3.3. ІСТОРІЯ ЗОРОАСТРИЗМУ І ЗУРВАНІЗМ

Історія розвитку і занепаду зороастризму була складною. Більшість дослідників сходяться на думці, що проповідь За- ратустри - це докорінна реформа дозороастрійських вірувань іранців.

Впродовж першого, або архаїчного, періоду свого існування вчення зороастризму передавалося переважно усно. Ця релі­гія притягувала численних прихильників та поширювалася серед персів, територія поселення яких значно перевищувала територію сучасного Ірану.

Об'єднання Персії відбулося у 558 році до РХ стараннями царя Кира ІІ Великого (558-530) з династії Ахеменидів. Кир ІІ ство­рив потужну імперію, яка здолала Вавилон і навколишніх гео- політичних гігантів та запанувала на Близькому Сході на кіль­ка століть. Династія Ахаменидів незмінно правила Персією до її падіння, яке відбулося у 330 році до РХ внаслідок завоювань Олександра Македонського. Другий, або ахеменидський, пе­ріод розвитку зороастризму став епохою розквіту цієї релігії. Саме в цей час усні священні тексти були записані, сформу­валась обрядовість та богословська традиція. Вірогідно, що зороастризм був офіційною релігією Персії епохи Ахеменидів. У цей період зороастризм став відомим іншим культурам і на­родам. Внаслідок перських завоювань, які включили в межі Персії як північні регіони Індії, так і Єгипет, а також завою­ванням грецьких поселень в Малій Азії та захоплення Атен, на Близькому Сході не залишилося народу, який би не зустрівся з іранською релігією.

У 330 році Олександр ІІІ Македонський здолав армію персько­го царя Дарія ІІІ; період правління Ахеменидів закінчився, а могутня колись Персія впала під тиском грецьких фаланг.

Четвертий, або сасанидський, період зороастризму пов’яза­ний із відродженням та розквітом Персії у 224-651 роках. У 224 році Ардашир І розбив армію парф’янського царя Арта- бана V та заснував нову державу, на чолі якої стояли шахан­шахи (офіційний титул перських царів, що перекладається як «цар царів») з династії Сасанидів. Нова держава зробила зороастризм офіційною релігією та оснувала свою владу на підтримці зороастрійського духовенства. Численні війни з Римом та Візантією, особливо за панування над Вірменією, не послабили Персію. Впродовж всього існування держави Сасанидів, вона була притулком для всіх, хто вимушено емі­грував із Візантії.

• ПАРСИ І ГЕБРИ

У 664 році араби-мусульмани завоювали Персію, а в 651 році було вбито останнього шаха династії Сасанидів. Арабське заво­ювання Персії призвело до важкої кризи зороастризму, оскільки її мешканці зазнали важких утисків від нових володарів. Наслід­ком цих подій стало різке зменшення кількості зороастрійців. Велика частина зороастрійців переселилася в Індію, де прихиль­ників цієї релігії називають парсами. В Індії парси не мали повної релігійної свободи: серед іншого їм було заборонено навертати до своєї віри інших індійців. Сьогодні в Індії мешкає близько сто тисяч парсів, однак під їхнім контролем перебуває великий від­соток фінансів і виробництва всієї Індії. В Ірані сьогодні мешкає близько 45 тисяч зороастрійців; їх називають гебрами. У ХХ сто­літті зороастрійці емігрували й на інші континенти. Впродовж багатьох літ проживання в різних країнах і за умови мінімально­го спілкування, парси і гебри сформували дві конфесії, між яки­ми однак немає суттєвих відмінностей. В сучасному Ірані гебри належать до дгімми. Дгімма - так мусульмани називають нему- сульманське населення країни, які мають неповні, але офіційні права. В Ірані такими є християни, зороастрійці та юдеї. Парси і гебри - дві основні конфесії зороастризму. Між ними немає жод­них догматичних відмінностей. Єдине, що дає підстави говорити про них як про різні конфесії, - це деякі обрядові відмінності. В силу історичних обставин вони не мали можливостей підтриму­вати тісні контакти.

