Природні права і свободи особистості: теорія та практика

Ідея природних прав людини виникла вже в античну епоху, а згодом була перейнята християнством. У класичному вигляді ця теорія складаєть­ся в Новий час, зокрема у вченні Дж. Локка (XVH ст.).

У концепції природних прав розрізняються поняття «права людини» і «права громадянина». Права людини розглядаються як природна прина­лежність кожної особистості й не пов’язані зі статусом громадянина певної країни. Це, наприклад, свобода совісті і віросповідання, право на шлюб, право на вільне висловлювання думок та ін. Саме свобода віри є дійсно первинним правом, яке безпосередньо випливає з начала свободи як витоку духовного життя людини. Громадянськими правами користуються тіль­ки громадяни даної країни. Це рівність перед законом, право вільного ви­бору місця проживання, свобода об’єднань і зборів, політичні права (право обирати та бути обраним, брати участь в управлінні державою тощо).

З юридичної точки зору про права й свободи зазвичай йдеться як про явища одного порядку. Різницю вбачають лише в тому, що порядок реалізації права регламентується, а під свободою людини розуміється сфе­ра її поведінки, до якої держава зобов’язалася не втручатися. При цьому і права, і свободи як можлива поведінка особи чи групи осіб мають гаранту­ватися правовим актом.

За своїм змістом права і свободи розрізняються на елементарні пра­ва особистості (право на життя, особисту недоторканність, недоторкан­ність житла, таємниця листування й іншої кореспонденції, право на судо­вий захист, презумпція невинності тощо), політичні права (свобода думки та слова, свобода зборів та мітингів, свобода об’єднання в політичні партії, право брати участь в управлінні державою тощо) і соціально-економічні права (право на працю, підприємницьку діяльність, освіту, охорону здо­ров’я, соціальний захист, відпочинок тощо).

Права і свободи можуть підлягати певним обмеженням, спрямова­ним на захист суспільних інтересів загалом. Їх реалізація кінець кінцем залежить від виконання людиною її обов’язків. Серед таких обов’язків людини перед державою найважливішими є виконання законів, сплата по­датків та військова служба. Важливо також, щоб виконання цих обов’язків було не тягарем, який намагаються скинути, а служінням, яке освячене вірою. Саме моментом служіння як верховним началом визначена, на дум­ку С. Франка, вся структура прав і обов’язків, що утворює суспільний лад. Вирішальну роль тут відіграє правосвідомість.

З іншого боку, реалізацію прав та свобод мають забезпечувати дер­жавні гарантії: економічні, соціальні, політичні, юридичні.