6.4. ЕМПЕДОКЛ. АТОМІСТИ. АНАКСАГОР

В V столітті до РХ з'явилися декілька цікавих філософських напрямів, які зробили свій внесок у розвиток світової думки. Се­ред них особливо виокремлюються Емпедокл, Анаксагор і шко­ла атомістів.

• ЕМПЕДОКЛ

Серед них особливо виділяється філософія Емпедокла (Εμπεδοκλής, близько 490-430 роки до РХ), який жив у сицилій- ському місті, яке грецькою називали Акраґас (Ακράγας), а латин­ською Аґриґентум (Agrigentum). Завдяки своїй красномовності та енергії, він довгий час, як і його батько Метон, стояв на чолі аґриґентської демократії; але для нього значно важливішою бу­ла роль релігійного наставника, пророка, лікаря і чудотворця, на яку його покликала його видатна особистість, споріднена з особистістю Піфагора. В основі філософії Емпедокла лежить спроба поєднання досягнень його попередників. У VI столітті до РХ філософи шукали єдину субстанцію, з якої виникло все. Різні мислителі висунули гіпотези, що таким елементом може бути вода, земля, вогонь або повітря. Емпедокл спробував поєднати ці чотири субстанції, і проголосив, що в основі світу лежить не одна речовина, а чотири. Він погоджувався з Гераклітом у тому, що у світі відбуваються зміни, але й не заперечував Парменіду, який стверджував, що істинне буття незмінне. Як наслідок, Ем- педоклу довелось шукати пояснення, як саме світ складається з чотирьох елементів, і до того ж є одночасно змінним і незмін­ним. Узгодження цих гіпотез вимагало неабияких інтелектуаль­них зусиль.

Емпедоклу вдалося сформувати таку теорію, яка включила в себе доробки попередників. Він вважав, що світ складається з чотирьох елементів, кількість яких ніколи не змінювалось. Во­да, земля, вогонь і повітря саме у філософії Емпедокла вперше розглядаються як елементи (στοιχεία), оскільки в попередніх концепціях, у яких визнавалась тільки одна первісна речовина, вона не могла бути елементом, бо елементом є частина цілого, а коли ця речовина є цілим, то вона не є елементом.

У пізніх роботах Емпедокл звернувся до теми містики, схо­жої до піфагорійської. Він вважав, що людська душа є сутніс­тю, яка перевершує матеріальний світ, і яка потрапила в тіло. Прив’язаність до матеріальних речей обумовлює перевтілення душ. Кожне наступне втілення обумовлюється моральною якіс­тю попереднього життя. Душа може переселитися як у людське, так і у тваринне тіло. З цих міркувань, Емпедокл, як і Піфагор, забороняв тваринні жертвоприношення і закликав до вегетарі­анства.

• ГІППОКРАТ І ГАЛЕН

Емпедоклова теорія поєднання чотирьох елементів надих­нула грецьких лікарів Гіппократа (Ιπποκράτης, близько 460­377/356 роки до РХ) і Галена (Γαληνός, 129/131-200/217 роки до РХ) на розробку теорії темпераментів. Оскільки стародав­ні греки вважали, що людина є малим світом (μικροκόσμος), то в ній повинні відображатися принципи буття світу.

• АТОМІСТИ

Другою школою грецької філософії V століття до РХ була шко­ла атомістів. Її фундаторами були Левкіпп (Λεύκιππος, близько 500-440 роки до РХ) та Демокріт (Δημόκριτος, близько 460-370 роки до РХ). В основі вчення атомістів стояла ідея Парменіда про те, що ніщо не виникає і не зникає, а також Герактітова ідея про вічну змінність у світі. Атомісти спробували дати своє пояснення того, як у світі відбуваються зміни, при тому, що ніщо не виникає і не зникає. Вони не погоджувались із Парменідом у тому, що змі­ни є тільки примарними. Для атомістів зміни реальні. Воднораз атомісти акцептували переконання мілетців про те, що в основі світу лежить єдине начало, а не декілька праелементів.

