Дані моніторингу забруднення навколишнього середовища в Україні

Моніторинг атмосферного повітря

Постановою Кабінету Міністрів України від 09. 03. 99р. № 343 затверд­жений, «Порядок організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря», яким визначено такі основні об’єкти моніторингу: атмосферне повітря, атмосферні опади і викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Завдяки моніторингу атмосферного повітря одержують первинні дані про склад та обсяги викидів забруднювачів, узагальнені дані про рівень за­бруднення на певній території за певний проміжок часу.

Для атмосферного повітря за даними моніторингу останніх років мо­жна відзначити тенденцією до зниження в ньому вмісту бензопірену в біль­шості міст України, зокрема Дніпропетровську, Донецьку, Маріуполі, Одесі. Зниження загального рівня забруднення атмосферного повітря спостеріга­лось у Донецьку, Дзержинську, Луганську, Миколаєві, Полтаві, Херсоні, Черкасах. Поряд з цим зросло забруднення повітря в містах Арменську, Красноперекопську, Слов’янську, Рівному.

В атмосферних опадах з 1990 року спостерігається стійка тенденція до зниження вмісту сульфатів. Вміст гідрокарбонатів та хлоридів в атмосферних опадах з 1996 року має стабільний характер. Вміст же кальцію та натрію, що найбільше мінералізують воду опадів, мав до 1998 року тенденцією до зниження, після чого спостерігається його зростання.

Моніторинг вод

Постановою Кабінету Міністрів України від 20. 07. 96 р. № 815 затверд­жено «Порядок здійснення державного моніторингу вод.» Моніторинг вод здійснюється за показниками кількості та якості вод з метою забезпечення збирання та аналізу інформації про стан вод, прогнозування його змін та розробки обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень в галузі вико­ристання та відтворення водних ресурсів.

До об’єктів державного моніторингу вод належать поверхневі води (природні водойми — озера й водостоки: річки, струмки та штучні водо­йми: водосховища, ставки, канали і ін.), підземні води та джерела, внутрі­шні морські води, джерела забруднення вод, зокрема зворотні водостоки, аварійні скиди у водне середовище, води поверхневих стоків із сільського­сподарських угідь, фільтрація забрудників з технологічних водойм і схо­вищ, масовий розвиток синьо-зелених водоростей, надходження шкідливих речовин при видобудуванні корисних копалин з дна моря.

Результатом здійснення моніторингу є первинна інформація (дані спостережень), яку одержують суб’єкти моніторингу вод внаслідок спосте­режень, узагальнені дані, що стосуються певного проміжку часу або певної території, оцінка стану вод та джерел негативного впливу, прогнози стану вод і його змін, обгрунтовані рекомендації для прийняття управлінських рішень на національному рівні.

Для здійснення цього моніторингу його суб’єкти розробляють націо­нальні, регіональні, відомчі та локальні програми моніторингу, в яких ви­значаються мережі пунктів, показники і режими спостережень для водних об’єктів та джерел забруднення вод, регламенти передавання, обробки та використання інформації. Суб’єкти моніторингу створюють для цього у своєму складі спеціальні служби.

За призначенням моніторинг поділяється на фоновий моніторинг вод­них об’єктів у місцях їхнього мінімального опосередкованого антропоген­ного навантаження, загальний моніторинг, охоплює моніторинг водойм, що здійснюється на державній мережі спостережених пунктів, моніто­ринг антропогенного впливу на водні об’єкти, моніторинг водних об’єк­тів у місцях їх використання, спеціальний моніторинг, а також кризовий моніторинг у зонах підвищеного ризику та у зонах впливу аварій і надзви­чайних ситуацій.

Прогнозування стану водних об’єктів здійснюється шляхом математи­чного моделювання кількісних і якісних показників води цих об’єктів. Суб’єкти моніторингу щорічно подають Мінекоресурсів власні оцінки ста­ну вод та прогнози його змін, а також рекомендації, необхідні для прийнят­тя рішень.

Суб’єкти моніторингу на підставі своїх спостережень визначають категорію якості води водних об’єктів, проводять спостереження за джере­лами негативного впливу на стан цих об’єктів. Дані спостережень у систе­мі моніторингу використовуються для встановлення нормативів гранично припустимого скидання забруднених вод, загального використання водних ресурсів, припустимого рівня токсичності зворотних вод, стану Грунтових вод у межах впливу полігонів захоронения твердих побутових відходів.

