17. ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ

Політична свідомість є своєрідним різновидом суспільної свідомості, що відображає політичне буття суспільства в усій його різноманітності. Оскільки політика є доцільною діяльністю, то вона потребує формування в громадян відповідних уявлень і знань про політичну дійсність, усвідомлення своїх домагань, визначення цілей і завдань, а також засобів і методів досягання їх.

Об'єктом дослідження (відображення) політичної свідомості є політичні відносини й процеси, діяльність різноманітних суб'єктів політики, політичні явища, політичне життя суспільства в цілому. Але ключовою проблемою політики, а відповідно й політичної свідомості, є проблема політичної влади. Саме навколо цієї проблеми в усі часи розгорталася боротьба, точилися й тривають нині гострі дискусії різних політичних сил і лідерів.

У політологічній літературі можна знайти різні підходи до означення політичної свідомості. Так, у «Політологічному енциклопедичному словнику» політична свідомість характеризується як опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якого є проблема влади, формування й задоволення інтересів і потреб суб'єктів політики. Вказується також, що це — сукупність поглядів, оцінок і установок, які відображають політико - владні відносини.

Важливий аспект політичної свідомості констатує В.А. Ребкало, розглядаючи політичну свідомість як засіб специфічного відображення людиною, групою, суспільством всезагального процесу саморегулювання суспільного життя, який матеріалізується в політичній системі завдяки феноменові влади і владно-політичних відносин. Конструктивним тут є прагнення поєднати духовний і практичний компоненти політичної свідомості.

Отже, політична свідомість — явище складне й багатогранне. Сутність політичної свідомості полягає в тому, що вона опосередковано відображає політичне життя суспільства у формі певних почуттів і настроїв, поглядів, знань та ідей, які характеризують політико-владні відносини, політичні інтереси суб'єктів, які матеріалізуються у функціонуванні політичної системи.

Політична свідомість охоплює широкий комплекс питань духовного осмислювання політичних реалій, ключовою серед яких є політична влада, а також питання практичної реалізації інтересів і потреб суб'єктів політики, соціально-політичного розвитку в цілому.

Історія світового розвитку засвідчує, що політичне життя суспільства є сферою постійного змагання, боротьби інтересів різних соціальних верств, класів і політичних сил. Саме політичні інтереси є спонукальними мотивами й рушійними силами діяльності громадян і їхніх об'єднань. Прагнення реалізувати свої інтереси й потреби визначає ставлення громадян до влади й політичних інституцій, які здійснюють управління суспільними процесами.

Важливим тут є й те, що через виконання управлінських функцій, які здійснюють інститути політичної системи, політичні відносини так чи інакше впливають на всі сфери суспільного буття і, відповідно, все це є об'єктом політичної свідомості.

Політична свідомість за своїм змістом охоплює різноманітні уявлення людей, що опосередковують об'єктивні зв'язки як з інститутами влади, так і між собою з приводу участі в управлінні справами держави й суспільства.

Політична свідомість складається з різноманітних уявлень людей про політику і політичні відносини, вона відображає інтереси і потреби суб'єктів політики, різних соціальних груп та індивідів. У політичній свідомості представлені породжені історичними і соціальними умовами стереотипи, міфи, традиції і звичаї, а також наукові і повсякденні уявлення про політичну дійсність.

Отже, зміст політичної свідомості становлять як наукові, так і повсякденні уявлення людей про політичну сферу суспільства.

Формування політичної свідомості відбувається під впливом різноманітних об'єктивних і суб'єктивних чинників.

До об'єктивних чинників відносяться реальні умови життєдіяльності людей, які складаються на основі економічних, політичних, культурних відносин, матеріальних умов людського існування, функціонування політичних інституцій тощо.

Суб'єктивні чинники політичної свідомості включають у себе потреби, інтереси, духовні цінності й політичні пріоритети, індивідуальні соціально-психологічні особливості людини тощо.

Формування політичної свідомості громадян значно зумовлюється процесом політичної соціалізації.

