Психодіагностичні методи

Крім дослідження, побудованого на спостереженні, та експериментального дослідження, можливе психодіагностичне дослідження. На його основі перевіряються, як правило, гіпотези про залежності між різними психологічними характеристиками.

психодіагностичні методи, тобто методи виявлення і виміру індивідуальних особливостей на основі процедур і технік, котрі підтвердили свою ефективність. Інколи психодіагностичне дослідження передбачає охоплення досить великої кількості досліджуваних, що дозволяє понизити вимоги до контролю змінних під час діагностики (це переважно відноситься до методик, які створюються для масової діагностики), в багатьох же випадках вимоги до психодіагностичного дослідження ті ж, що й до експерименту; мається на увазі контроль змінних, але не маніпулювання.

Спостереження, експеримент і психодіагностичне дослідження - відносно самостійні методи дослідження. Слід розрізняти випадки, коли спостереження і психодіагностика є складовою частиною експерименту. Природно, що під час експерименту за досліджуваним спостерігають, що зміна його стану регулюється (якщо це необхідно) засобами психодіагностики. Проте, як метод дослідження ні спостереження, ні психодіагностика в цьому випадку не виступають. Психодіагностика, крім того, може виступати самостійною галуззю діяльності практичного психолога, який орієнтується при цьому не на дослідження, а на обстеження.

До психодіагностичних методів відносяться психологічні тести. Англійське слово «test» означає «проба» або «випробування». Цей термін був уведений в практику психологічних досліджень в кінці минулого століття американським ученим Дж. Кеттелом. Широке поширення й практичне значення тести набули з того часу, коли А.

Метод тестів у первинному своєму специфічному значенні викликав цілий ряд серйозних заперечень. Найважливіші з них наступні. Коли два індивіди вирішують або не вирішують один і той же тест, то психодіагностичне значення цього факту може бути різним - одне й теж досягнення може бути зумовлене різними психологічними процесами. Зовнішній факт розв’язання або нерозв’язання тесту не визначає ще внутрішньої природи відповідних психічних актів. У первинному варіанті за допомогою тестів намагалися робити висновок про особистість на підставі статистичної обробки зовнішніх даних. Ця помилка ще більш посилювалася, коли на підставі того ж тестового матеріалу намагалися висловлювати прогноз, передбачаючи, що рівень, встановлений за допомогою тестового випробування на одному етапі розвитку, характеризуватиме цього досліджуваного і надалі. Коли індивідам, які пройшли різні шляхи розвитку і які формувалися в різних життєвих умовах, пропонуються одні й ті ж стандартні тести та на основі їх розв’язання безпосередньо робляться висновки про обдарованість (відсутність обдарованості) досліджуваних осіб, то припускаються явної помилки, не враховуючи залежність результатів тестування від умов розвитку особистості.

Проте, все це не означає, що тестування непридатне для дослідження. В даний час метод тестів застосовують в психології разом з іншими методами. За його допомогою прагнуть виявити певні здібності, навички, уміння (або їх відсутність), найточніше охарактеризувати деякі якості особистості, виявити міру придатності для роботи в тій або іншій професійній галузі тощо.

Діагностична цінність тесту значною мірою залежить від рівня наукового експерименту й достовірності психологічного факту, який був покладений в основу тесту, тобто від того, яким чином був сконструйований даний тест: чи став він результатом великої попередньої експериментальної роботи, чи був наслідком приблизних, випадкових і поверхневих спостережень.

Всю різноманітність методів опитування, які використовуються в психологічних дослідженнях, можна звести до двох основних типів: (1) опитування «обличчя до обличчя» - інтерв'ю, що проводиться дослідником за певним планом; (2) заочне опитування - анкети, призначені для самостійного заповнення. Усне опитування є методом, традиційним для психологічних досліджень, і здавна використовується психологами різних наукових шкіл і напрямів.

Проте, опитуванням як методам збору первинної інформації властива відома обмеженість. Їх дані багато в чому засновані на самоспостереженні опитуваних і нерідко свідчать, навіть за умови повної щирості з боку опитуваних, не стільки про їх щирі думки та настрої, скільки про те, якими вони їх змальовують.

