Вибори і виборчі системи

Вибори є загальноприйнятим демократичним механізмом у більшо­сті сучасних держав. Навіть авторитарні режими часто вдаються до цієї процедури, хоча й зводять її до формальності (безальтернативні вибори) або фальсифікують результати.

Загальне виборче право для чоловіків уперше запровадила французька кон­ституція 1793 р. Виборчі права жінок визнаються починаючи лише з кінця ХІХ ст. (Нова Зеландія, Австралія); загальне виборче право для всіх громадян запровадже­но, наприклад, у США в 1920 р., у Великій Британії в 1928 р., а у Швейцарії - лише 1971 р.

Вибори розрізняються:

• за органом, що вибирається (президентські, парламентські, орга­нів місцевого самоврядування тощо);

• за рівнем (загальнонаціональні, федеральні, місцеві);

• за видами (чергові або позачергові);

• за виборчими системами (мажоритарні, пропорційні, змішані).

Виборча система - це сукупність установлених законом правил, принципів і критеріїв, за допомогою яких визначаються результати вибо­рів представницьких органів. Вибір тієї чи іншої виборчої системи зале­жить від особливостей країни та стану розвитку політичної системи. Розрі­зняються мажоритарні, пропорційні й змішані системи.

Мажоритарні, або системи виборів за більшістю поданих голосів, є найдавнішими, найпростішими і доволі поширеними (існують майже у 80 країнах).

Така система повинна забезпечити обрання найбільш популярних в народі кандидатів і, як правило, сприяє стабільності парламенту та уряду. Але вона має й суттєві недоліки: переважну більшість може здобути партія, кандидати якої в сумі набрали незначну більшість або навіть меншість голо­сів; не репрезентованими можуть залишитись національні меншини тощо.

Пропорційна система вперше застосована в Бельгії в 1889 р. і зараз існує приблизно у 60 країнах. Ця система гарантує представництво полі­тичних сил суспільства на національному рівні та забезпечує відповідне співвідношення цих сил у парламенті, оскільки розподіл депутатських мандатів здійснюється пропорційно кількості голосів, поданих за кожну з партій (блоків партій) у багатомандатних виборчих округах. Виборці го­лосують за партійними списками, тому під час виборчої кампанії значна увага надається ідеології політичних партій, а не вивченню осіб кандида­тів. Повне пропорційне представництво має місце тоді, коли вся територія країни становить єдиний виборчий округ (Ізраїль, Нідерланди, Україна), але в більшості країн використовується обмежене пропорційне представ­ництво, коли вибори відбуваються в декількох багатомандатних округах, що вносить певну різницю між кількістю отриманих голосів та кількістю отриманих місць. Застосовується також «виборчий бар 'єр» (тобто мініма­льний відсоток голосів виборців, який повинна набрати політична органі­зація, щоб мати право на розподіл депутатських мандатів), покликаний запобігти проникненню до парламенту малих партій. Але загалом пропор­ційна система має тенденцію до розпорошення політичних сил та ослаб­лення стабільності парламенту, вона також віддаляє виборця від кандида­тів, списки яких формуються політичними організаціями.

Змішані системи базуються на комбінації елементів пропорційної і мажоритарної систем або їх поєднанні, тобто коли частина депутатів оби­рається пропорційно, а частина - мажоритарно (Німеччина, Угорщина, Росія, всього приблизно 20 країн).

Інколи також застосовується форма, яка зовні порушує принцип рі­вності, але забезпечує представництво специфічних розрядів виборців за становою, майновою, національною та іншими ознаками. Це куріальні системи, які передбачають різні пропорції представництва для цих проша­рків населення; створення спеціальних виборчих округів; резервування місць у парламенті, на які депутати обираються за спеціальною квотою або призначаються. Так чи інакше принцип куріальності використовується приблизно у 30 країнах (Пакистан, Нова Зеландія, Індонезія й ін.).

Між виборчими системами та іншими елементами політичної системи, зок­рема формою правління і конфігурацією партій, існує взаємозалежність. Зокрема, таку залежність сформулював ще у 1951 р. М. Дюверже. Його соціологічні закони стверджують:

- мажоритарна система в 1 тур (відносна більшість) сприяє становленню двопартійності;

- пропорційне представництво сприяє розквіту багатопартійності;

- мажоритарна система в 2 тури приводить до об’єднання кількох партій у дві коаліції.

Взаємозв’язок виборчих систем та форм правління показує також М. Уоллерстайн:

- парламентська форма правління з мажоритарною системою забезпечує сильний уряд, контроль правлячих партій і над урядом, і над парламентом; але існує небезпека незначних коливань електорату (Великобританія);

- президентська форма з мажоритарною системою відносної більшості може приводити до партійного протистояння між президентом і парламентом, але партії тут слабкі (США);

- парламентська модель із пропорційною системою веде до багатопартій­ності, формування коаліційних урядів (Західна Європа);

- президентська система з пропорційним представництвом у парламенті забезпечує перманентний конфлікт між президентом і парламентом (Східна Європа).