Політична соціалізація— це процес засвоєння індивідом політичних знань, норм і цінностей суспільства, формування політичного досвіду загалом, що здійснюється протягом усього життя людини.

Як феномен, який відображає широкий спектр політико-владних відносин, політична свідомість диференціюється за її носіями, тобто суб'єктами політики. З цього погляду виділяють масову політичну свідомість, політичну свідомість нації, класу, певної верстви, індивідуальну (особисту) політичну свідомість, а також громадську думку. Усі вони взаємопов'язані і здійснюють взаємовплив одна на одну.

Якщо витоками й матеріальною основою політичної свідомості є реальні політичні відносини, то політична свідомість нації, масова політична свідомість є основою формування індивідуальної політичної свідомості.

Важливість формування політичної свідомості громадян для будь-якого суспільства полягає в тому, що вирішення цього завдання є необхідною умовою функціонування політичної системи, забезпечення її легітимності.

Формування політичної свідомості — процес складний і суперечливий, оскільки суперечливими є соціальні інтереси різних груп і верств, а узгодження приватних і загальнодержавних, загальнолюдських інтересів є однією з найактуальніших проблем політики.

Аналіз структури політичної свідомості дає можливість виділити її складові і з'ясувати механізм формування їх. Дослідники звертають увагу на складність структури політичної свідомості, багатоманітність складових елементів і багатоваріантність їхніх функційних зв'язків. Традиційно структурування політичної свідомості здійснювалося за такими складовими:

— політична психологія (емпірична й буденна політична свідомість) і політична ідеологія (теоретична й наукова політична свідомість);

— політична самосвідомість, політичні знання й оцінки суб'єктом політичної діяльності потреб та інтересів різних суспільних груп;

— спеціалізована свідомість (передусім партій) і масова політична свідомість, політична свідомість окремих верств і груп суспільства.

У політичному енциклопедичному словнику пропонується трохи інший підхід. Згідно з функціональним принципом тут виділяються такі аспекти:

— політико-психологічний (почуття, настрої, наміри, мотиви, установки, переконання, воля тощо);

— політико-ідеологічний (цінності, ідеали, ідеї, доктрини, концепції, погляди й теорії;

— політико-дійовий (свідомість консервативна, ліберальна, реформістська, радикальна та ін.)

Різноманітність підходів до структурування політичної свідомості є свідченням складності самого феномену політичної свідомості, прагненням знайти найвідповіднішу модель, яка відтворювала б реальний стан політичної свідомості.

Оскільки політична свідомість формується і функціонує в процесі життєдіяльності суспільства, його політичних інститутів і суб'єктів політики, то вона тісно пов'язана з реальними потребами й інтересами громадян, а тому досить динамічна, залежна від впливу різноманітних факторів — як позитивних, так і негативних.

Реальні політичні відносини є першоджерелом формування й функціонування політичної свідомості. Тому першим рівнем духовного відображення політичного життя є емпірична політична свідомість, яка базується на безпосередньому практичному досвіді суб'єкта, її нерідко ототожнюють з буденною, хоч між ними й існують певні відмінності. Як і емпірична, буденна політична свідомість є сукупністю ідей і поглядів, які виникають безпосередньо з практики суб'єкта, але, крім цього, в буденну політичну свідомість входять ще ідеологічні й теоретичні елементи, що характеризують осмислення та узагальнення буденних стосунків, які значно можуть доповнювати безпосередній досвід людини.

Емпірична й буденна політична свідомість, як правило, відображають лише поверхневі процеси, не проникаючи в їхні сутнісні характеристики. І разом з тим вони є важливими для безпосередньої орієнтації людини і можуть бути джерелами теоретичної й ідеологічної свідомості.

Особливостями емпіричної й буденної політичної свідомості є її суспільно-психологічна враженість через почуття, настрої, емоції, імпульсивність, гостроту сприймання політичних процесів і подій тощо.

Цей рівень відображення політичних реалій ще називають політичною психологією, до якої відносять сукупність почуттів, настроїв, емоцій, знань, соціально-психологічних особливостей характеру індивідів і соціальних спільностей, що виражають їх ставлення до політики, влади, політичних інституцій.