Для поверхневих вод України характерний високий рівень забруднен­ня мінеральними сполуками азоту. Аналіз даних моніторингу останніх ро­ків свідчить про тенденцію до зменшення їхнього вмісту у водах більшості річкових басейнів (Дніпра, Дністра, Дунаю, Західного Бугу, Сіверського Дінця, Південного Бугу) протягом останніх 10 років і вказує на зниження антропогенного тиску на водні екосистеми. Рівень забруднення важкими металами поверхневих вод залишається високим, незважаючи на тенден­цію до зменшення їхнього вмісту у воді більшості водних об’єктів Криму. Попри відзначеннях позитивних зрушення водні об’єкти України залиша­ються досить забрудненими розчиненими солями, нафтопродуктами, важ­ними металами. У відносно задовільному стані знаходяться тільки деякі рі­чки Карпат і гірського Криму.

У Чорному та Азовському морях намічається процес очищення вод від нафтопродуктів — в акваторії Одеського порту вміст нафтопродуктів з 1996 року знизився майже вдвічі, у водах Севастопольської бухти також спостерігається тенденція до зниження вмісту нафтопродуктів. Вміст син­тетичних поверхнево-активних речовин у водах Південного узбережжя Криму, Одеського порту, Севастопольської бухти за п’ять останніх років зменшився у 2-3 рази. Але в деяких районах спостерігається тенденція до збільшення у воді амонійного та загального азоту. У морських водах з року в рік відзначається наявність хлорорганічних пестицидів, а в Севастополь­ській бухті — поліхлорбіфенолів.

Як свідчать дані моніторингу, бактеріальне забруднення води річко­вих пляжів значно вищче морських, особливо у Донецькій, Запорізькій, Херсонській та Миколаївській областях.

Санітарне та епідеміологічне благополуччя людей насамперед зале­жить від забезпечння їх питною водою, яка за хімічними та мікробіологіч­ними показниками повинна відповідати чинним стандартам.

Проведений санепідемслужбою Міністерства охорони здоров’я моні­торинг питної води в оздоровчих закладах, показав значне відхилення її якості від нормативної. Має місце рівень забруднення питної води за хіміч­ними та мікробіологічними показниками. Найвищі рівні забруднення пит­ної води за хімічними показниками виявлено в оздоровчих закладах Дніп­ропетровської, Миколаївської, Київської, Луганської та Житомирської об­ластей; за мікробіологічними показниками — Закарпатської, Рівненської, Івано-Франківської, Кіровоградської областей.

Моніторинг земель

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.93р. № 661 було за­тверджено «Положення про моніторинг земель.» Моніторинг земель, від­повідно до «Земельного кодексу України», є системою спостереження за станом земельного фонду (зйомки, обстеження і пошукові роботи на відпо­відних територіях) з метою вчасного виявлення його змін, оцінки та лікві­дації наслідків негативних процесів у землекористуванні. За результатами оцінки стану земельного фонду суб’єктами моніторингу складаються від­повідні прогнози та рекомендації щодо землекористування.

Залежно від терміну та періодичності проведення такі спостереження поділяють на базові (вхідні, що фіксують стан об’єкту спостережень на мо­мент початку моніторингу), періодичні (через рік і більше) і оперативні (фіксують поточні зміни).

Моніторинговій оцінці підлягають стан використання угідь, окремих полів та земельних ділянок, процеси, пов’язані зі змінами родючості ґрун­тів (розвиток водної і вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршення структури ґрунтів, заболочення і засолення), забруднення земель пестицидами, важ­кими металами, радіонуклідами та іншими токсичними речовинами, а та­кож стан берегових водойм, гідротехнічних споруд, процесів, пов’язаних з утворенням ярів, зсувів, сельових потоків, землетрусів.

В рамках даного моніторингу спостереження проводять за станом зе­мель населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазовидобувними об’єк­тами, очисними спорудами, гноєсховищами, складами паливно-мастильних матеріалів, добрив, стоянками автотранспорту, захоронениями токсичних промислових відходів і радіоактивних матеріалів.

