КЛАСИЧНА ЄВРОПЕЙСЬКА СПАДЩИНА

Сучасна Європа була заселена на початку най­новішого періоду відступу льодовиків плейсто- ценської епохи, що спричинив перетворення хо­лодної тундри на мішані ліси і засніжених долин на трав'янисті луги.

ТЕРЕНОВІ НОТАТКИ

«Я сів на великий корабель у Дуврі (Англія) і поплив по річці Сені до Руана у Франції. Чудовий урок регіональної географії: з верхньої палуби мені відкрилася панорамна картина ландшафту, який називають Паризьким басейном. Кожен квадратний дюйм поверхні — від плоскої до хвиле­подібної у цій частині Північноєвропейської низовини — якомога продуктивніше використовується; і це один із найбільш скрупульозно організованих, паркового типу сільських ландшафтів, які я коли-небудь бачив. Скупчення дерев свідчили про наявність села; не було жодної дороги без струнких рядів тополь або дубів. Річка Сена, вузька, але несподівоно глибока для такого розміру корабля, спрямовувало свою течію у широкі вигини, які, напевно, завдали чимало головного болю землевпорядником. Французька система «довгих ділянок» (лотів), що надає як­найбільшому числу фермерів вихід до води, а тоді розши­рює ці ділянки у протилежному напрямку, має тут певну ре­гулярність (ви також можете побачити її у канадському Кве­беку). Два таких довгих лоти — один під паром, о інший під пасовищем — видно на передньому плані».

Стародавня Греція

Поряд із тим. що стародавні греки створили свої міста-держави та міжміські союзи, вони також ма­ли визначні інтелектуальні здобутки, які досягли вершини у IV ст.

Римська імперія

Центр цивілізації та потуги далі перемістився до Риму, що лежить у теперішній Італії. Грекам ніко­ли не вдалося досягнути такого масштабу політи- ко-територіальної організації, як імперському Ри­мові. У період свого розквіту (II ст. по P. Xp.) Римська імперія розширилася від Британії до Перської затоки і від Чорного моря до Єгипту. Безліч культур, що потрапили під римський конт­роль, і наступний обмін ідеями та інноваціями принесли багато можливостей для регіональної взаємодії, особливо у Південній і Західній Європі. Місцевості, де раніше існував лише натуральний спосіб життя, були втягнуті у ширшу господарську мережу імперії, і несподівано там. де раніше ніко­ли не було навіть місцевих ринків, з’явилися міжнародні товарні ринки. Продовольство і сиро­вина тепер надходили до Риму із більшої частини Середземноморського басейну. З населенням, яке у своєму вершку розвитку сягнуло десь мільйона, місто Рим саме по собі було величезним єдиним ринком імперії та першим урбаністичним центром Європи столичного масштабу.

Ця урбаністична традиція пропагувала римську культуру по всій імперії, і багато міст і містечок, заснованих римлянами, продовжують процвітати по сьогоднішній день. Римські урбаністичні цент­ри були об’єднані непаралельними мережами вод­них і сухопутних шляхів — засобами, які сукупно формували частину інфраструктури, необхідної для 2 підтримки економічного зростання й розвитку.

Зрештою, трансформація Європи під егідою римського права упровадила географічний прин­цип територіально-функціональної спеціалізації. З Перед тим як римляни забезпечили порядок і зв’язок своїм обширним володінням, більша час­тина Європи була заселена племінними народами, які існували на самовиживальному рівні. Багато цих груп жили у практичній ізоляції, мало торгува­ли і воювали за свої території, коли чужинці пося­гали на них. Народи ж під Римом були втягнуті у його економічну і політичну сферу, постали про­дуктивне сільське господарство, іригаційні систе­ми, шахти, майстерні. Римські володіння почали набувати рис, які раніше не були характерними для Європи: певні народи і певні місця, де концент­рувалося виробництво певних товарів. Деякі тери­торії Північної Африки були житницями євро­пейського Риму; Ельба — середземноморський острів — виробляла залізну руду; місцевість Карта­хена у Південно-Східній Іспанії видобувала й екс­портувала срібло і свинець. Багато інших провін­цій Римської імперії спеціалізувалося на вироб­ництві конкретних сільськогосподарських продук­тів. промислових товарів або мінералів. Римляни знали як експлуатувати свої природні ресурси; в той же час вони також училися використовувати чис­ленні виробничі навички своїх підлеглих народів.

Занепад і відродження

Навіть занепад і розпад імперії у V ст.

Після майже тисячі років феодальної роздроб­леності протягом раннього і середнього Середньо­віччя оновлена Європа постала у другій половині XV ст. У себе на батьківщині почали зміцнюватися монархії за рахунок феодалів і земельної аристо­кратії. Поступово було започатковано появу націй- держав. Поза своїми кордонами держави Західної Європи були на порозі відкриттів — відкриттів континентів і подорожей за океан. Нові європейсь­кі держави загорілися національним самоусвідом­ленням і гордістю, поновився інтерес до грецьких і римських досягнень у науці та управлінні. Тому цеіі період називається європейським Ренесансом.

Нова епоха прогресу і процвітання зосередила­ся у Західній Європі, країни якої були відкриті но­вим шляхам до багатства — океанам. Тепер висо- коконкурентні монархії Західної Європи були втягнуті в економічний націоналізм, шо функціо­нував у формі меркантилізму. Метою цієї політики була акумуляція якомога більшого обсягу золота і срібла з допомогою зовнішньої торгівлі і пограбу­вання колоній. Меркантилізм був проголошений і підтриманий державою; дорогоцінні метали можна було отримати або завоюванням і підкоренням на­родів. або непрямо — формуванням сприятливого балансу зовнішньої торгівлі. Тому з’явилися сти­мули не лише для пошуку нових територій, де могли бути такі метали, а й для виробництва то­варів удома з наступним прибутковим продажем їх за кордоном. Схема держав у Західній Європі по­чала набирати сучасних форм, і вони ввійшли у спіраль розвитку, яка привела їх до величезних ко­лоніальних імперій і періоду світового панування.