<<
>>

Громадянство Європейського Союзу

Класична теорія громадянства розуміє в якості сутності цього юридичного інституту стійкий правовий зв’язок між певною людиною та певною державою, що виражається у взаємних правах і обов’язках.

У зв’язку із зазначеним слід визначити, що громадянство Європейського Союзу це не зовсім громадянство в його звичайному розумінні. Громадянство ЄС не заміняє громадянства держави й не накладає додаткових обов’язків. Його одержують всі ті, хто на момент приєднання до ЄС мають громадянство держав-членів Європейського Союзу. Особливі права громадянина ЄС покладаються додатково до прав громадянина, гарантованим конкретною державою. Додатково до чинних сьогодні прав і обов’язків громадяни країн-членів ЄС знайдуть індивідуальні демократичні права громадян ЄС:

голосувати й балотуватися на виборах Європейського Парламенту й самоврядних утворень держави свого походження або перебування,

подавати петицію в Європейський Парламент по будь-якому пов’язаному з ЄС питанню.

Концепція громадянства Європейського Союзу звичайно аналізується на трьох на вид суперечливих рівнях: його інтеграція свіжою судовою практикою Європейського Суду (European Court of Justice) в існуюче вільне переміщення, його обмеження в договорах про вступ з новими Державами-членами щодо вільного переміщення робітників, і його перевизначення самими новими Державами- членами. Результат схожий на неясну картинку: у той час як Європейський Суд використовує громадянство, щоб залатати діри, залишені первинним і вторинним правом, в основному відносно недискримінації, договори про вступ дозволили "ре - націоналізацію" вільного переміщення проти перспектив рівності, закладених у концепції громадянства, що, також включає громадян з нових Держав-членів. Концепція громадянства сама по собі в нових державах-членах, як показують як приклад Латвія й Естонія з одного боку, і Угорщина - з іншого боку, дуже зв’язана (на жаль) з уроками минулого й тому дуже політизована; вона не була сформована щодо вільного переміщення в ЄС.

Пропонується поступова "комунітаризація" самого громадянства, тим більше ЄС не вистачає компетенції в цій області, наприклад, приділяючи більшу увагу місцезнаходженню як базі для прав у Співтоваристві.

Введення громадянства Європейського Союзу - крок надзвичайно сміливий навіть для настільки згуртованого об’єднання держав, яким є ЄС. Громадянство, як ми вже відзначали - це стійкий правовий зв’язок людини й держави. Отже, щораз,

торкаючись питання про громадянство, ми торкаємось питання про державний суверенітет. Тому в Договорі про ЄС (Маастрихтський договір) громадянство Союзу визначається гранично коректно, цьому присвячена ст. 17 Договору[4]. Амстердамський договір 1997 р. вносить нову редакцію даної статті: "Сьогоденням установлюється громадянство Союзу. Кожна людина, що має громадянство держави-члена, є громадянином Союзу. Громадянство Союзу доповнює, а не заміняє громадянство держав-членів"[5]. Зрозуміло, що громадянство Союзу й національне громадянство держав-членів не те саме. Громадянство Союзу субсидіарне національному. З формальної сторони, така кількісна констатація інституту громадянства Європейського Союзу найбільш прийнятна. Громадянин держави- члена автоматично стає громадянином Союзу. Йому не потрібно звертатися в які- небудь органи для придбання громадянства Союзу. Документи, що засвідчують громадянство - національні загальногромадянські й закордонні паспорти громадян держав-членів - уніфіковані за формою й змістом і носять позначку про входження держави в ЄС. Питання ж про наявність або відсутність в особи громадянства держави-члена, підстави його придбання й припинення, перебуває винятково в компетенції держав-членів, як це підкреслюється в Декларації про громадянство держави-члена.

Зміст громадянства становлять взаємні права й обов’язки людини й держави. З юридичної точки зору, така конструкція можлива й стосовно до громадянства Союзу, тому що право Європейського Союзу наділяє правосуб’єктністю фізичних осіб.

Маастрихтський договір визначає основні права громадян Союзу в статтях 17­21. Ст. 18 установлює право громадян Союзу на вільне пересування й постійне проживання на території держав-членів. Ст. 19 наділяє громадян Європейського Союзу правом обирати й бути обраним у Європейський Парламент і в місцеві органи влади в тій державі, де вони постійно проживають. Ст. 20 надає право користуватися на території третіх країн дипломатичним захистом з боку посольства або консульського представництва кожного з держав-членів. Ст. 21 Договору про ЄС проголошує право громадян Європейського Союзу на звернення з петиціями в Європейський парламент або до Омбудсмену Співтовариства. Відповідно до редакції ст. 21, внесеної Амстердамським договором, таке звернення з петицією можливо на кожній з 12 офіційних мов Союзу.