Важливу роль у функціонуванні політичної системи суспільства відіграє політико-теоретична свідомість, яка є вищим рівнем політичної свідомості. До її складу входять ідеї та погляди, що формуються на підставі наукових досліджень політичних реалій і дають можливість пізнавати глибинні взаємозв'язки й закономірності розвитку суспільства. Завдяки цьому теоретична свідомість стає стрижнем політичної ідеології, що в систематизованій, цілісно-концептуальній формі відображає основні інтереси певного класу, нації чи соціальної групи, їхнє ставлення до влади.

Між теоретичним та ідеологічним рівнями політичної свідомості є свої відмінності, суть яких полягає в тому, що наука об'єктивно в процесі дослідження політичної сфери суспільства виробляє об'єктивні знання про суспільні процеси, а політична ідеологія ще й відображає ставлення до цих знань, яке, в свою чергу, зумовлюється соціальними інтересами суб'єктів політики. Ці соціальні інтереси впливають на формування упередженого ставлення до наукового знання, на об'єктивне трактування й використання їх у політичному житті.

Ідеологія, на відміну від науки, завжди упереджена. Наука не має права підлаштовуватися під чиїсь смаки та настрої.

Політична ідеологія — це система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відображає інтереси, світогляд, ідеали соціальних класів, націй, різних суб'єктів політики. Структурними елементами політичної ідеології є політичні теорії та ідеї, концепції політичного розвитку, соціально-політичні ідеали, цінності, політичні програми, символи тощо.

Різноманітністю соціальних інтересів обумовлюються відмінності політичних ідеологій, які прагнуть реалізувати суб'єкти політики.

За суб'єктом політичну свідомість класифікують на політичну свідомість суспільства, нації, класу і групи, на особисту і масову політичну свідомість, виділяють також громадську думку.

У сучасній політології використовується й таке поняття як «спеціалізована свідомість», яку характеризують як ідеологічно однорідну, носіями якої виступають політичні партії.

Визначальний вплив на формування як масової, так і індивідуальної політичної свідомості справляє національна політична свідомість. Відображаючи базові національно-етнічні цінності, норми поведінки, звичаї і традиції, вона є основою світосприйняття і життєдіяльності людини.

Складним духовним феноменом є масова політична свідомість, яка фіксує певний соціально-політичний досвід громадян суспільства. Цей вид політичної свідомості досить динамічний, складний за своєю структурою, соціальними інтересами, політичними настроями й орієнтаціями, її формування залежить від багатьох факторів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру, від впливу різних політичних сил і їхніх лідерів.

Масова політична свідомість виявляється в громадській думці, що підтримується різними верствами і групами щодо оцінки певних явищ і процесів суспільного життя. Важливість соціальної ролі громадської думки проявляється в її основних функціях, до яких відносять експресивну, контрольну, директивну і консультативну.

Загалом, до найважливіших функцій політичної свідомості відносять пізнавальну, нормативно-регулюючу, інтегративну, репрезентативну прогностичну тощо.

Функціональна роль політичної свідомості проявляється в тому, що вона не лише відображає реальне політичне життя суспільства, а й здатна прогнозувати його розвиток, як, власне, і створювати неадекватне уявлення про політичну сферу суспільства.

Істотні особливості світосприйняття, орієнтацій індивідів, різних соціальних груп і верств на певні політичні цінності й відповідну політичну поведінку є підставами для типології політичної свідомості. Найпоширенішою є така типологія: за соціальним складом суб'єктів політики, оскільки політичній свідомості відповідних соціальних груп властиві специфічні риси; за прихильністю людей до певних суспільних ідеалів і цінностей; за характером ставлення різних груп до інститутів дер­жавної влади; за схильністю людей до того чи іншого способу діяльності в сфері політики; за особливостями емоційно-психологічних переживань, які пов'язані з динамікою політичних процесів тощо.

