Платежі за забруднення, їх види та критерії нарахування

Платежі за забруднення навколишнього середовища є складовою частиною фінансового механізму охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів. Основу плате­жів становлять нормативи плати за забруднення навколишнього середовища.

Згідно з Методикою визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища України нор­мативи встановлюються за:

• викиди в атмосферу забруднювальних речовин стаціонар­ними і пересувними джерелами забруднення;

• скиди забруднювальних речовин у поверхневі води, терито­ріальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти, в тому числі скиди, що проводяться підприємствами через систе­му комунальної каналізації;

• розміщення відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва.

Характер забруднення навколишнього середовища дуже різ­номанітний і не завжди піддається кількісному обліку. Втрати від забруднення можна класифікувати за двома видами: економічний і соціальний.

Економічні втрати спричиняються через погіршення виробни­цтва певних об’єктів і втрат продукції; соціальні — як наслідок негативного впливу на здоров’я та життєдіяльність людини (хво­роби, втрати працездатності, велика смертність).

Сучасна політика держав в галузі охорони навколишнього се­редовища від забруднення будується на принципі «забруднювач платить». В цьому принципі відображена політика покладення на забруднювачів відповідальності за всі дії, що спричиняють шкоду навколишньому середовищу.

Вперше на міжнародному рівні принцип «забруднювач пла­тить» був обґрунтований Організацією економічного співтовари­ства і розвитку в 1972 році. З цього часу вказаний принцип став активно використовуватись в законодавчій практиці європейсь­ких та інших країн світу.

В Україні принцип «забруднювач платить» було запрова­джено в 1991 році Законом України «Про охорону навколиш­нього природного середовища», стаття 44 якого встановила, що в Україні здійснюється плата за забруднення навколишнього природного середовища.

В системі регулювання суспільних відносин в галузі охорони довкілля плата за забруднення несе велике різноманітне наван­таження — стимулююче, координаційне, контролююче та ком­пенсаційне.

Стимулюючий бік плати за забруднення виявляється в її впли­ві на економічні інтереси екологічно небезпечних підприємств шляхом підвищення або зменшення економічного тиску на них в залежності від обсягів викидів (скидів) в довкілля (чим більше обсяг викиду — тим вища плата). Для цього використовуються два види плати:

а) за лімітові викиди (скиди) — в межах встановлених лімітів (тимчасового походження) викидів (скидів) забруднюючих речо­вин та згідно з дозволами на розміщення відходів в навколиш­ньому середовищі. Щодо цих лімітованих викидів (скидів) вста­новлюються фіксовані нормативи плати;

б) за перевищення лімітів викидів (скидів), розміщення забруд­нювальних речовин. Тут плата визначається в кратному розмірі відносно до фіксованих платежів.

Розміри платежів за забруднення навколишнього природного середовища встановлюються на підставі лімітів та фактичних об­сягів викидів і скидів забруднювальних речовин, розміщення від­ходів, а також базових нормативів плати за них і відповідних ре­гулювальних коефіцієнтів.

Плата за забруднення навколишнього середовища в межах установлених лімітів корегується за регіонами України із засто­суванням коефіцієнтів, що враховують територіальні екологічні особливості, та коефіцієнтів індексації базових нормативів плати.

За понадлімітні викиди і скиди забруднювальних речовин і розміщення відходів установлюється підвищений розмір плати на підставі базового нормативу плати, коефіцієнта індексації, коефі­цієнтів, що враховують територіальні екологічні особливості, і коефіцієнтів кратності плати за понадлімітні викиди і скиди за­бруднювальних речовин і розміщення відходів.

Платежі підприємств за викиди і скиди забруднювальних ре­човин і розміщення відходів у межах встановлених лімітів (тим­часово погоджених величин) відносяться на витрати виробницт­ва, а при перевищенні лімітів провадяться за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств.

Крім цього, законом також передбачено платежі за пошко­дження природних ресурсів (зниження родючості ґрунтів, про­дуктивності лісу і водоймищ) відповідно до встановлених нормативів.

Відповідні платежі стягуються з підприємств незалежно від форм власності і відомчої належності. Внесення плати за забруд­нення не звільняє підприємства від дотримання заходів по охо­роні навколишнього середовища, а також сплати штрафних санк­цій за екологічні правопорушення і від повного відшкодування шкоди.