У Грунтах України за останні п’ять років в цілому відзначено загальну тенденцію до зниження середнього вмісту пестицидів, натомість забруд­нення Грунтів токсикантами промислового походження у містах залишаєть­ся високим. Наприклад у Костянтинівні та Маріуполі позначилося підви­щення вмісту свинцю до 6-8 ГДК. Останнім часом реєструється високий вміст свинцю і в Грунтах міста Києва.

Моніторинг радіаційного стану територій

За даними близько 180 пунктів спостережень гідрометеорологічної служби в Україні потужність експозиційної дози (ПЕД) гамма-випромі­нювання на більшості території країни за останні п’ять років змінювалася у межах 5-24 мкР/год., тобто була близькою до природних рівнів. На пунктах контролю, розташованих на забрудненій внаслідок аварії на ЧАЕС території, гамма фон становить в 39мкР/год., зокрема максимальні рівні ПЕД зареєстровано в пунктах «Чорнобиль» (35 мкР/год) та «Корос­тень» (39 мкР/год).

У Києві гамма-фон коливається у межах 8-18 мкР/год (пересічно про­тягом року 12 мкР/год). У районах діючих AEC ПЕД гамма-випромінюван­ня знаходиться у таких межах: Запорізька AEC — близько 20 мкР/год; Пів­денно — Українська AEC — 18 мкР/год; Рівненська AEC -17мкР /год; Хмельницька AEC -23 мкР/год.

Радіаційне навантаження на приземний шар атмосфери створюється внаслідок дії ¹³⁷Cs і ⁹⁰Sr чорнобильського походження та природних радіо­нуклідів. Якщо відокремити природну компоненту, то можна відзначити, що на більшості території України спостерігається стійка тенденція до зни­ження вмісту ¹³⁷Cs та ⁹⁰Sr чорнобильського походження як у приземному шарі атмосфери, так і в опадах.

На радіаційний стан дніпровських водних об’єктів значний вплив чи­нять гідрометеорологічні умови та радіаційна ситуація, що склалися безпо­середньо на територіях, найзабрудненійшіх радіонуклідами внаслідок ава­рії на Чорнобильській AEC. Головним джерелом надходження радіонуклі­дів до каскаду дніпровських водосховищ залишається р.

У 2002 р. гідрометеорологічні умови 30-ти кілометрової зони відчу­ження, на відміну від попередніх років, не призвели до ускладнень радіа­ційної ситуації на водних об’єктах зони дніпровської водної системи. В цей час максимальний (520Бк/м) та середньорічний вміст (225Бк/ м) ⁹⁰Sr у водах ріки Прип’ять на ділянці біля міста Чорнобиля були найнижчими за весь післяаварійний період, a ¹³⁷Cs (відповідно 380 та 106 Вк/ м) одним з найнижчих.

Значне зниження вмісту радіонуклідів, що виносяться із зони відчу­ження спостерігається уже в Київському та Канівському водосховищах. Вміст ⁹⁰Sr зменшується внаслідок розведення забруднених вод чистішими водами Дніпра та Десни. Зниження вмісту ¹³⁷Cs у водах водосховищ дніп­ровського каскаду зумовлюється також процесами седиментації.

В урбанізованих ландшафтах зони відчуження ЧАЕС (Київського Полісся) інтенсивно проходять демутаційні процеси. Одним з головних є демутація урбанізійних фітоценозів, тобто такі сукцесійні зміни, які теоре­тично повинні забезпечити «повернення» рослинних спільнот міст в їхній природний стан.

Багаторічні дані на базовій мережі спостережень за станом радіацій­ного забруднення навколишнього середовища свідчать про те, що довкілля України залишається ще не досить сприятливим для здоров’я людини і значно не поліпшилось проти попередніх років.

Моніторинг демографічного стану та здоров’я населення України

У сучасних умовах в Україні продовжує погіршуватися медико-демо- графічна ситуація.

Середня очікувана тривалисть життя населення України становить значно менше 70 років За середньорічними показниками чисельність насе­лення продовжує скорочуватись. Скорочення чисельністі населення відбу­вається головним чином, унаслідок перевищення показника смертності над народжуваністю, що триває з 1993 року.

