§ 2. Трудові правовідносини та їх учасники

Трудові правовідносини — це врегульовані нормами трудового права суспільні відносини, що виникають у результаті укладення трудового договору (безпосередньо трудові), а також відносини з приводу працевлаштування, встановлення умов праці, правил внутрішнього трудового розпорядку, навчання й підвищення кваліфікації та відносини, пов'язані з наглядом і контролем за дотриманням трудового законодавства, вирішенням трудових спорів (конфліктів).

Центральне (основне) місце посідають власне трудові правовідносини, або, як їх ще прийнято називати, індивідуально-трудові. Тобто це відносини, що виникають на підставі укладення трудового договору між працівником і роботодавцем, за яким працівник зобов’язаний виконувати роботу, визначену договором, дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець відповідно зобов’язаний виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Наступну групу трудових правовідносин становлять колективно-трудові правовідносини (соціального партнерства та встановлення умов праці на підприємствах). Їх ще називають організаційно-управлінськими правовідносинами між трудовим колективом (чи профспілковим органом) і роботодавцем, хоча більш відомі вони саме як колективно-трудові. Ці правовідносини існують задля функціонування і обслуговування власне трудових правовідносин, вони відрізняються суб’єктним складом та підставами виникнення. У такому значенні вони виходять за межі конкретного підприємства і можуть існувати навіть у масштабах усієї країни. Йдеться насамперед про правовідносини соціального партнерства, які виникають на національному рівні в результаті проведення переговорів, погодження взаємних інтересів та укладення Генеральних угод.

Ще одним видом трудових правовідносин є правовідносини, що виникають з приводу розгляду та вирішення трудових спорів (конфліктів).

Характерною ознакою трудових правовідносин є наявність досить широкого кола суб’єктів, які можуть бути їх учасниками.

Працівник як суб'єкт трудових правовідносин.

Працівник набуває статусу суб’єкта трудових правовідносин із моменту укладення трудового договору.

Найманий працівник — це фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі й організації, в їх об’єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю.

Працівники є найбільш численною категорією громадян України. Від інших категорій громадян України в юридичному розумінні їх відрізняє те, що вони перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями й є суб’єктами трудового права.

Правовий статус працівника особа набуває під час прийняття на роботу. Як сторона трудових правовідносин працівник володіє трудовою правосуб’єктністю. Трудова правосуб’єктність працівника має свої характерні особливості:

1) працівник повинен виконувати роботу особисто і не має права передоручати її іншим особам;

2) трудова правосуб’єктність пов’язується не лише із фактичною здатністю до праці, а виникає в результаті здатності особи до систематичної, врегульованої нормами права праці;

3) крім фізичної здатності до систематичної праці, трудову правосуб’єктність характеризує вольовий критерій, тобто здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними, відповідно не може бути суб’єктом трудових правовідносин особа, визнана судом недієздатною.

Чинне трудове законодавство встановлює загальні вимоги для набуття трудової правосуб’єктності, а також визначає особливості правового статусу працівників залежно від віку, стану здоров’я, статі, ступеня освіти, наявності вченого ступеня або вченого звання, наявності громадянства, родинних зв’язків, наявності судимості.

За загальним правилом трудова правосуб'єктність працівників виникає з 16 років. За згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, що досягли 15 років.

Суб’єктами трудового права є також громадяни України, які працюють за її межами. Їхня праця регулюється нормами і трудового права України, і іноземної держави.

Держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Ставши суб’єктом трудових правовідносин, працівник набуває низку прав та обов’язків, які характеризують його правовий статус у системі суспільної організації праці.

Роботодавці як суб'єкти трудових правовідносин.

Одним з основних суб’єктів трудових правовідносин вважається роботодавець. На відміну від працівника, він є більш універсальним суб’єктом трудового права, оскільки бере участь не тільки у власне трудових відносинах (індивідуальних), а й у колективно-трудових та інших правовідносинах, що пов’язані з трудовими. Це насамперед правовідносини з органами працевлаштування, з органами, що виконують нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства, з органами, які розглядають індивідуальні та колективні трудові спори, та ін.

Відповідно до Закону України від 22 червня 2012 р. «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності»^[33], роботодавець - це юридична особа (підприємство, установа, організація) або фізична особа - підприємець, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб.

Відповідно до положень КЗпП України, роботодавцями слід вважати саме юридичних і фізичних осіб. Так, згідно ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Можна виокремити наступні групи роботодавців:

1) роботодавці - фізичні особи;

2) роботодавці - юридичні особи і відокремлені підрозділи юридичних осіб;

3) роботодавці - державні органи.

До основних ознак правосуб'єктності роботодавців належать такі:

1) майнова самостійність роботодавця. Майнову основу повноважень роботодавця передбачають положення ст. 55 ГК України, згідно з якою суб’єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення компетенції у цьому Кодексі та інших законах;

2) можливість реалізовувати право найму працівників. Усі господарюючі суб’єкти мають право найму працівників. Отже, вони можуть мати статус роботодавця.

3) зобов’язання забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Згідно зі ст. 21 КЗпП України власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа при укладенні трудового договору зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий колектив як суб'єкт трудових правовідносин.

Трудовий колектив — об’єднанням усіх працівників підприємства, установи, організації, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.