Водні ресурси. Платежі за скиди забруднювальних речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а та­кож підземні горизонти компенсують економічні збитки від нега­тивного впливу забруднених вод на здоров’я людей, об’єкти жит­лово-комунального господарства, сільськогосподарські угіддя, водні, лісові, рибні і рекреаційні ресурси.

Складовими розміру платежу за скиди забруднювальних ре­човин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські во­ди, а також підземні горизонти є:

• плата в межах установлених лімітів (тимчасово погоджених) скидів забруднювальних речовин;

• плата за перевищення лімітів скидів забруднювальних речовин.

До 1991 року в Україні економічні санкції за скидання забруд­нювальних речовин у водні об’єкти не застосовувались.

В 1992—1993 рр. Міністерством охорони навколишнього природного середовища затверджені «Базові нормативи плати за забруднення навколишнього природного середовища України» та «Методика визначення розмірів плати і стягнення платежів за за­бруднення навколишнього природного середовища».

Сьогодні ці нормативні акти є тими документами для регла­ментації, які визначають правові, організаційні та економічні умови функціонування механізму плати за екологічні порушення при водокористуванні.

При введенні базових нормативів плати за забруднення вод було значно скорочено (з 200 до 27) перелік визначених і встанов­лених раніше ставок плати. Речовини, які не ввійшли до цього переліку, визначались за таблицею гранично допустимих концент­рацій (ГДК) у воді забруднювальних речовин та класу їх небезпеч­ності. Це в свою чергу спонукало водокористувачів до розроб­лення екологічних нормативів гранично допустимих скидів (ГДС) забруднювальних речовин.

На сьогодні діють ставки базових нормативів плати за скиди забруднювальних речовин у поверхневі, територіальні і внутріш­ні морські води та у підземні горизонти, що наведені в табл. 7.6.

Таблиця 7.6

БАЗОВІ НОРМАТИВИ ПЛАТИ ЗА СКИДИ ЗАБРУДНЮВАЛЬНИХ РЕЧОВИН У ВОДНІ ОБ’ЄКТИ

Розмір платежів за скиди забруднювальних речовин у поверх­неві води, територіальні та внутрішні морські води, а також під­земні горизонти визначають за формулою:

де H₆, — базовий норматив плати за скидання 1 т /-Ї^[11] забрудню­вальної речовини в межах ліміту, грн/т;

M∏,∙ — маса річного скиду /-Ї забруднювальної речовини в ме­жах ліміту, т;

K_n — коефіцієнт кратності плати за понадлімітні скиди забруд­нювальних речовин;

M_n, — маса понадлімітного річного скиду /-Ї забруднювальної речовини, т;

K_t — регіональний (басейновий) коефіцієнт, що враховує те­риторіальні екологічні особливості, а також еколого-економічні умови функціонування водного господарства;

Кінд — коефіцієнт індексації;

п — кількість видів забруднювальної речовини.

Базові нормативи плати за скидання 1-ї забруднювальної речо­вини у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти (Нб,) встановлюються на підставі гра­нично допустимої концентрації їх, відносної агресивності та оцін­ки економічного збитку від шкідливої дії і затверджуються Мініс-

терством екології України за погодженням з Міністерством еко­номіки та Міністерством фінансів України.

Значення показника М_Л( приймається рівним річному обсягу ски­ду і-ї забруднювальної речовини в межах ліміту, а показника M∏∣ — річному обсягу понадлімітного скиду (фактичний скид мінус ліміт).

Ліміти скидів забруднювальних речовин визначаються для підприємств з урахуванням гранично допустимих обсягів скидів по кожному інгредієнту і доводяться до них як тимчасово пого­джені величини скидів забруднювальних речовин по кожному ін­гредієнту в тоннах за рік.

Тимчасово погоджені скиди (ТПС) — це кількість забрудню­вальних речовин, що скидаються у водні об’єкти з окремого дже­рела забруднення за одиницю часу. ТПС встановлюється на від­повідний термін — до досягнення гранично допустимих скидів (ГДС). Гранично допустимі скиди з урахуванням дії інших дже­рел забруднення та перспективи розвитку підприємства не пере­вищують встановлених норм екологічної безпеки людини.