Необхідно ще раз відзначити, що це тільки основні права громадян Союзу. Інші права закріплюються іншими положеннями установчих актів Союзу, вторинним правом ЄС, рішеннями Суду. Нарешті, ст. 22 визначає, що Рада за пропозицією Комісії й після консультацій з Європейським Парламентом одностайною ухвалою може приймати положення, що мають метою усталити або доповнити права громадян Союзу. Право Європейського Союзу не містить "стандартного" переліку основних прав і свобод людини й громадянина, що як правило відбивається в конституціях держав-членів. Договір про Європейський Союз 1992 р. переборює цю недосконалість, установлюючи в ст. 6, що Союз поважає основні права особистості:

- гарантовані Європейською конвенцією про захист прав людини й основних свобод;

- що випливають із загальних конституційних традицій держав-членів, "як загальні принципи права Співтовариств".

Таким чином, Маастрихтський договір порушує питання про приєднання Європейського Союзу до Європейської конвенції про захист прав людини й основних свобод 1950 р. Безсумнівно, громадянство Союзу надає якісно нові права громадянам держав-членів, пов’язані з розширенням їхніх просторових можливостей.

Важливо й інше - положення про громадянство встановлюють безпосередній зв’язок між Союзом і громадянами. Інститут громадянства Європейського Союзу - втілення ідеї створити союз не тільки держав, але й народів, об’єднання людей. Громадянство Європейського Союзу має ідеологічне значення.

Зрозуміло, реалізація цієї ідеї не обходиться без складностей. Часто громадяни держав-членів Союзу погано інформовані про можливості, які надані їм європейським громадянством. Тому Комісія сьогодні проводить заходи щодо поширення інформації про громадянства Європейського Союзу. Так, з листопада 1996 року діє програма "Громадяни - вище всього", ціль якої складається в забезпеченні населення держав-членів Союзу інформацією про право громадян Союзу на проживання, навчання й роботу в будь-якій державі-члені. Планується створення й інших програм Комісії в цій області. Були випадки, коли спроби реалізувати права громадян Союзу громадянами однієї країни натикалися на нерозуміння з боку чиновників адміністративних органів іншої країни, що приводило до виникнення негативних ситуацій. Комісія ретельно контролює, досліджує й аналізує подібні прояви.

Громадянство Європейського Союзу - явище неординарне. Власне громадянство надає Європейському Союзу риси державності. Складність проблеми й у тім, що досвіду введення громадянства в об’єднанні держав, створеному на основі міжнародних економічних організацій, ніколи ні в кого не було. У Європейському Союзі це відбулося вперше. Саме тому при розгляді даного явища відчувається якась незавершеність. Це проявляється в суперечливості визначення, у відсутності чіткого переліку прав і обов’язків громадян Союзу, у тих труднощах, які виникають при реалізації положень про громадянство. Але ця "незавершеність" дає привід говорити й про перспективи подальшого розвитку даного інституту в законодавстві Європейського Союзу. Громадянство Союзу перебуває в стані становлення6.

У громадян країн Європейського союзу є щось, про що багато хто навіть не підозрюють - так зване громадянство ЄС. Закріплено це Маастрихтським договором від 1993 року. Але хоча з моменту його укладення пройшло 10 років, про цей факт майже не говорять. І більшість громадян ЄС навіть не знають, що мають додаткові права. От маленьке й майже непомітне доповнення, що з’явилося в закордонних паспортах громадян ЄС в 90-і роки: на темно-червоній обкладинці документа стоїть тепер не тільки назва країни, громадянином якої ви є, але й ще дещо: "Європейське

співтовариство". Саме це й означає, що ви - громадянин Європейського союзу. Громадянин ЄС може жити й працювати в будь-якому куточку Євросоюзу.

Багато хто про це або поняття не мають, або не уявляють собі, що ж це таке - "громадянство ЄС" і які права його наявність гарантує. Мало хто знає, що громадянин Євросоюзу, приміром, має право жити й працювати в будь-якому населеному пункті ЄС - причому, без спеціального дозволу на роботу. У той же час, переїзд в іншу державу ЄС обумовлений виконанням певних умов. Працівник по найманню повинен спочатку не тільки довести, що він працює, але й що його зарплата не нижче розміру соціальної допомоги, що нараховується в країні, у яку він має намір переїхати. Громадяни ЄС не тільки вправі жити й працювати в будь-якому населеному пункті Євросоюзу, але й брати участь у комунальних виборах, а також висувати на них свою кандидатуру.

