Історія розвитку вчення про темперамент

Творцем вчення про темперамент вважається давньогрецький лікар Гіпократ (630-377 р.р. до н.е). Він стверджував, що люди відрізняються співвідношенням чотирьох основних „соків організму” - крові, флегми, жовтої жовчі і чорної жовчі.

Опираючись на вчення Гіппократа, лікар Клавдій Гален (130-200 р. до н.е) розробив типологію темпераментів, яку виклав у відомому трактаті „ De temperamentum”. Відповідно до цього вчення, тип темпераменту залежить від переваги в організмі одного з соків. Він виділивІЗ типів темпераменту, які потім звів до чотирьох. Ці чотири типи всім добре відомі: лат. Sanguis - кров; грецьке phlegma - слиз, мокрота; грецьке chole - жовч; грецьке melas chole - чорна жовч. Ця концепція мала велике значення для вчених протягом багатьох століть. Підтвердженням є той факт, що до теперішнього часу назва темпераментів, що запропонована Клавдієм Галеном є найпоширенішою.

Еммануїл Кант (22.06.1724 - 12.02. 1804) говорив, що з фізіологічної точки зору, коли мова йде про темперамент, мають на увазі фізичну конституцію (будову тіла) і комплекцію (рідке, за допомогою життєвої сили і рухоме тіло, а також тепло чи холод - відчуття в тілі під час „обробки” соків).

Проте з точки зору психології тобто як темперамент душі (здібності, почуття і бажання), цей вираз стосується властивостей крові, визначені лише по аналогії гри почуттів і бажання з тілесними рухомими причинами (з них кров - основна).

Головний поділ вчення про темперамент: темперамент почуттів і темперамент дії в сукупності дає чотири типи темпераменту. До темпераменту почуттів належить - сангвінік і меланхолік. Сангвінік на відчуття відкликається сильною і швидкою дією, але воно проникає неглибоко (не буває тривалим).

В подальшому дослідники, спостерігаючи різноманітність поведінки, що співпадала з відмінностями в будові тіла і фізіологічними функціями, намагалися впорядкувати і згрупувати відмінності. В результаті виникли численні концепції і типології темпераментів. В основу цих концепцій покладені риси особистості. в деяких концепціях властивості темпераменту вважалися спадковими чи вродженими і пов’язувались з індивідуальними відмінностями в особливостях будови тіла. Такі типології отримали назву конституційних типів.

Серед них типологія Е. Кречмера, який в 1921 р. опублікував свою працю ’’Будова тіла і характер”. Г оловна ідея цієї праці в тому, що люди з певним типом будови тіла мають певні психічні особливості. Е. Кречмер проводив вимірювання частин тіла, і виділив чотири конституційних типи:

лептосоматик - характеризується високим зростом, плоскою грудною кліткою, вузькими плечами, довгими і худими нижніми кінцівками;

пікнік - людина з вираженою жировою тканиною, надмірно повна, характеризується малим і середнім зростом, тулубом, що розплився, великим животом і округлою головою на короткій шиї;

атлетик - людина з розвинутою мускулатурою, міцною будовою, характерний високий чи середній зріст, широкі плечі, вузькі стегна;

диспластик - людина з безформною, неправильною будовою. Різні деформації будови тіла (надмірний ріст, непропорційна будова).

З назвами типів будови тіла Е. Кречмер співставив три типи темпераменту, що ним виділені - шизотимик (має астенічну будову, замкнутий, характеризується коливанням настрою, впертістю і несхильністю змінювати установки і погляди, важко пристосовується до нових обставин, ситуацій); іксотимик (має атлетичну будову, спокійна, мало емоційна людина зі стриманими жестами і мімікою, з невисокою гнучкістю мислення, часто дріб’язкова); циклотимик (має пікнічну будову тіла, емоції швидко змінюються між радістю і смутком, легко контактує з людьми і реалістичний у поглядах).

Теорія Е. Кречмера поширилася в Європі. В США найпопулярнішою в 40-х роках ХХ століття була концепція У. Шелдона. В основі його концепції лежить припущення про те, що тіло і темперамент два взаємопов’язаних між собою параметри людини. На думку автора, структура тіла визначає темперамент, який є його функцією. Шелдон виходив з гіпотези про існування основних типів будови, описуючи їх термінами, які запозичив з ембріології: ендоморфний (із ендодерми утворюються внутрішні органи) - людям характерна слабка будова тіла з нажлишком жирової тканини; мезоморфний (із мезодерми утврорюється м’язева тканина) - людям характерне гарне і міцне тіло, велика фізична сила; ектоморфний (із ектодерми утворюється шкіра і нервова тканина) - людям характерна „слабка” будова тіла, плоска грудна клітка, довгі тонкі кінцівки і слабка мускулатура.