Серед найбільш поширених типів політичної свідомості і впливових політичних ідеологій сучасності за прихильністю людей до відповідних політичних цінностей виділяються:

— ліберальна політична свідомість, для якої пріоритетами в політиці є принципи свободи індивідів;

— консервативна політична свідомість, яка спрямована на збереження традиційних суспільних цінностей;

— соціалістична політична свідомість, яка базується на пріоритеті в політиці принципів колективізму, соціальної рівності й справедливості;

— соціал-демократична, пріоритетом якої є здійснення ідей демократичного соціалізму в усіх сферах життя суспільства.

За ставленням суб'єктів політики до держави як політичного інституту розрізняють етатиський тип політичної свідомості, який спирається на визнанні активної ролі держави в суспільних процесах, і анархістський тип, для якого характерна орієнтація на бездержавне регулювання суспільних процесів (насамперед у сфері матеріального виробництва).

За прихильністю до відповідного політичного режиму виділяють демократичний, авторитарний і тоталітарний типи політичної свідомості.

Є й інші критерії типології політичної свідомості, що дає можливість враховувати ці характеристики в політичному житті суспільства.

Значно зростає роль політичної свідомості в умовах трансформації суспільно-політичних відносин, коли відбуваються значні зміни всіх сфер суспільного життя, руйнуються попередні світоглядні стереотипи сприймання усталених соціальних норм і цінностей, які в нових умовах нездатні виконувати свої світоглядні функції. За таких обставин виникає потреба розробити адекватні новим умовам політико-ідеологічні концепції й теорії, які могли б сприяти формуванню у громадян відповідних моделей світосприймання й життєдіяльності.

Зміст процесу формування політичної свідомості в сучасному українському суспільстві пов'язаний із складними питаннями реформування і трансформації суспільного життя. Тут акумулювалися попередні уявлення і політичні цінності зі своїми орієнтаціями на етатизм, пасивність, індиферентність та інерційність із сучасними суперечливими уявленнями про демократію, ринкові відносини, соціальний захист. Серед найбільш загальних характеристик політичної свідомості громадян сучасного українського суспільства дослідники відзначають амбівалентність (двоїстість, протилежність політичних цінностей), збереження певних стереотипів тоталітарної свідомості, недостатнє розуміння і сприйняття основних принципів демократії, невизначеність з питань соціально-політичного розвитку суспільства значної частини громадян тощо. До того ж суперечливий процес реформ, кризові явища суспільно-економічного життя, вестернізація масової культури значно ускладнюють процеси політичної соціалізації.

Основні поняття та категорії

Політична свідомість— це система теоретичних та буденних знань, оцінок, настроїв і почуттів, за допомогою яких відбувається усвідомлення сфери політики соціальними суб'єктами (індивідами, групами, класами, спільнотами).

Буденна політична свідомість — це сукупність ідей і поглядів, що виникають безпосередньо з повсякденної практики соціальних груп, класів, окремих індивідів.

Теоретична свідомість —- систематизоване, цілісне концептуальне відображення корінних інтересів певної нації, соціальної групи, організації, що пов'язані з боротьбою за владу, її утриманням та захистом задля реалізації цих інтересів.

Масова політична свідомість — це опосередковане вираження потреб людей, а також їх знань про суспільно-політичну дійсність, котрі вироблені різними ідеологіями й закріплені в політичній культурі, здобутих практикою масових соціальних груп.

Громадська думка — це сукупність суджень, які поділяють різні спільноти щодо оцінки тих чи інших подій, явищ дійсності.

Політична самосвідомість — процес та результат формування сталої усвідомленої системи уявлень суб'єкта політичних відносин про себе, на яких суб'єкт цілеспрямовано формує свої взаємовідносини з іншими суб'єктами та об'єктами політики в політичній системі та ставиться до самого себе.

Політична психологія — наукова дисципліна, що знаходиться на межі науки про політику та психології, використання психологічних знань для пояснення політики.

Політична антропологія — наука про «людину політичну», про суб'єкт політичної творчості, специфіку впливу на соціальне і духовне середовище.

Політична поведінка — практична взаємодія людини з політичним середовищем, що проявляється в політичній участі.