Таблиця 7.7

ВЕЛИЧИНА КОЕФІЦІЄНТА K_t (ЗА ВОДНИМИ БАСЕЙНАМИ УКРАЇНИ)

Ліміти скидів забруднювальних речовин у водні об’єкти зага­льнодержавного значення встановлюються на 1 рік органами Мі­ністерства охорони навколишнього природного середовища України у формі видачі підприємствам відповідних дозволів; для водних об’єктів місцевого значення вони встановлюються для підприємств за поданням органів Міністерства охорони навко­лишнього природного середовища України у порядку, що визна­чається органами місцевої влади.

Нормативом плати за скиди забруднювальних речовин є роз­мір плати за 1 т конкретної речовини.

За скиди забруднювальних речовин у межах визначених лімі­тів встановлюються базові нормативи плати і коефіцієнти, що враховують територіальні екологічні особливості.

За понадлімітні скиди забруднювальних речовин встановлю­ється підвищений розмір плати на підставі базових нормативів плати, коефіцієнтів, що враховують територіальні екологічні особливості, і коефіцієнтів кратності плати за понадлімітні скиди забруднювальних речовин.

Коефіцієнт кратності плати за понадлімітні скиди забруднюва­льних речовин встановлюється радами народних депутатів базово­го рівня (село, селище, місто) в межах від 1 до 5, у разі відсутності на підприємстві затверджених лімітів скидів забруднювальних ре­човин плата за ці скиди стягується як за понадлімітні.

Платежі підприємств за скиди забруднювальних речовин у межах лімітів відносяться на собівартість продукції, а та частина загальної суми, що припадає на понадлімітне забруднення, здійс­нюється за рахунок доходів підприємства.

Формула обчислення штрафів за скиди шкідливих речовин у водне середовище:

де M — маса скинутої забруднювальної речовини, кг;

0,06 — базова мінімальна заробітна плата (60 тис. грн);

A₁ — показник небезпечності речовини, 1 /С_гдк;

С_ГДк — гранична допустима концентрація речовини згідно із СанПіН 4630-88;

Б, — 1,6 (для рибогосподарських водойм) або 1,0 (для водойм комунально-побутового користування).

Збитки від забруднення атмосфери. Платежі за викиди в ат­мосферу забруднювальних речовин стаціонарними джерелами забруднення компенсують економічні збитки від негативного впливу забрудненого атмосферного повітря на здоров’я людей, об’єкти житлово-комунального господарства (житловий фонд, міський транспорт, зелені насадження тощо), сільськогосподар­ські угіддя, водні, лісові, рибні і рекреаційні ресурси, основні фон­ди промисловості і транспорту.

Складовими розміру платежу за викиди в атмосферу забруд­нювальних речовин стаціонарними джерелами забруднення є:

• плата в межах установлених лімітів (тимчасово погоджених) викидів забруднювальних речовин;

• плата за перевищення лімітів викидів забруднювальних ре­човин.

Розмір платежу за викиди в атмосферу забруднювальних ре­човин стаціонарними джерелами забруднення визначають за фор­мулою:

де Нбі— базовий норматив плати за викиди в атмосферу 1 т і-ї заб­руднювальної речовини в межах ліміту, грн/т;

М_л/ — маса річного викиду і-ї забруднювальної речовини в межах ліміту, т;

K_n — коефіцієнт кратності плати за понадлімітний викид в ат­мосферу забруднювальних речовин;

M_n, — маса понадлімітного річного викиду в атмосферу і-ї за­бруднюючої речовини, т;

K_τ — коефіцієнт, що враховує територіальні соціально- екологічні особливості;

Кінд — коефіцієнт індексації.

Коефіцієнт, що враховує територіальні соціально-екологічні особливості, залежить від чисельності жителів населеного пункту і розраховується за формулою:

де К_нас— коефіцієнт, що залежить від чисельності жителів населе­ного пункту: до 100 тис. чол. — 1,0; від 100,1 до 250 тис. чол.— 1,2; від 250,1 до 500 тис. чол. — 1,35; від 500,1 до 1000 тис. чол. — 1,55; понад 1000 тис. чол. — 1,8;

Кф — коефіцієнт, що враховує загальне значення населеного пункту: організаційно-господарські та культурно-побутові цент­ри місцевого значення з переважанням агропромислових функцій (районні центри, міста, селища районного підпорядкування) — 1,0;

багатофункціональні центри, центри з переважанням промисло­вих і транспортних функцій (обласні центри, міста обласного підпорядкування, великі промислові та транспортні вузли) — 1,25; центри з перевагою рекреаційних функцій — 1,65. У випадку, коли населений пункт має одночасно промислове і рекреаційне значення, застосовується коефіцієнт 1,65.

