Демократичні процедури

Утілення демократичних принципів забезпечується відповідними демократичними процедурами, найважливішими серед яких є:

1. Вибори. Загальну або часткову сукупність виборців називають електоратом - від лат.

2. Голосування. Воно може бути відкритим або таємним (останнє застосовується, як правило, на виборах). Кількісні принципи голосування: відносна більшість, проста або абсолютна більшість, кваліфікована біль­шість, консенсус.

3. Референдум - загальнонародне голосування з приводу якогось важливого питання державного і суспільного життя.

Різні демократичні країни мають різні традиції щодо проведення референ­думів. Рекордсменом за їх кількістю є Швейцарія, в якій вони проводяться з найріз­номанітніших питань кілька разів на рік (перший референдум відбувся у швейцар­ському кантоні Берн у 1439 р.). Проте, наприклад, у Великій Британії та Німеччині референдуми практично не проводяться. Остання має досвід кількох народних во­левиявлень 30-х років, які легітимізували тоталітарно-фашистський режим А. Гітлера. І сьогодні в окремих країнах референдуми використовуються для зміц­нення й пролонгації авторитарної влади.

У Радянському Союзі єдиний референдум був проведений 17 березня 1991 р., і 80 % жителів України, які взяли в ньому участь, висловились за входжен­ня республіки в оновлену федерацію. Проте вже 1 грудня 1991 р. в Україні відбувся інший референдум, і 90 % тих, хто голосував, підтримали Акт проголошення неза­лежності України. Квітневий референдум 2000 р. стосувався внесення змін до Конституції України, але не мав політико-правових наслідків, оскільки Верховна Рада, котра, за Основним Законом, тільки й може вносити поправки до Конституції, цього не зробила. Згідно Конституцією, в Україні може бути проголошений рефе­рендум за народною ініціативою (на вимогу не менше ніж 3 млн. громадян) із будь- якого важливого питання, крім питань податків, бюджету та амністії.

4. Опонування та змагальність, тобто відкрите обговорення канди­датур на виборах, питань референдуму або інших важливих суспільно- політичних проблем.

5. Делегування повноважень. Застосовується практика як вільних, так і імперативних мандатів.

6. Вивчення громадської думки, наприклад - соціологічні дослі­дження.

Таким чином, сучасна демократія - це не «самодержавство народу», а механізм здійснення його зверхності, що забезпечує водночас права і свободи особистості. Необхідно зрозуміти, що в питанні про демократію центр тяжіння давно змістився з питання про те, хто керує, на питання про те, яким чином здійснюється керування. «Влада народу» - це, за винятком невеликих общин, позбавлена змісту фраза або лицемірне прикриття дик­татури, якщо не працюють відповідні механізми зверхності народу. Демократія сьогодні - не влада народу, а механізм здійснення державної влади, який забезпечує виконання волі більшості населення.