Політичні цінності— поняття, що використовується для визначення сутності політичне значущих дій, процесів, явищ у відповідності з інтересами суспільства, соціальних груп, людини.

Політична культура

Різноманітні підходи до визначення поняття «Політична культура». Рівні політичної культури. ІІ суб’єкти і об’єкти. Типи і види політичної культури. Соціальні функції політичної культури. Політичні субкультури, їх типологія.

Термін «культура» (з лат. – обробка, вирощування) означає процес набування знань і досвіду, що включає духовний і практичний аспекти. За іншим визначенням, культура – спосіб і наслідок людської діяльності, що відтворює особисте і суспільне буття в усіх його проявах. Залежно від сфер життєдіяльності суспільства виокремлюють економічну, соціальну, духовну і політичну культуру, яка і є предметом нашого розгляду.

Невід’ємною складовою загальної культури суспільства, окремих соціальних груп і індивідів виступає політична культура. Вона дає можливість пояснити чому однакові за формою і структурою органи державної влади в різних країнах функціонують по-різному.

Рівень політичної культури суспільства визначає ступінь розвитку демократії і специфіку політичного процесу в цьому суспільстві. Пояснює, чому деякі політичні системи, які відповідають одним умовам, виявляються не ефективними в інших умовах, чому політичні дії, ефективні стосовно одних народів, не є результативними для інших. Політична культура є своєрідним поєднанням політики і культури, слугує дзеркалом політичного життя суспільства. Вона також виступає складовою загальної культури і ті­сно пов'язана з усіма її складовими— еко­номічною, релігійною, правовою, організа­ційною та іншими культурами.

По­нят­тя „по­лі­ти­ч­на куль­ту­ра” за­про­ва­дже­не ми­с­ли­те­лем епо­хи Про­сві­т­ни­ц­т­ва І.­Ге­р­де­ром, а пе­р­ше її на­у­ко­ве по­тра­к­ту­ван­ня бу­ло здій­с­не­не В.Ли­пин­сь­ким. Кон­це­п­ту­а­ль­не ося­г­нен­ня ­феномену по­лі­тич­ної куль­ту­ри за­хі­д­ни­ми су­с­пі­ль­с­т­во­зна­в­ця­ми роз­по­ча­ло­ся з робіт Г. Алмонда і С. Верби, які, визначили її як сукупність психологічних орієнтацій людей щодо політичних об'єктів. На їх думку, політична культура нації є особливий розподіл зразків орієнтації стосовно політичних об'єктів серед представників певної нації. Коли ми говоримо про політичну культуру суспільства, зазначають Дж. Алмонд і С. Верба, то маємо на увазі політичну систему, інтеріоризовану в знаннях, почуттях і оцінках населення. У су­час­ній по­лі­то­ло­гі­ч­ній лі­те­ра­ту­рі можна знайти від со­ро­ка до двох­сот ви­зна­чень по­нят­тя „по­лі­ти­ч­на куль­ту­ра”, іно­ді по­ді­б­них, а іно­ді прин­ци­по­во від­мін­них за ря­дом кри­те­рі­їв, що до­зво­ляє розгалузити їх на декі­ль­ка під­хо­дів:

1) Політичною культурою вважають систему цінностей соціуму та його громадян, систему політич­них інститутів і відповідних способів колек­тивної та індивідуальної політичної діяльно­сті.

2) Політична культура — це певна сукупність пе­реконань, поглядів, орієнтацій та зразків поведінки.

3) Політична культура постає як процес формування та реалізації певних сил таких со­ціальних суб'єктів, як класи, групи, особисто­сті, у процесі їхньої суспільно-політичної ді­яльності.

4) Політична культура - об'єктивне відо­браження і реалізація у процесі протиборства корінних класових інтересів, політичним принципів і гасел, які проголошуються політичними партіями, окремими політиками, державою.

5) Політична культура розуміється як система переконань, ідей, уявлень. установок, моделей поведінки, що склалися історично.

Наведемо деякі визначення:

Політична культура – сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учасни­ків системи, політичного процесу; суб'єктив­на сфера, що лежить в основі політичних дій і надає їм відповідного значення.

