Розквіт зороастризму

При Ахеменідах зороастризм переживав часи свого пер­шого розквіту, хоч цілковиту й повну належність до нього Кіра, Камбіза і Дарія впевнено твердити не можна. Справа у тому, що швидке розширення території світової імперії, яка народжува­лася, робило більш доцільною політику віротерпимості, ніж ак­тивну підтримку державної релігії і навернення до неї.

Син Кіра - Камбіз, який став царем Ахемегідської держа­ви, теж не дуже виявляв прихильність до зороастризму, хіба що утвердив і особисто впровадив у практику шлюб між кровними родичами - хваєтвадату. Коли він вирішив одружитися зі сво­єю рідною сестрою, то спитав у суддів, чи є такий закон, який дозволяє чоловікові брати за дружину сестру. Судді відповіли, що такого закону вони не знайшли, але вони знають інший за­кон, який дозволяє цареві персів робити те, що він забажає.

І Камбіз, і його спадкоємець Дарій І, та й інші перські царі теж не були поховані за зороастрійською традицією.

Але, тим не менше, за Ахеменідів зороастризм став дер­жавною релігією світової на той час імперії.

У 331 р. до н.е. в Малу Азію вдерся Александр Македонсь­кий і за п'ять років завоював усю Ахеменідську державу. Він виявив достатньо державну мудрість і теж проводив політику віротерпимості, хоч, як видно з історичних джерел, зороаст- рійські общини потерпали від звичайних для тих часів воєн­них погромів і пограбуваннь.

Після смерті Александра Македонського територія Ірану становила елліністичну державу Селевкидів.

У середині ІІІ ст. до н.е. між Іраном і Туркменією утвори­лась Парф'янська держава. До неї згодом увійшла вся терито­рія Ірану.

У Парф'янській державі не було єдиної релігії. Найбільш поширеним був культ сонячного бога, до якого належали боги різних релігій. Це семітський Баал, іранський Ахура-Мазда, Мітра, навіть Зевс.

З початку І ст. до н.е. Парфія вимушена була вести боро­тьбу з Римом, потім з Персидою і врешті-решт увійшла до скла­ду утвореної на основі Персиди нової іранської держави Саса- нідів. Вона швидко утвердилась і завоювала Південну Аравію, Сирію, Палестину, навіть Єгипет, створила серйозну загрозу Візантії.

Сасанідська держава була державою феодального ладу, який народжувався в іранському суспільстві. Разом із станов­ленням феодальних відносин удосконалювався і зороастризм, остаточно склалися його догми, був записаний канон Авести.

В Ірані часів Сасанідів в умовах підсилення централізо­ваної державної влади вплив зороастризму невпинно зростає, він тіснить своїх релігійних конкурентів і стає державною ре­лігією. У цей період будують пишні зороастрійські храми. Вони були споруджені так, щоб туди не потрапляло сонячне світло, бо у вівтарі підтримувався невгасимий священний вогонь. У храмі відбувались молебні зі співами і читанням священних текстів, які переписували і поширювали переписувачі. Храми володіли чималими землями, а жерці входили до панівної вер­хівки населення.

В епоху Сасанідів у зороастризмі під впливом монотеїз­му іудаїзму і християнства виникає тенденція підсилення в ньому монотеїстичної лінії. Так, Ахура-Мазду і Ахрімана вже називали породженням якоїсь вищої сили чи то безмежного простору - Тваші, чи безмежного часу - Зрвана.

Втім, як і будь-яка інша велика феодальна держава, Саса- нідіський Іран весь час зазнавав впливу відцентрованих фео­дальних устремлінь, феодальна влада прагнула до політичної незалежності від шахської влади. Це значно послабило держа­ву, і вона не могла протистояти арабській експансії. У VII ст. неараби-мусульмани завоювали Іран і почали насаджувати іслам, викорінюючи зороастризм.