РЕВОЛЮЦІЙНІ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЄВРОПИ

Шлях Європи до домінування у світі ознаменував­ся боротьбою і безладдям. Багато здобутків епохи Ренесансу було знову знищено, бо владні монархії змагалися за першість, релігійні конфлікти поши­рювали смерть і злиденність, а нові тирани приду­шували зародки парламентаризму.

Аграрна революція

Ці трансформації прискорювалися аграрною рево­люцією — визначними метаморфозами європейсь­кого сільського господарства, які випередили Про­мислову революцію і сприяли приросту населення у XVll — XVlll ст. Нідерланди. Бельгія і Північна Італія (до яких незабаром приєдналися Англія і Франція) прокладали собі дорогу завдяки своїм успіхам у торгівлі та виробництві. Економічні сти­мули, що забезпечувалися розширенням урба­нізації та ринків, привели до ефективнішої організації земельної власності й сільського госпо­дарства. Вдосконалювалися методи обробітку грунту, сівозміни, вирощування і збирання вро­жаю, відгодівлі худоби, розвивалися ефективні за­соби сільськогосподарського виробництва, систе­ми зберігання і розподілу продукції. У зростаючих містах і містечках на сільськогосподарські товари піднялися ціни. Упроваджувалися нові культури.

Моделі в географії

Широко використовуваним підходом до узагальнення як у суспільній, так і у фізичній регіональній географії, є роз­виток концептуальних моделей.

Географам конче потрібно використовувати моделі, тому що реальність дуже складно: щоб зрозуміти як речі працюють, ми спочатку маємо виділити головні просто­рові процеси та їхні наслідки з міріад деталей, у яких во­ни втілюються у цьому переплетеному світі. Таким чином моделі спрощують реальну картину. Тому вони можуть передавати якщо не всю суть, тоді, щонайменше, її найважливішу частину. Теоретичне походження моделі фон Тюнена (рис. 1-5) та її емпіричне застосування до су­часної Європи (рис. 1-6) класично демонструють цей географічний метод.

особливо з Америки; картопля стала у Європі дру­гим хлібом. Дедалі більше європейських аграріїв переходили від натурального господарства до при­буткової ринкової економіки. Пізніше промислова продукція індустріальної революції стимулювала подальшу трансформацію сільського господарства у цьому географічному світі.

У міру того як нові чинники і процеси почали заново формувати європейську економічну гео­графію. вчені намагалися пояснити це новими просторовими моделями. У 1826 р. економіст Йоганн Генріх фон Тюнен (1783—1850) розробив

4 одну з перших географічних моделей (див. вставку «Моделі в географії»). Протягом 40 років фон Тю­нен. який володів великим сільськогосподарським маєтком у Північно-Східній Німеччині, вивчав вплив відстаней і транспортних витрат на роз­міщення господарської діяльності. Він опублікував новаторську працю під назвою «Ізольована держа­ва». і його методи у багатьох аспектах заклали ос­нови сучасної теорії розміщення.

5 Модель ізольованої держави фон Тюнена була так названа через те. що з метою теоретичного аналізу він хотів показати самодостатню країну, позбавлену зовнішніх впливів, які перешкоджають внутрішньому функціонуванню економіки. Вче­ний створив щось на кшталт регіональної лабора­торії.

РИСУНОК 1-5

РИСУНОК 1-6

існуватиме єдине, розміщене у центрі ізольованої держави місто. А поза цією державою лежить по­рожня незаселена місцевість. Четверте: фермери в ізольованій державі перевозитимуть свою про­дукцію на ринок у підводах, запряжених волами, прямо до центрального міста. Звичайно, це те са­ме, що й припущення існування системи радіаль­них доріг однакової та постійної якості; всередині такої схеми транспортні витрати будуть прямо пропорційні відстані.