Природне скорочення населення зареєстровано в усіх регіонах України крім Закарпатської області. З найвищою інтенсивностю воно відбувається у Північно-східному регіоні. Із окремих областей Північно-східного регіону найвищий рівень природного скорочення населення спостерігається в Черні­гівській та Сумській областях. Значне природне скорочення населення відбу­лось і в Південно-східному регіоні, особливо в таких його областях, як Луганська, Донецька, Кіровоградська. Дещо нижчий рівень природного 56

скорочення відзначений у Центральному та Південному регіонах. Зниження рівня народжуваності найнебезпечніший параметр демографічної кризи.

Визначальними у динамиці рівня народжуванності є здоров’я насе­лення дітородного віку, що визначається умовами життя. В сучасній Україні дітородна активність падає, відтворення населення не досягає навідь 50 % належного рівня.

Негативні тенденції спостерігаються і щодо смертності населення. Структура причин смертності залишається майже постійною: хвороби сис­теми кровообігу та новоутворення посідають перші місця.

Найвищій рівень смертності традиційно має місце у Північно-східно­му — 18,6 % (у Чернігівській області навіть — 19,7 %), Південно-східному (16,7 %) і Центральному (16,4 %) регіонах. У південному регіоні смерт­ність була на рівні 14,9 %, Західному — 12,1 %.

Смертність немовлят серед хлопчиків дещо вища ніж серед дівчаток Найвищий рівень смертності немовлят на 1000 народжуваних спостерегався в Південно-східному регіоні (129,4 випадків), дещо нижчий у Південному (120,5 випадків) та Західному (119,3 випадків) регіонах, нижчий у Центра­льному регіоні (103,6 випадків).

Найбільше міського населення та міських поселень, як і досі, припа­дає на Донецьку область, де у 51 місті і 132 селищах міського типу (смт) у зазначений період проживало 90,1 % населення області. У Луганській об­ласті ці показники становили відповідно 37 міст і 109 смт (86,4 %), Дніпро­петровській 21 місто і 47 смт (83,6 %), Харківській області — 17 міст і 61 смт (79,1 %), Львівській — 43 міста і 35 смт (60,8 %), Київській (без м. Києва) — 25 міст і 29 смт (58,9 %). Висока територіальна концентрація мі­ських поселень і населення в цих регіонах призвела до формування агло­мерацій як найактивнішого фактора впливу на всі компоненти природного середовища. Зазначені області мають також високу густоту населення — від 94чол/км² (Харківська) до 115 чол/км² (Донецька) за середньої в Украї­ні 82 чол/км². Міське населення України (33,5 млн. чол.) розміщено по території досить нерівномірно. Понад третини (33,7 %) усіх міських жи­телів України зосереджено загалом у чотирьох областях: Донецькій, Луганській, Дніпропетровській і Запорізькій.

Частота захворювань, пов’язаних із забрудненням довкілля, знижен­ням імунитету, стресами, недостатнім та неповноцінним харчуванням, то­що, також має тенденцію зростання. Так, значно зросла частота хвороб крові та кровотворних органів, хвороб системи кровообігу.

Останніми роками зниження обсягів надходження шкідливих речовин в атмосферне повітря від промисловості та транспорту позитивно позначи­лося на показниках захворювальності населення, пов’язаної з забруднен­ням повітря, зокрема хвороб органів дихання. Таким чином, існує тісний зв’язок між динамікою сумарного рівня забруднення повітря та захворюва­ністю населення України на хвороби органів дихання. Аналіз моніторинго- вих досліджень показує, зниження забрудненості атмосферного повітря приводить до зменшення захворюваності населення на хвороби органів дихання.

Особливості забруднення атмосфери впливає на здоров’я дитячого населення. У дітей, які живуть в умовах високого забруднення повітря (Східний регіон) загальна захворюваність вища на 11 %, захворюваність на інфекційні хвороби — на 50 %, на новоутворення — на 26 %, на хвороби нервової системи — на 60 %, вуха — на 14 %, системи кровообігу — на 76 %, органів дихання — на 17 %, кістково-м’язової системи — на 49 %, алергійні реніти — 44 %, бронхіальну астму — на 70 %, ніж у дітей Захід­ного регіону, які мешкають в умовах меншого забруднення повітря. Тобто в умовах вищої забрудненості повітря у дітей частіше реєструють хвороби, виникнення яких пов’язано з пригніченням імунітету, онкологічним та алергійними ефектами тощо.

