Зародження та розвиток політичних ідей у Стародавньому світі

Зародження й розвиток політичних ідей та поглядів розпочалося з моменту утворення державно-організованого суспільства. Перші більш-менш чітко виражені ідеї про різноманітні явища політичного життя почали формуватися у країнах Стародавнього Сходу на рубежі І - II тисячоліть до н.е.

Домінуючу роль в історії політичної думки стародавнього Китаю відіграло вчення Конфуція (551 - 479). Головна робота вченого - “Луньюй” (“Бесіди та судження”). Перебуваючи на платформі визнання божественного й природного походження влади, вчений одночасно з цим сформулював ідеї, котрі повинні були улаштувати життя людей у державі, забезпечивши таким чином у ній мудрий і справедливий порядок. Це мало бути реалізовано шляхом поділу суспільства на “старших” і “молодших”, тобто на правителів і підданих. Такий порядок передбачав п’ять видів відносин у суспільстві: володаря і підлеглого, чоловіка і дружини, батька і сина, старшого і молодшого братів або друзів. У перших чотирьох випадках мало мати місце веління одного і повне підпорядкування іншого. Панувати необхідно справедливо, а підпорядковуватися - правдиво і щиро.

Керувати державою повинні шляхетні чоловіки очолювані володарем - “сином неба”, однак шляхетність вчений визначав не за походженням, а моральними якостями і знаннями.

Інший напрям політичної думки в Стародавньому Китаї - легізм піддавав критиці ідеї конфуціанства. Основоположником легізму був Шан Ян (390 - 336 рр. до н.е.), який вважав моральне виховання людей недостатнім і наполягав на тому, що правління повинно було ґрунтуватися на суворих законах.

Третій напрям політичних поглядів у Китаї пов’язаний з ім’ям філософа Mo Цзи (779 - 400) й дістав назву моїзму. Ним було сформульовано ідею природної рівності людей та обґрунтовано договірну концепцію походження держави, в основі якої лежала ідея належності верховної влади народу.

Вершиною розвитку політичної думки у Стародавньому Світі стали вчення філософів Стародавньої Греції. У середині І тисячоліття до н.е. в Греції виникло багато незалежних держав. Незважаючи на те, що незалежні держави, які існували на півострові, мали різні форми державного правління, та у них було багато спільного.

Накопичення великого досвіду політичної боротьби, поєднане з бурхливим розвитком філософії в державах- полісах, імпульсувало узагальнення практики реалізації політичної влади і створення наукових праць, у яких розглядалося питання виникнення й розвитку держави, піднімалися проблеми пошуку оптимальної форми державного правління.

Вершиною розвитку вчень про державу стали праці давньогрецьких філософів Платона й Арістотеля,

Платон, будучи прихильником аристократії,сформулював у трактатах-діалогах “Держава”, “Політик”, “Закони” ідеї, які мали величезний вплив на розвиток соціально-політичних учень. Мріючи заснувати “ідеальну державу”, він виклав основні принципи її побудови у трактаті “Держава”. Основні політичні ідеї Платона полягали у тому, що ідеальна держава повинна відповідати природі людини, яка містить у собі три складові: розум, лють, і ту, що жадає. В ідеальній державі, її розумній частині, мала відповідати верства правителів-філософів. Щоб захистити правителів- філософів від низьких пристрастей, вони не повинні були володіти власністю, не мали права на індивідуальний шлюб й моногамну сім’ю. Лютій - мала відповідати верства воїнів, для яких також були запропоновані суворі обмеження - вони не повинні були володіти нерухомістю тощо. Тій, що жадає - мала відповідати верства ремісників та селян. Кожна верства повинна була виконувати покладені на неї функції. Для того, щоб у державі не було неповноцінних дітей, правителі, повинні були вбивати тих, хто мав якісь дефекти, скидаючи зі скелі в море.