Фон Тюнен зробив ці припущення на основі вивчення фактичних даних, зібраних за часи уп­равління своїм маєтком. Тепер він запитував себе: якою буде Uea_jTbHa просторова організація аграр­ної сфери всередині ізольованої держави? Вчений зробив висновок, що сільськогосподарська про­дукція буде вирощуватися у низці концентричних зон поза центральним ринковим містом. Най­ближче до міста будуть вирощуватися ті культури, які швидко псуються або приносять найвищі при­бутки (такі як овочі), оскільки на цю доступну об­роблювану землю є великий попит, і тому вона дорога: молочне господарство також доцільно про­вадити у цій зоні. Далі мають бути картопля і зер­нові. Оскільки транспортні видатки до міста зрос­тають з відстанню, має бути межа, за якою еко­номічно невигідно вирощувати культури. Там уже починається пустка.

Модель фон Тюнена містить чотири зони, або кільця, сільськогосподарської спеціалізації, що оточують ринковий центр (рис. 1-5). Перший і найближчий пояс — зона інтенсивного фермер­ства і молочного господарства.

Звичайно, фон Тюнен розумів, що реальна Європа (або цілий світ) не є такою ідеальною, якою він її уявив. Транспортні шляхи служать пев­ним секторам ефективніше, ніж іншим. Природні бар’єри можуть перешкоджати навіть найсу­часнішим комунікаціям на суші. Зовнішні еко­номічні впливи досягають кожної території. Але фон Тюнен хотів обмежити ці негативні умови з тим, щоб визначити головний процес, що формує просторову організацію аграрної сфери. Пізніше ні чинники можна вводити один за одним і досліджувати їхній вплив додатково. Однак для початку вчений розробив цю теоретичну модель стосовно ізольованої держави на основі загальної просторової однорідності.

Велика заслуга фон Тюнена в тому, шо його ідеї все ше привертають увагу географів. Еко- номіко-географічний ландшафт Європи дуже змінився за цей час, але вчені порівнюють сьо­годнішні моделі господарської діяльності з модел­лю фон Тюнена. Таке порівняння було зроблене Семюелем ван Валькенбергом і Колбертом Гел- дом. чия карта інтенсивності сільськогосподарсь­кої діяльності Європи проілюструвала дивовижну концентрнчність кілець (рис. 1-6). Просторові зміни, що відбулися з часів фон Тюнена, втілю­ються в основні вдосконалення транспортних тех­нологій. які дали змогу ізольованій державі роз­ширитися з мікро- до макромасштабу. Тому мо­дель більше не зосереджується на одному місті, а радше на широкій урбанізованій території аж до південних берегів Північного моря, яка охоплює тепер аграрну систему Тюнена континентального масштабу.

Промислова революція

Поряд із досягненнями у сільському господарстві Європа також створила розвинену промисловість 6 ще до початку Промислової революції. У Фландрії (Західна Бельгія) і Англії було досягнуло спеціа­лізації у вовняній та лляній текстильній промисло­вості; у Саксонії (Східна Німеччина) видобувалася і виплавлялася залізна руда.

Тепер актуальним став пошук кращого устат­кування, особливо ткацьких і прядильних машин. У 1780-х роках Джеймс Ватт та інші винайшли па­ровий двигун, який швидко почав використовува­тися в різних цілях. Приблизно в той же час кам’яне вугілля (перетворене на багатий вуглецем кокс) було визнано кращим замінником деревного вугілля для виплавлення заліза. Ці одночасні інно­вації мали негайні наслідки. Прогрес у вироб­ництві енергії революціонізував прядильну про­мисловість. Сталеплавильна галузь, яка у Європі довго була залежною від лісів для палива, тепер почала зосереджуватися поблизу вугільних ба­сейнів. Поїзди могли приводитися у рух локомоти­вами. Океанічне плавання відкрило нову епоху.

Британія мала величезну перевагу, бо Промис­лова революція сталася тоді, коли британський вплив поширився по всьому світові, а важливі відкриття було зроблено у самій Британії. Бри­танці контролювали потоки сировини, утримували монополію над продуктами, шо мали світовий по­пит, і самі володіли навичками, необхідними для виробництва машин, які виробляли продукцію. Незабаром наслідки Промислової революції стали предметом експорту, і почалося формування су­часної промислової просторової організації. У Британії поблизу вугільних басейнів постали про­мислові райони, густо заселені та високо урбанізо- вані: в англійському Мідлендсі, у Ньюкаслі на північному сході, у Південному Уельсі та вздовж ріки Клайд навколо Глазго у Шотландії.