За У. Шелдоном, цим типам будови тіла людини відповідають певні типи темпераменту, що названі ним в залежності від функцій певних органів тіла людини: вісцеротонія (від лат. viscera - нутрощі), соматотонія (від грецького soma - тіло) і церебротонія (від лат. сегеЬгит - мозок). Осіб з перевагою певного типу будови тіла Шелдон називає, відповідно, вісцеротоніками, соматотоніками і церебротоніками, і вважає, що кожна людина володіє всіма названими групами властивостей. Проте відмінності між людьми визначаються перевагою тих чи інших властивостей (дивись таблицю 3).

Таблиця 3

Відмінності в типах темпераменту за У. Шелдоном

В сучасній психології більшість конституційних концепцій критикуються через недооцінку в них ролі середовища і соціальних умов у формуванні психічних властивостей людини. Більшої уваги заслуговують концепції, що базуються на особливостях функціонування ц.н.с., що виконує домінуючу роль в організмі.

Завдяки дослідженням Павлова в вітчизняній психології склалась уява про темперамент, як про властивість особистості, що в значній мірі зумовлена вродженими характеристиками людини.

Найбільший вклад в розвиток теорії темпераменту в вітчизняній психології Б.М. Теплова. Його праці щодо властивостей темпераменту, визначили не тільки сучасний погляд на проблему темпераменту, але і стали основою для розробки подальших експериментальних досліджень. Теплов відніс до властивостей темпераменту стійкі психічні властивості, що характеризують динаміку психічної діяльності. Індивідуальні особливості темпераменту він пояснив різним рівнем розвитку тих чи інших властивостей темпераменту. До найбільш значимих властивостей темпераменту віднесені наступні:

1. емоційна збудливість - здатність реагувати на дуже слабкі зовнішні і внутрішні впливи;

2. Збудливість уваги - властивість темпераменту, що зумовлює функцію пристосування психіки, яка полягає в здатності помічати досить малі зміни інтенсивності подразника;

3. сила емоцій - „енергія діяльності”. Зараз цю властивість називають інтенсивністю і модальністю емоційних проявів;

4. тривожність - емоційна збудливість в ситуації загрози;

5. реактивність мимовільних рухів - збільшення інтенсивності пристосування до ситуацій, подразників, що діють в даний момент;

6. активність вольової цілеспрямованої діяльності - підвищення активності пристосування шляхом перетворення ситуації у відповідність з метою;

7. пластичність - ригідність - пристосування до умов діяльності, що змінюються;

8. резистентність - здатність чинити опір внутрішнім і зовнішнім умовам, що послаблюють чи гальмують діяльність;

9. суб’єктивізація - підсилення ступеня опосередкування діяльності суб’єктивними образами і поняттями.

Із приведених вище характеристик властивостей темпераменту, що запропоновані Тепловим, слід зробити висновки:

- властивості темпераменту проявляються в динаміці психічних процесів і активності особистості;

- темперамент тісно пов’язаний з діяльністю.

Психофізіолог В.М. Русалов на основі концепції властивостей нервової системи запропонував в кінці 1980 р.р. своє трактування властивостей темпераменту. Русалов, виходячи з теорії функціональної системи П.К. Анохіна, що включає чотири блоки - зберігання, циркуляції, переробки інформації і програмування (прийняття рішень), виконання і зворотного зв’язку виділив чотири властивості темпераменту що відповідають за ступінь напруженої взаємодії організму з середовищем: легкість переключення з однієї програми поведінки на іншу; швидкість виконання програми поведінки; чутливість; не співпадання реального результату з бажаним.

Відповідно до цього, традиційна оцінка темпераменту психофізіологами змінилася: замість двох параметрів - активності і чутливості введено ще два компоненти - ергічність (витривалість), пластичність, швидкість і емоційність. Всі ці компоненти, за Русаловим, біологічно і генетично зумовлені.

З точки зору цієї концепції темперамент - психо-біологічна категорія - його властивості не є повністю вродженими, також повністю залежними від середовища. Вони являють собою „системне поєднання” генетично заданих індивідуальних біологічних властивостей людини, які „включаючись в різні види діяльності” поступово трансформуються і утворюють незалежно від змісту самої діяльності узагальнену, якісно нову, стійку систему інваріативних властивостей.

У відповідності з двома основними видами діяльності людини - предметною діяльністю і спілкуванням - кожна властивість темпераменту повинна розглядатися окремо, оскільки припускається, що в різних видах діяльності вона проявляється по-різному. Так, психологічною характеристикою темпераменту за Русаловим, є не самі властивості нервової системи, чи їх поєднання, а типові особливості протікання психічних процесів і поведінки, яку вони породжують. Так, активність, як властивість темпераменту, в пізнавальних психічних процесах проявляється в тому, наскільки людина в стані сконцентруватися на певному об’єкті. Темп проявляється в тому, наскільки швидко протікають відповідні психічні процеси.

Збудливість, загальмованість, здатність до переключення характеризують швидкість виникнення і припинення того чи іншого пізнавального процесу. Так, деякі люди повільно включаються в інтелектуальну діяльність чи переключаються з однієї теми на іншу. Другі - швидко запам’ятовують інформацію.