Іслам про неминучість

Фаталізм мусульман тісно пов’язаний з більш загальною філософською проблемою неминучості. Справа в тому, що ви­словлювання Корану з цього приводу, незважаючи на добре відому формулу “на все воля Аллаха”, досить суперечливі.

На ранньому етапі розвитку ісламу, коли тафсир тільки зароджувався, а богослов’я і правознавство були ще злиті в одне ціле в рамках ісламського законознавства (фікха), ідея фаталь­ної неминучості домінувала, що, як згадувалось, було умовою успішного ведення воєнних дій і було вигідно Омейядам, оскі­льки обумовлювало їхню владу вищою санкцією Аллаха. Од­нак до кінця правління Омейядів виділилось впливове крило з середовища факіхів (богословів-законознавців), що виступа­ли за ідею вільної волі, - кадаріти, потім кадаріти утворили осо­бливу секту мутазілітів (“ті, що ухиляються”). Мутазіліти ви­ступали з різкою критикою фатальної неминучості, проголо­шуючи розум критерієм віри, добра і справедливості: “Добре не тому, що так звелів Аллах, - Аллах звелів так, тому що це добре”. Беручи за основу раціоналізм грецьких філософів, ба­гато творів яких, особливо Арістотеля і Платона, вже були пе­рекладені арабською мовою, мутазіліти піддали сумніву і бага­то інших тез ісламу, в яких відчувалася містика, зокрема поло­ження про “нествореність” Корану. Вони стверджували, що ця священна книга всетаки була створена, нехай навіть Аллахом, і тому її можна тлумачити, можна будувати на її основі далеко­глядні філософські теорії.

Мутазіліти, як і шиїти, допомогли Аббасидам повалити Омейядів, а при халіфі Мамуні (813-833) їхні погляди стали пануючими в ісламі. Однак після Мамуна мутазиліти, які си­льно скомпрометували себе переслідуваннями своїх супро­тивників, самі опинились у становищі переслідуваних і скоро практично перестали існувати. Разом з ними зійшла нанівець і ідея про свободу волі, а один з останніх відомих мутазилітів аль-Ашарі (837-935) переглянув свої погляди і визнав, зок­рема, тезу про “нестворення” Корану, дав оцінку крайнощам обох сторін (мутазилітів і їхніх опонентів) і сприяв станов­ленню ортодоксального ісламського богослов’я, яке відокре­милось від законознавства й отримало власну назву (калам).