХ ПРЕДСТАВНИЦЬКИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ ДЕРЖАВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
  6. ВИСНОВКИ
  7. ВИСНОВКИ
  8. ВИСНОВКИ
  9. ВИСНОВКИ
  10. ВИСНОВКИ
  11. ВИСНОВКИ
  12. ВИСНОВКИ
  13. ВИСНОВКИ
  14. ВИСНОВКИ
  15. ЗМІСТ
  16. Тема №3: Гражданские процессуальные правоотношения.
  17. Лекция 9 ЦЕНООБРАЗОВАНИЕ ВО ВНЕШНЕЙ ТОРГОВЛЕ
  18. Об отказе в принятии к рассмотрению жалобы гражданина Бартковского Олега Брониславовича на нарушение его конституционных прав частью второй статьи 52 Уголовно­процессуального кодекса Российской Федерации
  19. 12.1. Государственные целевые внебюджетные фонды
  20. 4.3.3. Информационные правоотношения, возникающие при создании и применении информационных систем, их сетей, средств обеспечения