Платоном було створено не лише вчення про ідеальну державу, а також ним було охарактеризовано інші форми правління. Тимократія, олігархія й демократія ним вважалися недосконалими.

Тимократія - це влада сильних воїнів, а вони схильні до завоювань. Тому така держава постійно буде вести війни. При олігархії вся повнота влади зосереджена в руках найбагатших, які усунуть від влади незаможні верстви населення, що в результаті призведе до розколу суспільства на дві держави, котрі будуть між собою постійно ворогувати. Демократія згідно твердження філософа, будучи владою народу, не мала належного управління. Тому демократія - це короткочасно форма державного правління, бо незабаром юрба поступиться владою одноособовому тирану і з крайньої свободи виникне найжорстокіше рабство.

Арістотель (384 - 322 рр. до н.е.) був учнем Платона, який з часом відійшов від ідей свого вчителя й піддав критиці вчення останнього про державу. Є автором більше двадцяти політико-філософських праць, головною з яких вважається - “Політика”. Арістотелем було сформульовано основи політики, він висловлював думку про природне походження держави. Людина, на його думку, - це істота політична, яка могла себе реалізувати лише в суспільстві й через нього. Проаналізувавши відомі йому форми державного правління, філософ розробив типологію форм державного устрою.

Існуючі форми державного правління Арістотель поділив на правильні й неправильні. До правильних форм державного правління філософ відніс: монархію (правління одного, але на загальне благо), аристократію (правління кращих людей в інтересах всього суспільства), політію (збалансоване правління відібраної на основі цензу більшості заради загального блага). Політію він вважав найкращою формою державного правління.

Неправильними формами правління згідно твердження Арістотеля були: тиранія (необмежене правління одного в корисливих інтересах), олігархія (правління небагатьох багатих заради власного блага) й демократія (правління незаможної більшості, яке здійснювалося у власних інтересах).

Після включення Стародавньої Греції до складу Римської держави політичні вчення давньогрецьких мислителів-філософів справили величезний вплив на формування політико-правових ідей у Стародавньому Римі. Вершиною давньоримської політичної думки є вчення Марка Туллія Цицерона (106 - 43 до н.е.), яке викладене у працях “Про державу”, “Про закони”.

Державу Цицерон визначив, як справу надбання народу. Основною причиною походження держави він вважав у вродженій потребі людей жити разом. Ще однією важливою причиною виникнення держави філософ вважав необхідність захищати приватну і державну власність. У своїх працях учений важливу увагу приділяв аналізові різних форм державного правління та можливостям їх еволюції. Залежно від числа правлячих Цицерон розрізняв три простих форми державного правління: царську владу (монархію), владу оптиматів (аристократію) і владу народу (демократію). Найкращою формою з вищеназваних він вважав монархію, а найгіршою - демократію. Однак жодна з цих форм правління не була ідеальною. Тому, на думку Цицерона, найкращою формою державного правління є змішана форма, яка мала утворитися з рівномірного поєднання достоїнств трьох простих форм правління. Головними достоїнствами такої держави стали б її міцність і правова рівність громадян. Тому політичним ідеалом філософа була аристократична сенатська республіка.

В період становлення християнства у Римській імперії значного поширення набуло вчення одного з найвидатніших ідеологів християнської церкви Аврелія Августина (354 - 430) - автора трактату “Про град Божий”, в якому автор, опираючись на положення Біблії, розглянув усю історію людства як наслідок гріховності людини.

Людський рід ним було поділено на дві категорії: ті, які живуть за плотськими людськими настановами й ті, котрі живуть за Божими настановами.

Згідно вчення Августина людська спільність може бути народом лише тоді, коли вона ґрунтується на праві, яке поєднане з даною Богом справедливістю. Щодо форм державного правління, то їх Августин розрізняв залежно від обов’язків, які покладалися на владу. Головними обов’язками він вважав моральні й релігійні обов’язки, а саме: повагу до Бога й людини.

2.