Правовий статус трудового колективу закріплено в КЗпП України, Законі України «Про колективні договори і угоди»^[34] та Законі України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»^[35].

Повноваження трудового колективу щодо його участі у правлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог ГК України.

Господарський кодекс України встановлює право трудового колективу за участю власника або уповноваженого ним органу вирішувати всі питання соціального розвитку, в тому числі покращення умов праці, життя і здоров’я медичного страхування членів трудового колективу і їх сімей відповідно до статуту підприємства, колективного договору і законодавства України^[36].

Повноваження трудових колективів на всіх підприємствах, в установах та організаціях, де використовується наймана праця, здебільшого реалізуються через загальні збори працюючих (конференції трудового колективу).

На великих підприємствах, де складно зібрати всіх працівників одночасно, повноваження колективу виконують конференції, або виборні органи. Чинним законодавством трудові колективи уповноважені укладати колективні договори, розвивати творчу ініціативу працюючих, брати участь в організації, нормуванні, оплаті праці, використанні фондів економічного стимулювання, поліпшенні умов і охорони праці, соціально-культурних та житлово-побутових умов працюючих. За поданням власника трудові колективи і профспілкового комітету затверджують правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства. Рішення з соціально- економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу.

Професійні спілки як суб'єкти трудових правовідносин.

Згідно з Конституцією України працівникам гарантоване право об’єднуватися у професійні спілки. Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

Професійна спілка (профспілка, профспілковий орган) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Діяльність профспілок регулюється і нормами міжнародного, і вітчизняного законодавства. Згідно зі ст. 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право створювати професійні спілки та входити до них для захисту своїх інтересів.

Держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом, а також з іншими об’єднаннями громадян.

Первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси.

Відповідно до ст. 247 КЗпП України, виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації:

1) укладає та контролює виконання колективного договору, звітує про його виконання на загальних зборах трудового колективу, звертається з вимогою до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб за невиконання умов колективного договору;

2) разом з власником або уповноваженим ним органом вирішує питання запровадження, перегляду та змін норм праці;

3) разом з власником або уповноваженим ним органом вирішує питання оплати праці працівників, форм і систем оплати праці, розцінок, тарифних сіток, схем посадових окладів, умов запровадження та розмірів надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних виплат;

4) разом із власником або уповноваженим ним органом вирішує питання робочого часу і часу відпочинку, погоджує графіки змінності та надання відпусток, запровадження підсумованого обліку робочого часу, дає дозвіл на проведення надурочних робіт, робіт у вихідні дні тощо;

5) разом з власником або уповноваженим ним органом вирішує питання соціального розвитку підприємства, поліпшення умов праці, матеріально- побутового, медичного обслуговування працівників;

6) бере участь у вирішенні соціально-економічних питань, визначенні та затвердженні переліку і порядку надання працівникам соціальних пільг;

7) бере участь у розробленні правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи або організації;

8) представляє інтереси працівників за їх дорученням під час розгляду індивідуальних трудових спорів та у колективному трудовому спорі, сприяє його вирішенню;

9) приймає рішення про вимогу до власника або уповноваженого ним органу розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», законодавство про працю, ухиляється від участі в переговорах щодо укладення або зміни колективного договору, не виконує зобов’язань за колективним договором, допускає інші порушення законодавства про колективні договори;

10) надає згоду або відмовляє в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з працівником, який є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації, у випадках, передбачених законом;

11) бере участь у розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, у роботі комісії з питань охорони праці;

12) здійснює громадський контроль за виконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю та про охорону праці, за забезпеченням на підприємстві, в установі, організації безпечних та нешкідливих умов праці, виробничої санітарії, правильним застосуванням установлених умов оплати праці, вимагає усунення виявлених недоліків;

13) здійснює контроль за підготовкою та поданням власником або уповноваженим ним органом документів, необхідних для призначення пенсій працівникам і членам їх сімей;

14) здійснює контроль за наданням пенсіонерам та інвалідам, які до виходу на пенсію працювали на підприємстві, в установі, організації, права користування нарівні з його працівниками наявними можливостями щодо медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками до оздоровчих і профілактичних закладів та іншими соціальними послугами і пільгами згідно із статутом підприємства, установи, організації та колективним договором;

15) представляє інтереси застрахованих осіб у комісії із соціального страхування, направляє працівників до санаторіїв, профілакторіїв і будинків відпочинку, туристичних комплексів, баз та оздоровчих закладів на умовах, передбачених колективним договором або угодою, перевіряє стан організації медичного обслуговування працівників та членів їхніх сімей;

16) визначає разом з власником або уповноваженим ним органом відповідно до колективного договору розмір коштів, що будуть спрямовані на будівництво, реконструкцію, утримання житла, веде облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, розподіляє в установленому законодавством порядку жилу площу в будинках, споруджених за кошти або за участю підприємства, установи, організації, а також жилу площу, що надається власникові у розпорядження в інших будинках, здійснює контроль за житлово- побутовим обслуговуванням працівників;

17) представляє інтереси працівників підприємства-боржника в ході процедури банкрутства.

Виборні органи профспілкової організації, що діють на підприємстві, в установі, організації, мають також інші права, передбачені законодавством України.