Політична культура— якісний склад політичного життя суспільства, що визначається історичними, соціально-еконо­мічними і політичними умовами і відображає рівень засвоєння суб'єктом — суспільством, групою, особою — відповідних політичних відносин, способів діяльності, норм і ціннос­тей, ступінь соціокультурного розвитку люди­ни та ступінь її активності у перетворенні по­літичної, соціальної дійсності.

Політична культура—система стійких установок, переконань, уявлень, моделей поведінки, які історично склалися, проявляються в діяльності суб’єктів політичного процесу і забезпечують відтворення політичного життя суспільства на основі спадковості.

Елементами поняття «політична культура» виступають думки, почуття, оцінки суб’єктів в їхньому ставленні до держави, гілок і органів влади, тих хто приймає політичні рішення.

Суб'єкти політичної культури — це індиві­ди; мала, середня, або велика група; регіон;держава; нація; партія; клас тощо.

Об'єкти політичної культури: політична система суспільства та її ком­поненти (політичний режим, соціальні інсти­тути; організації; об'єднання; політичні пар­тії тощо).

Т. Алмонд і С. Верба виокремили три рівні політичної культури:

O емоційні орієнтації, які відображають почуття, що виникають по відношенню до політичної системи, її функцій, учасників, і їх діяльності.

O пізнавальні орієнтації, що охоплюють знання про політичну систему, її функціонування; історичні знання;

O оціночні орієнтації, що відображають ставлення до політичної системи, її учасників і їх дій. Міркування з приводу того як повинна здійснюватись влада.

Типи політичної культури:

За ступенем розвитку якостей членів суспільства Г.Алмонд і С.Верба виокремили такі типи:

O патріархальний (паройкіальний), для якого характерними є відсутність у людей інтересу до політики, індиферентне або негативне ставлення до влади, можливе пов’язання політичних орієнтацій із релігійними нормами, орієнтація членів суспільства на вождів, шаманів;

O підданський - відзначається певним інтересом соціальних суб'єктів до функціонування політичної системи. Індивіди усвідомлюють себе членами політичного співтовариства, але тільки в ролі підданих. Відповідно вони не проявляють особливої політичної активності, покладаючи свої надії на органи влади та політичних лідерів.

O активістський - характеризується значним інтересом громадян до політичної системи та наслідків її функціонування, активною орієнтацією на особисту участь у політичному процесі.

Г. Алмонд та С. Верба зазначили, що у реальній політичній практиці поєднуються усі три типи політичної культури, утворюючи нові змішані типи, а саме: патріархально-підданський, піддансько-активістський. патріархально-активістський.

За комунікативним критерієм виділяють:

O замкнутий тип політичної культури, що орієнтуються на власні уявлення про політичне життя, свої національні традиції та звичаї, локальні цінності, норми і правила поведінки. Такий тип політичної культури характерний для патріархальних і тоталітарних суспільств, особливо, країн Сходу;

O відкритий тип політичної культури також зберігає свої традиції, цінності, норми, але проявляє інтерес до інших політичних ідей, моделей політичного устрою; спроможний сприймати і враховувати досвід інших країн. Він характерний для демократичних суспільств країн Заходу.

В межах кожної національної політичної культури розрізняють елітарну та масову політичну культуру.

Елітарна - це культура політичної влади, об'єднань громадян, інших активних учасників політичного процесу.

Масова - це культура підданих, рядових громадян держави, виборців.

Орієнтація суспільства на ті чи інші регулятивні механізми в рамках політичної системи породжує відповідні типи політичної культури - ринковий або бюрократичний (етатистський). Якщо ринкова політична культура зорієнтована на відносини купівлі-продажі, досягнення вигоди як вищої цілі політичної діяльності, на конкурентну боротьбу як універсальний принцип функціонування політичної системи, то бюрократична політична культура на розв'язання політичних проблем за допомогою механізмів державного регулювання і контролю за політичними процесами, на обмеження і заборону конкурентної боротьби.

За ідеологічним критерієм виділяють типи політичної культури:

O буржуазну;

O соціалістичну;

O етнічну;

O конфесійну;

O змішану.