Платежі за викиди в атмосферу забруднювальних речовин пе­ресувними джерелами забруднення компенсують економічні збит­ки від негативного впливу забрудненого атмосферного повітря на здоров’я людей, об’єкти житлово-комунального господарства, сільськогосподарські угіддя, лісові, водні, рибні і рекреаційні ре­сурси, основні фонди промисловості і транспорту.

Розмір платежу за викиди в атмосферу забруднювальних ре­човин пересувними джерелами забруднення встановлюється на підставі діючих базових нормативів плати за ці викиди та кількості використаного палива.

Розмір платежу за викиди в атмосферу забруднювальних ре­човин пересувними джерелами забруднення визначаються за фор­мулою:

де H₆₁— базовий норматив плати за викиди забруднювальних речо­вин, що утворюються в результаті спалення 1 т і-го палива, грн/т;

М₍ — річний обсяг використання палива /-го виду, т;

K_τ — коефіцієнт, що враховує територіальні соціально- екологічні особливості;

Кінд — коефіцієнт індексації.

Застосовують такі базові нормативи плати за викиди в атмос­феру забруднювальних речовин пересувними джерелами забруд­нення (табл. 7.8—7.10).

Таблиця 7.8

НОРМАТИВИ ПЛАТИ ЗА ВИКИДИ ШКІДЛИВИХ РЕЧОВИН, ЩО УТВОРЮЮТЬСЯ ПІСЛЯ СПАЛЕННЯ 1 T ПАЛЬНОГО

Таблиця 7.9

ЗНАЧЕННЯ МАСИ ШКІДЛИВИХ РЕЧОВИН, ЯКІ ПОСТУПАЮТЬ В АТМОСФЕРУ

Таблиця 7.10

ВЕЛИЧИНА КОЕФІЦІЄНТА K_t

Платежі за розміщення відходів у навколишньому середовищі компенсують економічні збитки від негативного впливу відходів на здоров’я людей, об’єкти житлово-комунального господарства, сільськогосподарські угіддя, водні, лісові, рибні, рекреаційні ре­сурси, основні фонди промисловості і транспорту.

Складовими розміру платежів за розміщення відходів у нав­колишньому середовищі є:

• плата в межах установлених лімітів розміщення (згідно з доз­волами на розміщення) відходів у навколишньому середовищі;

• плата за перевищення лімітів розміщення відходів у навко­лишньому середовищі.

Розмір платежу за розміщення відходів у навколишньому се­редовищі визначають за формулою:

де H₆₁ — базовий норматив плати за розміщення 1 т відходів /-го виду в межах ліміту, грн/т;

М_Л1 — річна маса відходів /-го виду в межах ліміту, т;

K_n — коефіцієнт кратності плати за понадлімітне розміщення відходів у навколишньому середовищі;

M_n, — маса понадлімітного розміщення відходів /-го виду, т;

K_t — коефіцієнт, який враховує розташування місця (зони) розміщення відходів;

K₀ — коефіцієнт, який враховує характер обладнання місця розміщення відходів;

Кінд коефіцієнт індексації.

Базові нормативи плати за розміщення 1 т відходів /-го виду у навколишньому середовищі встановлюються з урахуванням їх небезпечності:

Таблиця 7.11.

КЛАСИФІКАЦІЯ ВІДХОДІВ ЗА ТОКСИЧНІСТЮ

Значення показника М_л, приймається рівним річному обсягу розміщення відходів /-го виду у навколишньому середовищі в межах ліміту, а показника M_n/ — річному обсягу понадлімітного розміщення відходів /-го виду у навколишньому природному се­редовищі (фактичний обсяг мінус ліміт).

Таблиця 7.12

ВЕЛИЧИНА КОЕФІЦІЄНТА K_τ

Таблиця 7.13

ВЕЛИЧИНА КОЕФІЦІЄНТА K₀

7.2.