Існує дві інстанції, куди громадяни ЄС можуть звертатися зі скаргами. Насамперед, це уповноважений ЄС із питань цивільного населення. До нього можна звертатися із приводу порушень у сфері діяльності різних органів і установ - наприклад, при оголошенні конкурсів на заміщення тієї або іншої вакантної посади. Так, був задоволений позов літньої людини, що звернулася до уповноваженого ЄС, з приводу відмови в прийомі на роботу: відповідно до закону, при відборі кандидатів на те або інше робоче місце роботодавець не має права враховувати фактор віку - у ЄС не допускається дискримінація людей похилого віку.

Розглядом загальних питань займається Петиційна комісія Європейського парламенту. Наприклад, сюди може звернутися той, хто не згодний із брюссельським законодавством. А наступним правом можуть скористатися насамперед громадяни таких європейських міні-держав, як, наприклад, Люксембург: якщо люксембуржець перебуває в країні, де немає люксембурзького посольства або консульства, то він може звернутися в розташоване тут дипломатичне представництво будь-якої іншої держави ЄС - приміром, при втраті закордонного паспорта або в пошуку правового захисту.

Але навіть, незважаючи на те, що про ці права мало хто знає, де хто з функціонерів ЄС не бачить сенсу в проведенні широкої інформаційної кампанії. На їх думку, той, хто має намір переїхати в іншу країну ЄС, може одержати всю необхідну інформацію в представництвах Європейської комісії, європейських інформаційних центрах, а також в Інтернеті. Кожний громадянин країни-члена Європейського Союзу (ЄС) одночасно є громадянином Європейського Союзу. Європейське громадянство доповнює громадянство держави-члена, але не заміняє його. Це означає, що громадянство Європейського Союзу саме по собі громадянством не є, а тільки супроводжує громадянство країни-члена ЄС. Отже, бути тільки громадянином Європейського Союзу неможливо.

Висновок до питання № 2. Громадянство ЄС надає право на свободу переміщення (подорожі), право на проживання, роботу й навчання у всіх країнах- членах ЄС, а також рівні права на ринку робочої сили ЄС. Виключення становлять деякі сфери, у яких установлені обмеження (поліція, збройні сили, закордонні представництва). Крім того, громадянин ЄС може в будь-якій країні-члені ЄС надавати суспільні послуги, тобто вести самостійну бізнес-діяльність. У громадянина Європейського Союзу, крім економічних і соціальних прав, є ще й

чітко визначені політичні права. Згідно до положень Маастрихтському договору, кожний громадянин ЄС може обирати та бути обраним на виборах у Європейський парламент і на місцевих виборах у країні-члені ЄС, громадянином якої він не є, але в якій він постійно проживає.

Громадянство Європейського Союзу також дає в широких межах право на консульський і дипломатичний захист у третіх країнах. Це означає, що, перебуваючи проїздом або проживаючи в державі, де немає дипломатичного представництва країни-члена ЄС, у особи, що має європейське громадянство є можливість звернутися за допомогою в дипломатичне представництво будь-якої держави-члена ЄС. Наприклад, подорожуючи по Єгипту й ставши жертвою крадіжки або нещасного випадку така людина може звернутися за допомогою в посольство Франції, що допоможе їй повернутися у свою країну.

3.

<< | >>
Источник: Степаненко К.В.. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни ПРАВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ. Дніпро - 2016. 2016

Еще по теме Громадянство Європейського Союзу:

  1. Рада Європейського Союзу
  2. Поняття та особливості європейського права та права Європейського Союзу
  3. Повноваження Ради Європейського Союзу
  4. Принципи права Європейського Союзу
  5. Інституалізація процесу адаптації українського законодавства до права Європейського Союзу
  6. Правовий статус та порядок діяльності Європейської ради в системі органів Європейського Союзу
  7. Порядок та способи ухвалення рішень Радою Європейського Союзу
  8. Тема № 3: “Джерела права Європейського Союзу”
  9. Тема № 4: “Інститути та органи Європейського Союзу”
  10. Концептуальні основи побудови та діяльності інститутів та органів Європейського Союзу, їх функції
  11. Тема № 8: “Правові питання інтеграції України до Європейського Союзу”
  12. ТемА № 2: “Поняття, особливості і структура права Європейського Союзу”
  13. Степаненко К.В.. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни ПРАВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ. Дніпро - 2016, 2016
  14. ТЕМА № 1: “Історичні передумови та основні етапи становлення Європейського Союзу”
  15. БАТУРА СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВИБОРЧИХ СИСТЕМ УКРАЇНИ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2015, 2015
  16. Тема № 7: “Судові органи Європейського Союзу. Контрольні органи. Консультативні органи. Фінансові установи”