Екологічні нормативи та стандарти якості навколишнього середовища

Система екологічних нормативів включає: нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруд­нюючих речовин у навколишньому середовищі, гранично допус­тимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншо­го шкідливого впливу на навколишнє середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування), гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє середовище забруднювальних хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фі­зичних та біологічних факторів.

Екологічні нормативи повинні відповідати вимогам охорони навколишнього середовища та здоров’я людей від негативного впливу його забруднення.

Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюва­льних речовин у навколишньому середовищі та рівні шкідливих фізичних впливів на нього є єдиними для всієї території України. У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рек­реаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш жорсткі нормативи гранично допустимих концентрацій за­бруднювальних речовин та інших шкідливих впливів на навко­лишнє середовище.

Екологічні нормативи розробляють і вводять у дію державні природоохоронні органи, органи охорони здоров’я та інші упов­новажені на те державні органи.

Найпоширенішою серед них є гранично допустима концент­рація (ГДК) — така маса шкідливої речовини в одиниці об’єму (в мг на 1 м³ повітря, 1 л рідини чи 1 кг твердої речовини) окре­мих компонентів біосфери, періодичний чи постійний, цілодобо­вий вплив якої на організм людини, тварин і рослин не викликає відхилень у нормальному їх функціонуванні протягом усього життя нинішнього та майбутніх поколінь.

Концентрацію наявних у повітрі, воді чи грунті шкідливих домішок на певний час на певній території називають фоновою концентрацією. Контроль за якістю біосфери здійснюється зістав­ленням фонової концентрації з гранично допустимою:

——≤ 1 ГДК

За щорічного масового використання близько тисячі нових хімічних речовин загальна їх кількість, що надходить у середо­вище проживання людини, перевищила 4 млн найменувань.

Усі шкідливі речовини за ступенем небезпечної дії на людину поділяються на чотири класи:

I — надзвичайно небезпечні (нікель, ртуть);

II — високонебезпечні (сірководень, діоксид азоту);

III — помірно небезпечні (сажа, цемент);

IV — малонебезпечні (бензин, фенол).

Що шкідливіша речовина, то складніше здійснити захист ат­мосферного повітря і то нижчий його ГДК. Для кожної речовини встановлюються два нормативи: максимальна разова і середньо­добова.

Максимальна разова ГДК встановлюється для відвернення рефлекторних реакцій у людини через подразнення органів ди­хання за короткочасного впливу (до 20 хв.) атмосферних забруд­нень. Оскільки концентрація забруднень в атмосферному повітрі не є постійною в часі та змінюється залежно від метеорологічних умов, рельєфу місцевості, характеру викиду, разові проби повітря слід відбирати кілька разів на добу впродовж 20—30 хв. Найвище значення забруднювальних речовин у повітрі, отримане завдяки аналізові багаторазово відібраних проб, називають максималь­ною разовою концентрацією.

Середньодобова ГДК встановлюється для запобігання негатив­ного впливу на людський організм протягом цілодобового вико­ристання повітря. Середньодобова концентрація визначається як середньоарифметичне значення разових концентрацій у пробах атмосферного повітря впродовж 24 годин безперервно або з рів­ними інтервалами між відборами.

Для недопущення викиду в атмосферу понаднормативних об’ємів шкідливих твердих речовин розроблено нормативи гра­нично допустимих концентрацій шкідливих речовин у атмосфері населених пунктів (табл. 6.1).

Таблиця 6.1

ГРАНИЧНО ДОПУСТИМІ КОНЦЕНТРАЦІЇ (ГДК) ШКІДЛИВИХ РЕЧОВИН У АТМОСФЕРІ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ

Використовуються два типи ГДК: у повітрі робочої зони (ГДК р.з.) і населеного пункту (ГДК н.п.).

Різні токсичні речовини можуть чинити подібний несприятли­вий вплив на організм. У таких випадках відбувається ефект су­мації, або синергізму. Його мають фенол і ацетон, валеріанова і капронова кислоти, озон, діоксид азоту і формальдегід та ін. На­приклад, фонова концентрація ацетону і фенолу — відповідно 0,345 і 0,009 мг/м³, тоді як ГДК ацетону — 0,35, а ГДК фенолу — 0,01 мг/м³, тобто обидві речовини наявні в концентраціях мен­ших, ніж установлені для них ГДК. Однак цим речовинам влас­тивий ефект сумації, тобто їхня сумарна концентрація (0,345 + 0,009 = 0,354) вища, ніж будь-яка з ГДК, установлена для кожної речовини окремо. А це означає, що забруднення повітря перевищує допустимі норми.

Нормування викидів забруднювальних речовин у навколишнє середовище виконується шляхом встановлення гранично допус­тимих викидів цих речовин в атмосферу (ГДВ). ГДВ — це маса викидів шкідливих речовин за одиницю часу від одного або су­купності джерел забруднення атмосфери міста чи іншого населе­ного пункту з урахуванням перспективи розвитку промислових підприємств і розсіювання шкідливих речовин в атмосфері, що створює приземну концентрацію, яка не перевищує гранично до­пустимі їх концентрації для населення, рослинного і тваринного світу, якщо немає більш жорстких екологічних вимог і обмежень.

