4.6. КОНЦЕПЦІЯ ДЕМОЦЕНУ І ПОНЯТТЯ ВИДУ

Як зазначено вище, моноцен, в якому взаємодіють організм і середови­ще, є нижчою формою організації живого. Життя організму обмежене часом, життя ж популяції в даному середовищі (демоцен) часто існує тривалий період.

Явища, які розвиваються в межах демоцену, пов’язані з трьома го­ловними цілями еволюційної стратегії популяції: 1) забезпечення тривалості популяції в часі; 2) здобуття переваги над конкурентами; 3) опанування внутрішніх і зовнішніх сил, які загрожують популяції зни­щенням. Ці цілі реалізуються шляхом створення гомеостатичного механізму регулювання життєдіяльності популяції.

Ще у XVIII ст. французький матеріаліст Бюффон (1707-1788) у своїй знаменитій “Природній історії тварин” писав: “Жива істота, хоч би жила вічно, ще не творить виду. Міліард живих істот однакової будови, які б жили вічно, не дають ще виду. Вид живе єдино в часі, а явище виду нерозривно пов’язане зі знищенням особин і творенням нових”. Вид з’яв­ляється тоді, коли особини залишають після себе нове покоління собі подібних.

К. Петрусевич (1978) відзначає чотири критерії виду:

1) морфологічний — особини різних видів, морфологічно розбіжні;

2) географічний — кожен вид має ареал поширення;

3) генетичний — особини одного виду необмежено плодовиті; осо­бини різних видів у природі не схрещуються або ж дають безплідне потомство;

4) екологічний — кожен вид має специфічний спосіб використання і пристосування до середовища, займає певну екологічну нішу.

Кожен вид пристосований до свого життєвого середовища. Наприк­лад, бук лісовий (Fagus Silvatica) — вид, географічний ареал якого охоп­лює значну частину території Європи (від Великобританії до Заходу України, а вчені знаходять його сліди на правому березі Дніпра), скла­дається із багатьох популяцій, пристосованих до свого середовища (популяції бука — далматинські, альпійські, моравські, татринські, карпатські, розточанські тощо).

Морфологічна і генетична специфікації виду повинні мати власти-

вий йому спосіб користування середовищем, а отже, реалізації єдності популяція-середовище (популяція бука на лесових рівнинах, на горби­стих карбонатних схилах Карпат, Татр чи Криму).

Становлення виду є процесом пристосування, який не зупиняється. “Спеціалізація, — пише К.Петрусевич, — акт становлення виду, є ста­ном адаптації; підвид чи популяція може тільки достосувати свої мож­ливості до умов, які змінюються. Новий вид пристосовується іншим спо­собом, змінюючи тип метаболізму, біохімічні реакції на інші, енергетич­но економічніші. Форма (підвид, популяція) широко розміщеного виду достосовує (адаптує) свої можливості до даних умов.”

Таким чином, демоцен — це система, що являє собою популяцію пев­ного виду, який “довірив” останній продовження роду в певних, часто незвичних умовах середовища. Сосна звичайна має свої популяції і на дюнних згорбленнях, і на скельних розсипах, і на болотах. І кожна з них гідно несе свою “безстрокову вахту” в ім’я невмирущого життя на Землі.