Історія психології.

Історія психології — галузь психологічних знань, що вивчає розвиток психіки і знань про неї в історичному і логічному аспектах з акцентом на першому із них. Вона показує історичне становлення психологічних знань, відшуковуючи зв'язок з духовною і матеріальною культурою народів світу, визначає пріоритетні напрями досліджень у зв'язку з "духом часу".

Серед найважливіших питань, які вивчає історія психології, можна виділити такі:

методологія історії психології з її двома основними полюсами — сцієнтизмом і антисцієнтизмом, критеріями поділу теоретичного й емпіричного;

історія методології, включаючи проблеми співвідношення механіцизму й холізму як протилежних підходів до розуміння і пояснення людської психіки, пізнавальних та метафізичних аспектів, аналіз гуманістичного й "обезлюдненого" начал, механіцизму та операціоналізму;

сучасний стан психологічної науки з її проблемами сучасної теорії і методології, структури знання в цілому;

зіставлення досліджень різноманітних шкіл і напрямів — біхевіоризму, інтроспекціонізму, гуманістичної психології, феноменологічного, екзистенціального, транс персонального напрямів, гештальтпсихології, символічного інтеракціонізму, фрейдизму;

історія окремих розділів психологічного знання — когнітивної психології, нейропсихології, теорії діяльності, психології релігії, психології творчості, політичної психології і т. п.;

хроніка наукового життя; внесок учених у розвиток психологічної науки.

Складовою історії психології є історіографія психології— сукупність досліджень, об'єктом яких і є історія психології. Вона ставить своїм завданням дослідити минуле з метою висвітлення загальної теорії розвитку психологічних ідей, розкриття умов і причин цього розвитку, закономірностей і механізмів одержання нового знання про психічну реальність, взаємодії науки та соціальної практики.

На початку XX ст. відомий німецький психолог Г. Еббінгауз почав одну із своїх книг афоризмом: "Психологія має довге минуле і коротку історію". Це ж стосується й історії психології як напряму досліджень. Хоча біля її колиски стояв ще Арістотель, котрий написав перший огляд попередніх уявлень про душу, загострений інтерес до минулого виник лише в XX ст. Так, на початку століття, в період різкої критики поглядів на предмет і методи психології, що панували до цього, зароджуються психоаналіз, біхевіоризм, гештальтизм (М. Діссор, О* Клемм).

На межі 30-х років, коли розпалися головні школи попереднього періоду, робляться спроби синтезувати ідеї різних напрямів (/. Флю-гельу Т. Хелдбреді, Ч. Спірмап). У 60— 70-х роках виникає нова хвиля історико-психологічних досліджень, викликана науково-технічною революцією. Вона поставила на порядок денний кількісні, якісні й структурні зміни в науковій діяльності, в тому числі у сфері вивчення людини, її поведінки й особистісних властивостей (М. Хвиле, Я. Янес, Я. Силіван, І. Кантор, Д. Клейн, Р. Ландін, М. Рахлін).

У 80— 90-ті роки з'являються фундаментальні праці зарубіжних і вітчизняних авторів, в яких ставиться завдання створити загальну теорію розвитку психологічних ідей, розкрити умови й причини цього розвитку (соціокультурні й особистісні), закономірності і механізми одержання нового знання про психічну реальність, взаємодію науки і соціальної практики. Серед численних досліджень варто виділити праці таких зарубіжних авторів, як "Історія і системи психології" Ф. Бреннана, "Історія західної психології" Д. Мюррея, "Форми психологічного знання" Дж. Ноттермана, "Історія психології" 71 Лехейя, "Історія психології" М. Г. Ярошевського; в Україні — фундаментальні праці академіка В. А. Роменця з історії психології Стародавнього світу і Середніх віків (1983), епохи Відродження (1988), XVII століття (1990), епохи Просвітництва (1993).

Як і будь-яка інша наука, історія психології будується на фактах, на критичному аналізі особливої емпірії у вигляді реальних подій (відкриттів, помилок, теорій, суперечок тощо), які відбувалися в конкретну епоху.

У сучасних умовах актуальними питаннями досліджень історії психології є такі: предмет і принципи історико-психологічного дослідження та його логіка; психологія в Україні та її зв'язок із всесвітньою історією психології; проблеми періодизації, рушійних сил розвитку психологічних знань; зв'язок історії психології з історичною психологією та ін.

Історична психологія.

Предметом історичної психології є психологічні особливості становлення пізнання, світосприймання, особистості, засвоєння людьми звичаїв та ритуалів у різні епохи (В. Вундт) специфіка етнічних стереотипів в умовах монокультури окремих регіонів; закономірності соціогенезу вищих психічних функцій у їхньому загальному історичному розвитку; специфіка побудови свідомості в різних суспільно-економічних формаціях.

Питання історичного розвитку психіки переважно розглядаються у зв'язку із вирішенням загальних дослідницьких завдань. Помітними в цьому напрямі стали окремі положення О. Р. Лурії (1974), Л. С. Виготського (1968), С. Л. Рубінштейпа (1957), А. В. Брушліпського (1968), Л. Тульвісте (1988). Проте історична психологія як самостійна наука робить лише перші кроки.

Одним із актуальних завдань сьогодення є дослідження процесу міжнаціонального спілкування і відносин, що складаються в процесі такого спілкування. Етносоціологічні матеріали показують, що етнічне довкілля значною мірою визначає характер повсякденних психологічних уявлень, які є важливими механізмами регуляції поведінки особистості.