У той же час існує безліч питань, вивчення яких неможливе без використання опитування. Сфера застосування опитувань у педагогічних дослідженнях досить широка:

- на ранніх етапах дослідження, в процесі роботи за розвідувальним планом використовується лише інтерв'ювання. За допомогою цих інтерв'ю встановлюються змінні, що відносяться до досліджуваної проблеми й висуваються робочі гіпотези;

- опитування виступає як основний засіб збору первинної інформації з метою здобуття даних, котрі дозволяють виміряти взаємозв'язок досліджуваних змінних;

- опитування слугує для уточнення, розширення й контролю даних, отриманих як за допомогою інших методів, так і шляхом тієї чи іншої форми опитуування. Виділяють два види інтерв'ю: стандартизовані та нестандартизовані.

У стандартизованому інтерв'ю формулювання запитань та їх послідовність заздалегідь визначені; вони однакові для всіх опитуваних.

Одним із різновидів опитування виступає бесіда, яка передбачає виявлення цікавих для експериментатора зв'язків на основі емпіричних даних, отриманих під час безпосереднього двостороннього спілкування з досліджуваним. Бесіда, як правило, виступає як допоміжний метод: при аналізі її ходу й результатів перед психологом постає низка важко вирішуваних проблем, що стосуються відвертості досліджуваного, його відношення до психолога; при недостатньому психологічному контакті можлива боязнь досліджуваного «втратити обличчя», підозрілість, недовіра і, як наслідок, прагнення перейти від відповідей до стереотипних, стандартних висловлювань, відповідних прийнятим (на думку досліджуваного) етичним та іншим нормам. Гарне ж відношення до психолога може викликати несвідоме прагнення догодити йому, «порадувати» очікуваною відповіддю. Сам же психолог (як і в ситуації спостереження) також не вільний від суб'єктивності; не дивлячись на те, що бесіда заздалегідь планується, а основні запитання визначаються до її початку, в ході живого спілкування психолог з трудом може абстрагуватися від особистого відношення до досліджуваного - з відповідними наслідками. Точніше так: використання бесіди як основного методу можливо при відповідній кваліфікації психолога, котра передбачає уміння встановити контакт з досліджуваним, дати йому можливість максимально вільно виражатися й одночасно «відокремити» особисті стосунки від змісту бесіди. У роботі багатьох провідних психологів світу бесіда використовувалася як самостійний метод дослідження («клінічна бесіда» Ж. Піаже, «психоаналітична бесіда» З. Фрейда).

Одним із варіантів бесіди є інтерв'ю, яке використовується в психологічних і соціальних дослідженнях.

Анкетування (заочне опитування) теж має свою специфіку. Вважається, що до заочного опитування доцільніше вдаватися у випадках, коли необхідно або з'ясувати відношення людей до гострих дискусійних або інтимних питань, або опитати велику кількість людей за порівняно недовгий час. Основна перевага анкетування полягає в можливості масового охоплення великої кількості осіб. Анкета гарантує анонімність більшою мірою, ніж інтерв'ю, і тому опитувані можуть давати щиріші відповіді. Проте анкетування не можна проводити, не маючи певних робочих гіпотез. До методу інтерв'ю пред'являються не настільки строгі вимоги. Перевага нестандартизованого інтерв'ю - здобуття глибшої інформації, гнучкість опитування; недолік - порівняно невелике охоплення опитуваних. Зазвичай рекомендується поєднання анкетування та інтерв'ю, оскільки ця методика, разом з охопленням великої кількості опитуваних, за порівняно короткий термін дозволяє отримати матеріал для глибокого аналізу.

Соціометрія як метод психологічного дослідження використовується для з'ясування референтності кожної людини, яка входить до складу групи. У цьому методі використовуються прийоми, спрямовані на виявлення думок, оцінок, стосунків між членами групи, відношення членів групи один до одного, мотиви міжособистісних виборів у групі, міжособистісні стосунки в малих групах тощо.

4.