Концепція стійкого розвитку (конференція ООН у Ріо-де-Жанейро, 1992 р.). Принципи екорозвитку

Стан навколишнього середовища і негативні прогнози щодо глобальної соціоекологічної ситуації спонукали до проведення спеціальних досліджень та виконання заходів, які б дозволили вирішити двоєдине завдання збереження рівноваги в природі та задоволення вимог умов життя, які весь час зростають.

У 1992 р. у Ріо-де-Жанейро відбулася конференція ООН, присвячена концепції сталого розвитку світового співтовариства. Конференція прийняла документ «Порядок денний ХХІ століття» та зробила висновок про необхідність глобального партнерства держав для досягнення стабільного соціального, економічного та екологічного розвитку суспільства.

Зміст цієї концепції полягає у заклику до переходу суспільства на шлях стійкого розвитку, що забезпечує коеволюцію, тобто спіль­ну еволюцію природи і людини. Суспільство може жити і розви­ватися тільки всередині біосфери і за рахунок її ресурсів, тому воно зацікавлене в її збереженні. Проте через те, що еволюція природи йде досить повільно, а соціальна еволюція людини - до­сить швидко, більшість процесів деформуються, у тому числі ви­мирають багато видів, що не встигають адаптуватися, порушую­чи при цьому стійкість екосистеми. Людство повинно свідомо обмежити свій вплив на природу, щоб зберегти можливість подаль- 160

шого свого розвитку.

Сталий розвиток розглядається як такий, що не тільки поро­джує і сприяє економічному зростанню, але і справедливо розпо­діляє його результати, відновлює довкілля більшою мірою, ніж знищує його, сприяє зростанню можливостей людей, а не збіднює їх. Це розвиток, у центрі якого - людина, яка зорієнтована на збе­реження природи.

Найбільш економічно розвинені країни в основному завер­шили перехід до високопродуктивної ресурсозберігаючої еконо­мічної діяльності, що створює достатні умови для вирішення складних екологічних і соціальних завдань. Основними фактора­ми, які сприяли цьому, стали: переміщення у малорозвинені країни галузей, які не потребують висококваліфікованої робочої сили і створюють велику кількість відходів на одиницю про­дукції; структурна перебудова економіки за рахунок прискорення розвитку високотехнологічних і маловідходних галузей; консер­вація власних природних ресурсів, зростаючі обмеження їх вико­ристання.

Проблеми сталого розвитку є особливо важливими для Украї­ни, яка в даний час знаходиться на стадії перехідного типу еко­номіки та переживає глибоку еколого-економічну кризу.

В Україні продовжує зберігатись екстенсивний тип розвитку економіки, що веде до нераціонального використання природних ресурсів і деградації середовища існування людей, характерні гли­бинні диспропорції загальнодержавних і регіональних економіч­них інтересів, невідповідність між розміщенням природно -ре­сурсного та соціально-економічного потенціалу, зростаюча нау­ково-технічна і технологічна відсталість.

Сталий розвиток - це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення гарантованого задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтво­рення цілісності навколишнього природного середовища, ство­рення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимо­гами людей усіх поколінь.

Формування системи сталого розвитку виходить з необхід­ності забезпечення пріоритетного розвитку людини в інтересах

людини й власними силами людини в гармонізації з навколишнім середовищем.

У 1998 році Верховною Радою України були схвалені «Ос­новні напрями державної політики України у галузі охорони нав­колишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки». Проголошена на­ціональна екологічна політика ґрунтується на органічному поєд­нанні вирішення економічних та екологічних проблем у процесі соціально-економічного реформування нашого суспільства, ство­ренні умов для вирішення екологічних проблем на ґрунті:

- усвідомлення стану екологічної безпеки та формування мотивацій для вирішення природоохоронних проблем на націо­нальному, регіональному, місцевому, об’єктивному рівнях та на рівні особистості;

- формування реальних економічних можливостей для реа­лізації природоохоронної політики;

- розробки та впровадження екологічно обґрунтованої стратегії регулювання природокористування;

- інтеграції національної політики регулювання екологічної безпеки у європейський та світовий екологічний процес;

- інтеграції компонентів екологічної політики у структуру та окремі елементи соціально-економічного реформування сус­пільства.

Сталий розвиток може мати різні моделі реалізації, які пе­редбачають неоднакові темпи і пропорції суспільного відтворен­ня. Кожній моделі повинна відповідати система цілей та еколого- економічних пріоритетів, які забезпечують врахування особливос­тей країн. В Україні сталий розвиток є можливим тільки на осно­ві інтенсивної економіки.

Наша держава може забезпечити сталий розвиток виключно шляхом ефективного використання усіх видів ресурсів (людсь­ких, природних, геополітичних), структурно-технологічної транс­формації виробництва та наявних конкурентних можливостей (активізація ролі окремої людини в суспільстві, забезпечення со­ціальної справедливості й соціальної рівності, ефективна зайня­тість, екологічна безпека).

7.3.