§ 7. Значення постанов Пленуму Верховного Суду та судової практики для регулювання сімейних відносин

Під судовою практикою розуміють діяльність суду з одно­манітного застосування норм права під час вирішення особистих немайнових та майнових спорів. Рішення судів у конкретних спра­вах не є джерелом сімейного права, оскільки вони є чинними лише для певної справи.

Із цього правила існує виняток. Так, відповідно до ч. 1 ст. 17 закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» (2006 р.) суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і осно­воположних свобод та практику Суду як джерело права. Стаття 19 зазначеного Закону наголошує на тому, що Урядовий уповноваже­ний у справах Європейського Суду з прав людини здійснює юри­дичну експертизу всіх законопроектів, а також підзаконних норма­тивних актів, на які поширюється вимога державної реєстрації, на відповідність до Конвенції. За результатами перевірки Урядовий уповноважений у справах Європейського Суду з прав людини подає до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо внесення змін до чинних законів та підзаконних актів з метою приведення їх у від­повідність до вимог Конвенції та практики Суду. Таким чином, ви­ходячи з вимог Конвенції про захист прав людини і основополож­них свобод, чинне сімейне законодавство України має бути приве­дено у відповідність не тільки до Конвенції, а і до практики Євро­пейського Суду з прав людини, причому це стосується не тільки законів, а і підзаконних нормативно-правових актів.

Однак незважаючи на те, що у більшості випадків судовій практиці не надається значення джерела сімейного права, вона відіграє значну роль у вдосконаленні сімейного права. Вона ви­ступає критерієм правильності та життєздатності норм сімейного права, є базою для формування нових і вдосконалення чинних за­конів.

На підставі узагальнення й аналізу судової практики Пленум Верховного Суду України виносить постанови. Такі постанови ма­ють велике значення для одноманітного і правильного тлумачен­ня та застосування норм сімейного права. Зараз діють постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 «Про засто­сування судами окремих норм Сімейного кодексу України при роз­гляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення алімен­тів», № 3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами зако­нодавства при розгляді справ про всиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» і № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

У літературі домінуючою є думка про те, що постанови Пле­нуму Верховного Суду України не є джерелами сімейного права. Крім того, на сьогодні чинне законодавство не містить вказівки на обов’язковий характер постанов Пленуму Верховного Суду для судів, інших органів і службових осіб, які застосовують закон, щодо якого дано роз’яснення.

Кожен суд, вирішуючи конкретну справу, має підкорятися тільки законові, і жодні органи, в тому числі й вищі судові органи, своїми постановами (по суті адміністративними актами) не мо­жуть нав’язувати своє розуміння закону. Виправлення помилок, які були допущені, має здійснюватись тільки у порядку апеляцій­ного, касаційного розгляду справ, за якими виносяться судові рі­шення. Кожен із судів під час розгляду конкретних справ повинен мати можливість визначити, якою мірою закон виражає право (за­сади справедливості), тобто реально здійснювати правосуддя (су­дити про право сторін, які сперечаються)^[37].

Таким чином, постанови Пленуму Верховного Суду являють собою особливе, оригінальне явище - спеціальну форму забезпе­чення одноманітності судової практики й у кінцевому підсумку законності у правозастосовній діяльності судових органів.