Регламентування викидів шкідливих речовин в атмосферу че­рез ті чи інші джерела здійснюється на основі таких екологічних нормативів, як гранично допустимий викид (ГДВ).

ГДВ — це маса викидів шкідливих речовин за одиницю часу від одного або сукупності джерел забруднення атмосфери міста чи іншого населеного пункту з урахуванням перспективи розвит­ку промислових підприємств і розсіювання шкідливих речовин в атмосфері, що створює приземну концентрацію, яка не переви­щує гранично допустимі концентрації їх для населення, рослин­ного і тваринного світу, якщо немає більш жорстких екологічних вимог і обмежень. Одиниця виміру ГДВ грам на секунду (1 г/с) встановлюється для кожного джерела забруднення атмосфери за умови, що викиди шкідливих речовин від цього джерела і від су­купності інших джерел з урахуванням розсіювання їх в атмосфері не створять приземної концентрації шкідливих речовин, яка пе­ревищить ГДК.

За наявністю в атмосфері домішок, щодо яких визначено не­обхідність урахування сумісної шкідливої дії, як критерії для встановлення ГДК використовуються вимоги про виконання співвідношення:

Нормування скидів забруднювальних речовин у навколиш­нє середовище виконується шляхом встановлення гранично допустимих скидів речовин із стічними водами у водні об’єкти (ГДС).

ГДС — це маса речовин у стічних водах, максимально допус­тима до відведення з установленим режимом у даному пункті вод­ного об’єкта за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольованому пункті. ГДС встановлюється з ураху-

ванням ГДК в місцях водоспоживання, асиміляційних властивос­тей водного об’єкта і оптимального розподілу маси речовин, що скидаються, між водокористувачами, які скидають стічні води. Гранично допустима концентрація домішок у воді водного об’єкта — це такий нормативний показник, який включає не­сприятливий вплив на організм людини і можливість обмеження чи порушення нормальних умов господарсько-питного, побуто­вого та інших видів водокористування.

Як і для атмосферного повітря, встановлено окреме норму­вання якості води, хоча принцип тут інший і пов’язаний із кате­горією водокористування:

1 — господарсько-питного водопостачання населення і під­приємств харчової промисловості;

2 — культурно-побутового призначення (для купання, спорту, відпочинку населення);

3 — рибогосподарського призначення — для збереження і відтворення цінних видів риб, які мають високу чутливість до кисню;

4 — рибогосподарського призначення для інших видів риб.

Для кожної з цих категорій встановлено нормативи на якість води у місцях водокористування (табл. 6.2).

Таблиця 6.2

ГРАНИЧНО ДОПУСТИМІ КОНЦЕНТРАЦІЇ ШКІДЛИВИХ РЕЧОВИН У ВОДІ ВОДНИХ ОБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКО-ПИТНОГО ТА КУЛЬТУРНО-ПОБУТОВОГО ВОДОКОРИСТУВАННЯ

Важливими заходами щодо збереження ґрунтів є гігієнічне рег­ламентування їхнього забруднення.

ЗНАЧЕННЯ ГДК ХІМІЧНИХ РЕЧОВИН В ҐРУНТАХ

Нормативи викидів і скидів для підприємства встановлюються в сукупності значень ГДВ (ГДС) для окремих діючих і тих дже­рел забруднення, що проектуються чи підлягають реконструкції. Для останніх нормативи визначаються на різних стадіях проекту­вання об’єктів. Для тих об’єктів, що вводяться в дію, нормативи ГДВ і ГДС повинні бути забезпечені на момент прийняття їх в експлуатацію.

При викидах (скидах) у навколишнє середовище речовин, для яких не встановлено ГДК, органи охорони природи мають право прийняти рішення про зупинення роботи підприємств або їхніх окремих виробництв. Введення в експлуатацію нових вироб­ництв, у викидах (скидах) яких містяться речовини без встанов­лених ГДК, заборонено.

ГДВ встановлюються для кожного джерела забруднення ат­мосфери на діючому підприємстві за умови, що викиди шкідли­вих речовин від одного або сукупності джерел населеного пунк­ту з урахуванням перспективи промислового розвитку і роз­сіювання забруднювальних речовин в атмосфері не створять приземну концентрацію, що перевищує ГДК. У разі, коли зна­чення ГДВ з об’єктивних причин на підприємстві не можуть бу­ти забезпечені, виконується поетапне скорочення викидів за­бруднювальних речовин до значень, які забезпечують додер­жання ГДВ.

Для неорганізованих викидів і сукупності дрібних джерел (вентиляційні викиди з одного виробничого приміщення) вста­новлюють сумарні значення ГДВ. При визначенні ГДВ для джерела забруднення атмосфери враховують одержані розра­хунковим або експериментальним методом значення фонових концентрацій забруднювальних речовин у повітрі від інших джерел (у тому числі і від автотранспорту) міста або іншого населеного пункту.

Значення фонового забруднення атмосфери включає забруд­нення, яке виникло в результаті транскордонного переносу шкі­дливих речовин, що має певне значення для прикордонних ре­гіонів.

Матеріали щодо ГДВ і ГДС, які подаються на погодження і затвердження, передбачають наявність клопотання, поясню­вальної записки, результатів розрахунків нормативів ГДВ і ГДС, заходів щодо дотримання встановлених нормативів тощо.

6.4.