У материковій Європі пояс великих вугільних басейнів простягнувся із заходу на схід уздовж південних меж Північноєвропейської низовини: від Південної Англії через Північну Францію і Бельгію.

Ще одна низка промислових регіонів постала у зростаючих урбанізованих центрах Європи і поб­лизу них, що демонструє ця сама карта. Лондон, уже сформований європейський провідний місь­кий центр і найбагатший внутрішній ринок Бри­танії, був типовим для цього розвитку. Багато місцевих галузей тут було створено в результаті ве­ликої пропозиції робочої сили, наявності капіталу і значної кількості потенційних покупців. Хоча Промислова революція зумовила розвиток інших місцевостей, Лондон не втратив своєї першості: обсяги промисловості у британській столиці та навколо неї зросли у кілька разів.

Індустріальна й урбаністична інтенсифікація

Не дивно, що індустріалізація Європи або, радше, її індустріальна інтенсифікація після Промислової революції також стала предметом географічного дослідження. Які чинники формували розміщення промисловості? Як розвивалася європейська індустріалізація? Знову ж німецькі вчені провели у

71

РЕВОЛЮЦІЙНІ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЄВРОПИ

цій царині перші важливі дослідження. Більша їхня частина ввііішла до праці Альфреда Вебера (1868—1958) «Про розміщення промисловості», опублікованої в 1909 р. Як фон Тюнен перед ним. Вебер розпочав з обмежувальних припущень, щоб мінімізувати складність реальної дійсності Європи. Але на відміну від фон Тюнена Вебер досліджував діяльність, яка відбувалася у конкретних пунктах, а не на великих територіях. Промислові підпри­ємства, шахти і ринки розмішені у специфічних місцях, тому Вебер створив модель регіону, позна­чену низками пунктів, де ці види діяльності відбу­валися. Він обмежив мобільність праці та від­мінності у ставках заробітної платні, і тому міг підрахувати «бали», які припадали на кожний пункт у ііого теоретичному регіоні.

У цьому процесі Вебер досліджував різні чин­ники. які впливали на розміщення промисловості. Він визначив загальні чинники, котрі могли впли­нути на всі галузі (на чолі з транспортними витра­тами на сировину і кінцеву продукцію), і спе­цифічні чинники (такі як псування продуктів). Він також розрізняв регіональні чинники (видатки на транспорт і працю) і локальні чинники. Як стверд­жував Вебер, локальні чинники характеризувались агломеративними (концснтрувальними) і дегломе- ративними (деконцентрувальними) силами. У ви­падку з Лондоном галузі зосереджувалися там здебільшого внаслідок переваги спільного роз­міщення. Наявність спеціалізованого устаткуван­ня. технологічно кваліфікованої робочої сили і ве­ликомасштабного ринку товарів зробила Лондон (так само як Париж та інші великі міста, не розміщені біля багатих покладів природних ре­сурсів) привабливим місцем для багатьох промис­лових підприємств, які вигравали від агломерації. З іншого боку, така концентрація врешті-решт створювала значні невигоди — головно змагання за місце, зростаючі ціни на землю, перенасе­леність. забруднення довкілля. З цих причин га­лузь могла переміститися — тоді почали би діяти дегломеративні сили.

Індустріалізація Європи стимулювала зростан­ня багатьох міст і містечок. У Британії у 1800 р. лише 9 % населення жило у міських місцевостях, але вже у 1900 р. близько 62 % мешкало у містах і містечках (сьогодні ця частка становить 89 %). Усе це відбувалося на тлі зростання загальної кількості населення. Коли індустріальна модернізація прийшла до Бельгії та Німеччини. Франції та Нідерландів, а також до інших частин Європи (див. рис. 1-7), загальна урбаністична модель змінилася. Характер цього процесу — зростання і зміцнення місті містечок — і суміжні питання ста­ли темами географічного дослідження, як сільське господарство та індустріалізація. Геоурбаністика набула статусу однієї з провідних субдисциплін географічної науки протягом XX ст.; ми розгля­даємо багато її принципів у цьому розділі, а також розділах 4 і 6).

