Політичний маркетинг і політичний менеджмент

У закритих, командних політичних системах політична влада здобу­вається переважно силою або кулуарним, апаратно-бюрократичним шля­хом. Натомість у відкритих, змагальних системах, де зростає вплив народу, громадської думки, виборного принципу в розподілі влади, остання набу­ває певних рис товару, тобто виникають підстави говорити про ринок вла­ди.

Під політичним маркетингом (англ. marketing - ринок) розумієть­ся, зокрема, наступне.

1. Дослідження суспільної свідомості з метою виявлення соціальних і соціопсихологічних настанов електорату, політичної та правлячої еліт (вивчення громадської думки).

2. Регулювання правовими, адміністративними й іншими заходами у процесі функціонування політичної сфери - насамперед, визначення норм представництва та процедур обрання виборних органів влади - виборча інженерія. Наприклад, джерримендеринг, або «принцип саламандри» ^[7], тобто практика умисного нарізування виборчих округів із нерівною кількі­стю виборців та порушенням територіального принципу з метою отриман­ня переваг на виборах якоюсь політичною силою або кандидатом. Позити­вним варіантом такої практики є правило «більшість меншості», згідно з яким створюються виборчі округи, в яких більшість становить певна група, що є національною меншиною (застосовується в США на основі Закону про виборчі права 1982 р.).

3. Розроблення відповідних іміджів (англ. ιmage - образ, зображен­ня) тим чи іншим політичним, державним та іншим інститутам, окремим лідерам й особистостям (політичне рекламування).

4. Система заходів упровадження в суспільну свідомість відповід­них корективів і поправок стосовно тих чи інших об’єктів і суб’єктів полі­тики.

Ефективність політичного маркетингу потребує наукового підходу, тобто формування інформаційного банку соціально-політичної інформації; розроблення методів аналізу та обробки даних цього інформаційного бан­ку; оцінки та аналізу умов політичного ринку, тобто дії економічних, соці­альних, політичних, психологічних, демографічних й інших факторів; ана­лізу ринкових можливостей тих чи інших партій, суспільних інституцій, ідей, особистостей; розроблення оціночних і прогнозованих моделей полі­тичного попиту, життєвого циклу й політичної поведінки суб’єктів політи­ки; аналізу ефективності політичного маркетингу та коригування вибраних форм і методів політичної діяльності.

Політичний менеджмент (англ. manegement - управління) полягає у безпосередньому розгляді, прийнятті та втіленні в практичне життя полі­тичних рішень, інакше кажучи - у здійсненні управлінських функцій плану­вання, організації, мотивації і контролю. Ці функції здійснюються полі­тичною елітою, організованою в певні групи, або «правлячі кабінети» (тобто уряд, структури президентської влади, колегії міністерств і відом­ств, держадміністрації, правління партій та громадсько-політичних органі­зацій тощо). Ефективність діяльності «правлячого кабінету» залежить від таких чинників:

• структурно-функціональна схема побудови;

• модель прийняття управлінських рішень (напр., «формальна», «змагальна», «колегіальна»);

• особистісний склад правлячого кабінету та міжперсональні відносини;

• організація, техніка і технологія впровадження прийнятих рішень і контроль за їх утіленням.

У формуванні «правлячого кабінету» слід ураховувати не тільки професійні та політичні, але й психологічні критерії. Зокрема, на думку англійського психолога М. Белбина, члени керівного колективу мають віді­гравати такі соціопсихологічні ролі: «голова», «секретар», «генератор ідей», «скептик-аналітик», «організатор», «видобувач інформації», «душа команди». Залежно від кількості команди окремі ролі можуть поєднуватись однією людиною, або, навпаки, кілька осіб можуть виконувати одну роль, тільки «голова» і «генератор ідей» повинні бути в однині, інакше команда розколеться.

Здійснення прийнятих рішень відбувається за допомогою соціотех- ніки управління, тобто таких інструментів регулювання впливу на людей, як примус, умовляння і маніпуляції. Примусовий вплив за допомогою пра­вових норм (законів, постанов, указів, інших нормативних актів) передба­чає як санкції за їх порушення, так і засоби заохочення. Вплив за допомо­гою умовлянь передбачає використання як раціональної (фактичної, логіч­но доведеної), так і нераціональної (емоційної, авторитетної) аргументації. Маніпуляція суспільною свідомістю має на меті фактично приховування істинних намірів правлячих або впливових кіл за допомогою обмеження чи фрагментарності інформації, насадження відповідних стереотипів, «прави­льних» норм та цінностей, певних штампів, термінів, ідеологічних й полі­тичних кліше і т. д.

Сучасним варіантом соціотехніки управління, в якому поєднуються елементи політичного маркетингу і менеджменту, є PR-технологїї (від англ. «public relations» - зв’язки із громадськістю), які прийшли в політику з бізнеса. Британський Інститут громадських відносин (створений в 1948 р.), визначає PR як «планові тривалі зусилля, спрямовані на створення і утримання доброзичливих відносин і взаєморозуміння між організацією та її громадскістю». У широкому розумінні - як мистецтво переконання, яке грунтується на знанні особливостей людського сприйняття - PR, оче­видно, існує стільки ж, скільки існує суспільство. Розвиток політичного PR-у можна пов’язувати з розвитком виборів. Перша книга на цю тему - «Кристалізація громадської думки» видана Е. Бернаузом в США в 1923 р.

Сьогодні до політичних PR-технологій відносять: створення і під­тримка сприятливого іміджу якоїсь особистості або партії, якогось владно­го органу в політичній сфері; організація виборчої кампанії, організація прес-конференцій політиків; боротьба з плітками в політичній сфері, лобі- ювання в різних органах влади; підготовка звіту про роботу владної струк­тури і надання його публіці або іншій політичній структурі; налагодження контакту між громадскістю і політичними структурами; розробка законо­проектів; організація приймання політичних діячів. « Чорним PR-ом» нази­вають використання PR-технологій на шкоду політичним конкурентам із застосуванням брехливої, клеветницької та негативної інформації.