• ЗУРВАНІЗМ

Окрім парсів і гебрів, в зороастризмі сформувалися деякі не- ортодоксальні деномінації. Однією із таких конфесій був зурва­нізм. Позаяк сьогодні ця конфесія не існує, важко сформувати її повну картину. Зурванізм сформувався в епоху Сасанидів. Швид­ше за все, він був філософським напрямом, який знайшов при­хильників серед освічених зороастрійських священиків. Зурва- ністи не вникали в особливості обряду, а їхнє вчення не поши­рювалося серед широких мас. В основі зурванізму лежить вчен­ня про Зурвана. Прихильники цього філософсько-релігійного напряму вірили, що Зурван - це первісне прабожество, джерело буття всього сущого, володар часу. Він народив двох богів - Агу- ра-Мазду та Ангра-Маїнью. Вони обоє презентуються як бра- ти-близнюки, рівні по силі, але протилежні у своїх прагненнях. Поява двох богів-близнюків поклала початок дуалізму буття та вічної боротьби між добром і злом. Саме доктрина зурванізму дала підстави деяким дослідникам вважати зороастризм дуаліс­тичною релігією. Міф про Зурвана в перському варіанті не збе­рігся. Він відомий сучасній науці виключно з переказів христи­янських авторів. Постать Зурвана згадується в древніх частинах Авести. Переконливою виглядає думка, що Зурван був одним із богів дозороастрійського пантеону. Однак ані в архаїчній іран­ській релігії, ані в Авесті, він не відігравав роль верховного бо- га. Сьогодні неможливо достеменно сказати, звідки взялась ця доктрина. Можемо лишень провести паралелі: у грецькій релігії батьком Зевса був Хронос, тобто час. Оскільки зурванізм сфор­мувався після довгого періоду домінування, в перській культурі еллінізму, який характеризувався синкретизмом і еклектизмом, то ймовірно, що перси сформували ідею про Зурвана як батька Агура-Мазди з грецького міфу про Хроноса, батька Зевса.

• МАЗДАХІЗМ

Ще одним філософсько-релігійним напрямом зороастризму став маздахізм, який на межі У-УІ століть перетворився в полі­тичну ідеологію. Назва «маздахізм» походить від імені Мазда- ха, який очолював цю секту в час її політичного злету. Вчення деномінації сформував зороастрійський священик Зардушт Хурракан у ІІІ столітті. Маздахізм основувався на гностичних та маніхейських ідеях про відвічну боротьбу добра і зла. Одним із найяскравіших проявів зла маздахісти вважали соціальну нерів­ність, несправедливий розподіл матеріальних благ у суспільстві та пригнічення простого народу аристократією. В 488 році ша­хиншахом став Кавад І. Він прагнув подолати владу і політичні впливи аристократії та духовенства. Найкращим засобом для цього стали народні маси під проводом маздахістів. Кавад І на­дав маздахістам широку підтримку, віддав їм високі державні посади, а самого Маздаха зробив впливовим політиком. Мазда- хісти почали терор проти аристократії та духовенства, силою відбирали майно багатих та роздавали бідним. Вседержавний терор викликав різку реакцію аристократії. В 499 році перська шляхта скинула з трону та ув'язнила Кавада І. У 501 році ша­хиншах повернувся на трон, однак був змушений шукати поро­зуміння з аристократією. В результаті зміни політичних віянь Маздаха та інших керівників секти арештували та стратили. Маздахізм ніколи більше не ставав офіційною ідеологією, однак їхні невеликі общини збереглися в Ірані та сусідніх країнах до XIV століття. Історія маздахізму схожа до катарів і вальденсів у ХІІ-ХІІІ століттях в Західній Європі, які також на основі гностич­них учень основували доктрину рівності та боротьби проти со­ціальної несправедливості.

Так, зороастризм розквіт в епоху розквіту Персії. Не меншим був його вплив після падіння Персії під тиском Олександра Ма­кедонського. Третім періодом яскравої історії зороастризму був період правління Сасанидів. Після того, як мусульмани завоюва­ли Персію, зороастрійці більше не могли розвиватися, оскільки зазнали значних утисків. Рятуючись від мусульманських утис­ків, частина зороастрійців переселилися до Індії, де їх прийнято називати парсами. Ті ж, хто залишився в Ірані, звуться гебрами. Парси і гебри дещо відрізняються в обряді, проте зберегли по­вну тотожність у віровченні. Окрім цих двох ортодоксальних на­прямів зороастризму, з'явилися також і єретичні деномінації. Та­кими були зурванізм та маздахізм. Перший став філософським напрямом, популярним серед зороастрійського духовенства, в якому Ормузд і Аріман презентувалися як сини абстрактного божества Зурвана. Натомість, маздахізм став релігійно-політич­ним рухом, який ставив собі за ціль засобами громадської непо­кори встановити соціальну справедливість.