Політичні революції

Європа має великий досвід експериментів із де­мократичним правлінням, але політична революція, яка змінила цей географічний світ після 1780 р., принесла трансформацію небачених масштабів. Затьмарила усі події Французька революція (1789—1795 рр.). але французький і загальноєвро­пейський політичний катарсис тривав до XX ст., оскільки зростаюча хвиля націоналізму врешті- решт вплинула на кожну монархію на континенті.

У Франції масова революція втягнула країну в роки хаосу і деструкції. Лише коли Наполеон 1 узяв владу у 1799 р., стабільність відновилася. На­полеон, котрий персоніфікував нову Французьку республіку, реорганізував Францію так глибоко, що заклав основи сучасної нації-держави (кон­цепт, що трактується у наступному параграфі). Він також побудував імперію, яка простягнулася від німецької Пруссії до Іспанії та від Нідерландів до Італії. Хоча його армії зазнали поразки. Наполеон назавжди змінив політичну просторову структуру Європи. До його збройних сил приєдналися націоналістичні революціонери з усього конти­ненту; так одна за одною були повалені монархії. Навіть після остаточної поразки Наполеона під Ватерлоо у 1815 р. прокотилися масові повстання в Іспанії, Португалії, Італії та Греції. Отож Європа пройшла справжнє випробування на демократію і націоналістичну владу, тому вона ніколи не повер­неться на старі шляхи.

Поява націй-держав

У міру того як у Європі відбувалися революційні зміни, змінювалася і політико-географічна карта цього географічного світу. Менші утворення зби­ралися у більші спільноти, розв’язувалися кон­флікти (силою або шляхом переговорів), визнача­лися кордони, реорганізовувалися внутрішні струк­тури. Формувалися європейські нації-держави.

Що ж таке нація-держава, і що не є нею? Дане запитання, зокрема, потребує визначення поняття нації. Прийняте визначення, як правило, передба- 7 чає певну гомогенність: нація має охоплювати гру­пу тісно пов’язаних людей, які розмовляють однією мовою, мають спільну історію, однакові етнічні основи і спільні політичні інституції. Це означає, що багато держав не є націями-державами, тому що їхнє населення якимось чином поділене.

Але не так важлива культурна чи інша гомо­генність, як невидимий «національний дух» — емоційна відданість державі й тому, що вона обс­тоює. Одна з найстарших європейських держав, Швейцарія, має населення, поділене за лінгвістич­ною, релігійною та історичною ознаками, але Швейцарія, втім, залишилася найміцнішою нацією-державою, нещодавно відзначивши свою 700-літню річницю.

8 Отже, нація-держава може бути визначена як політична одиниця, що має чітко окреслену тери­торію. успадковану значною кількістю населення, яка достатньо добре організована і володіє певного мірою влади, де люди усвідомлюють себе нацією з певними емоційними та іншими зв'язками, котрі виражаються у найвідчутнішій формі у державних правових інституціях, політичній системі та ідео­логічній могутності. Підтримують цю структуру, як правило, владні органи, що постійно працюють над тим. щоб сили, які об'єднують державу, пере­важали над тими, котрі її роз’єднують (див. встав­ку «Доцентрові та відцентрові сили»).

Це визначення нації-держави базується на європейській моделі, яка виникла у процесі довгої еволюції цього географічного світу і його рево­люційних змін. Франція завжди наводиться як найкращий приклад поміж європейських націй- держав. але Польща, Угорщина, Швеція. Іспанія і возз'єднана Німеччина також належать до країн, які великою мірою відповідають цьому визначен­ню. Бельгія і Молдова є прикладами країн, які на сьогодні не можна віднести до націй-держав. Ко­лишні Югославія і Чехословаччина ніколи не були націями-державами; їхні явні та приховані від­центрові сили були дуже значними і не сприяли тривалій стабільності.