За останні десять-п’ятнадцять років в Україні сталися значні зміни в динамиці захворюваності населення. Частота хвороб органів дихання мала стійку тенденцію до зниження, обумовлену зменшенням забрудненості ат­мосферного повітря, але рівень захворюваності іншими хворобами зростав. Якщо в кінці 90-х років минулого сторіччя. найпоширенішими серед дітей були хвороби органів дихання, ендокринної системи (здійснено масове ультразвукове обстеження щитовидної залози), інфекційні хвороби, що є характерними для дитячого контингенту, то в останні роки у структурі за- хворюваністі поширилися хвороби органів дихання та нервової системи. Слід зазначити, що поширення хвороб нервової системи серед дітей набуває зростаючої тенденції. Тільки за останні п’ять років їхня кількість зросла на 35 % і вони посіли друге місце серед захворювань. Якщо серед хворих на рак щитовидної залози — переважно евакуйовані молоді люди та мешканці ра- діоційно забруджених територій, то хворі на лейкемію — це переважно діти четвертої групи обліку (народжені від постраждалих батьків).

Невирішеність багатьох проблем у соціальній, економічній та екологічній сферах збільшує в країні випадки інфекційних захворювань. Унаслідок недосконалої системи комунального господарства, зокрема про­блем забезпечення населення питною водою, забруднення відкритих во- доймів стічними водами в країні існує постійна загроза розповсюдження інфекції бактеріальної та вірусної природи. У зв’язку із зростанням мікро­бного забруднення води підвищелась її роль як фактора передачі кишкових інфекцій. Відмічено високі показники захворюваності на вірусний гепатит, на який щорічно в країні хворіє від 30 до 150 тис. осіб. Вода практично всіх відкритих водойм в Україні містить вірус гепатиту.

Найгірший стан довкілля в Україні за загальним таксикомутагенним фоном з оцінкою «катастрофічний» та критичний стан інтегрального здо­ров’я населення відзначається в регіоні видобутку та переробки уранових руд — м. Жовті Води Дніпропетровської області. У регіонах видобутку і збагачення марганцевих руд, на територіях, прилеглих до виробничих ком­плексів, сховищ промислових відходів, стан довкілля за таксично-мутаген- ним фоном оцінено також як «катастровічний», а стан здоров’я населення міста Марганця — як «загрозливий». У вуглевидобувних регіонах Дніпро­петровської, Донецької та Львівської областей стан довкілля дістав оцінку «незадовільний», а стан здоров’я населення міст Павлограда, Донецька і Червонограда — «загрозливий». Аналогічні оцінки якості довкілля та стану здоров’я населення одержали Криворізький залізорудний регіон та район Рибальського гранітного кар’єра, розташованого у Сашарському районі Дніпропетровської області.

Таким чином, ситуація у гірничодобувних регіонах потребує невід­кладних заходів із розробки та реалізації програми поліпшення стану до­вкілля і реабілітації здоров’я населення.

Слід зазначити, що статистичні дані реєстрації захворювань, як пра­вило, занижені через недосконалу діагностику та низький відсоток звер­нень за медичною допомогою, особливо сільського населення.

В Україні функціонує більше 11000 оздоровчих закладів, зокрема біля 700 санаторіїв, 70 будинків відпочинку, 40 кемпінгів, 150 туристичних баз, 7000 міських і позаміських дитячих таборів відпочинку. Основними причи­нами незадовільного стану рекреаційних об’єктів країни є недостатній роз­виток інженерної інфраструктури і, як наслідок, значні антропогенні нава­нтаження в цих зонах, їх незадовільний санітарно-технічний стан. Санітар­но-гігієнічний стан рекреаційних зон потребує впровадження ефективних заходів їх захисту. Важливе значення для цього має розробка низки неза­конних актів з реалізації положень Закону України «Про курорти».

Загальні екологічні проблеми всієї України деякою мірою притаманні також територіям курортів країни. Це особливо небезпечно для територій, де формуються лікувальні мінеральні води, сольові лікувальні грязі та інші природні бальнеологічні ресурси. Забруднення їх може призвести не тільки до погіршення якості, а й повної втрати лікувальних властивостей таких ресурсів. У зв’язку з цим важливими є комплексний моніторинг навколиш­нього середовища санаторно-курортних і рекреаційних зон країни.