За формою суспільного управління:

O президентська;

O парламентська;

O монархічна;

O диктаторська.

За типом поведінки в конфліктних ситуаціях:

O конфронтаційна;

O консенсусна;

O компромісна.

Аналізуючи суспільні відносини можна виокремити види політичної культури:

O культура депутатської діяльності – професійна, напівпрофесійна та громадська діяльність депутатів усіх рівнів;

O культура діяльності суспільно-політичних організацій, партій, рухів, об’єднань;

O культура електоральної поведінки громадян під час виборів, референдумів, опитувань.

Сутність політичної культури обумовлює її соціальні функції:

O пізнавальна – вивчає політичні уявлення, знання, міфи, ідеологію;

O виховна – сприяє підвищенню політичної свідомості громадян, спонукає брати безпосередню участь у політичному житті чи місцевому самоуправлінні;

O адаптаційна – допомагає людині пристосуватися до умов політичного середовища

O регулююча – підвищує рівень контролю з боку суспільства за роботою органів влади і управління;

O комунікативна – забезпечує зв'язок між учасниками політичного процесу, сприяє передачі політичного досвіду;

O захисна – сприяє охороні загальногуманістичних цінностей – прав і свобод громадян;

O прогностична – дозволяє передбачити можливі варіанти розвитку подій, поведінку суб’єктів політики в тих чи інших ситуаціях;

O інтеграційна – виконання попередніх функцій сприяє співіснуванню і злагоді різних груп в одній політичній системі; забезпечує стабільність і цілісність держави.

У різних історичних умовах деякі функції політичної культури можуть нівелюватися і навіть зникати. Зокрема, може вельми помітно знижуватися комунікативна здатність політичних груп, внаслідок чого політична боротьба між ними може призвести до загострення політичних конфліктів і провокування криз. Крім того, в перехідних суспільствах зростає здібність політичної культури до дезинтеграції системи правління, заснованої на незвичних для населення цінностях.

У культурі будь-якого суспільства внутрішні політичні цінності, настанови різноманітність інтересів різних спільнот породжує відмінні одну від одної моделі політичних культур - субкультури, які існують у всіх країнах.

Політична субкультура – сукупність особливостей політичної культури певної соціальної групи, які відрізняють цю політичну культуру від культури іншої групи людей.

Відокремлюють найбільш помітні у політології типи культур:

O регіональні: виникають через відмінності в окремих регіонах країни, як клімат, наявність природних ресурсів, рівень економічного розвитку;

O соціально-економічні: обумовлені існуванням в суспільстві різних груп, верств, класів, які відрізняються за рівнем прибутку, а, відповідно, і за інтересами, в тому числі і політичними;

O етнолінгвістичні: пов’язані із мовними і етнічними особливостями;

O релігійні: обумовленні приналежністю до різних релігій (мусульмани-християни) або навіть різних конфесій (протестанти-католики);

O вікові – обумовлені різними системами цінностей у представників різних вікових груп.

Головним елементом будь-якої субкультури є здібності лідерів і представників еліти виражати інтереси пересічних громадян; їх професійні управлінські якості, а також ті риси, які дозволяють їм придбати і підтримувати авторитет, переконати громадськість в думці, що займане високе місце у владі належить їм по праву.

Політична культура являє собою характеристику всього політичного життя, тому її не можна зводити до окремих, хоча й дуже важливих явищ цієї сфери суспільного життя, наприклад, тільки до політичної свідомості або політичної поведінки. Звичайно, політична культура включає в себе не всю політичну свідомість і політичну поведінку, а лише те усталене, типове, що характерне для політичного життя суспільства, для політичної свідомості і поведінки основної маси населення, словом, те, що ввійшло у звичку.

До неї відносяться: знання про політику; оцінка політичних явищ, оціночна думка того, як повинна здійснюватися влада, емоційний бік політичних позицій — любов до Батьківщини, ненависть до її ворогів тощо; визнання певних взірців поведінки, які діють в суспільстві, намагання їх наслідувати.