Світ, на думку атомістів, складається з надзвичайно малих тіл. Ці тіла настільки малі, що їх неможливо бачити оком. Вони також є найменшим складником світу, а тому їх неможна розді­лити на складники чи менші частинки. Тому Левкіпп і Демокріт називали їх неподільними частинами - ατομος, атом. Від цьо­го слова походить і назва школи - атомісти. Всі атоми однакові. Так, атомісти постулювали єдність праелементу. На відміну від філософських шкіл VI століття до РХ, які вбачали αρχή в яко­мусь окремому елементі: воді, повітрі, вогні, землі чи апейроні, атомісти вважали, що єдиним елементом світу є атоми, які не є нічим, що можна спостерігати органами чуття. Всі речі є тіль­ки комбінаціями атомів. Все те, що філософи VI століття до РХ проголошували αρχή, є тільки різними конструкціями атомів. Ці міркування породжували низку питань. Найважливішою проб­лемою було - чому атоми складаються по-різному та утворюють різні речі? На це питання атомісти відповідали, використовуючи повсякденний досвід. Все має здатність падати донизу. З цього вони зробили висновок, що всі атоми постійно падають донизу. Тут виникало ще одна проблема: щоби міг з'явитися рух, потріб­на не тільки річ, яка рухається, а й вільний простір, у який вона може переміститися. Щоби обґрунтувати рух атомів, атомісти постулювали наявність абсолютно пустого простору. Атом мо­же переміститися тільки туди, де немає іншого атому, а оскіль­ки, окрім атомів, більше нічого не існує, то звідси випливає, що поряд з атомами повинен існувати абсолютно пустий простір. Постулювання пустого простору було новаторством для грець­кої думки і антитезою до Парменідового лозунгу «Буття є, а не­буття немає». Фактично, пустий простір - це не-буття, і атомісти ствердили, що воно є.

Оскільки атоми вічні, то і їхній рух також вічний.

Хоч атоми й однакові, все ж їхні конструкції різні. Єднаючись, атоми зберігають між собою пустий простір. Атомісти уявляли об’єднання атомів схожим до притягування металу магнітом. Навіть коли метал і магніт дотикаються один до одного, між ними залишається пустий простір, хай навіть мінімальний. Ко­ли атоми об’єднуються, в різних конструкціях між ними різний проміжок. Чим більший проміжок між атомами в елементі, тим цей елемент легший. Наприклад, повітря легше від землі; це означає, що в землі проміжки між атомами менші, ніж проміжки між атомами в повітрі. Важчі елементи виштовхують легші до­гори. Тому земля падає донизу, а повітря перебуває над землею. Найлегшим елементом є вогонь. З нього утворюються найвищі і найдосконаліші сутності - душі. Проводячи паралель між вог­нем і душею, атомісти були співзвучними Геракліту. У світі не­має чистих елементів. У воді є домішки землі, повітря і вогню, а в повітрі - домішки води, землі і вогню.

На основі своєї фізичної теорії атомісти будували свої етичні погляди. Оскільки душа складається з вогню, а вогонь є найлег­шим елементом, то душа повинна бути чистою і легкою. Коли в душу проникають інші елементи, тоді душа стає важкою. Коли «важко на душі», тоді людина нещаслива. Завданням духовного вдосконалення є облегшення душі, тобто очищення душевного вогню від усього зайвого. Тільки чиста душа здатна досягнути спокою, ясності, благості, гармонії й безстрашності. Якщо душа обтяжена, їй важко вдається пізнання. Атомісти наголошували, що чуттєве пізнання не досконале. При цьому вони були далеки­ми від скептицизму. Навпаки, вони закликали не відмовлятися від пізнавальної діяльності, а удосконалювати душу, що мало би привести до покращення пізнавальних результатів. Незважаю­чи на численні спроби в сучасній науковій літературі представи­ти атомістів атеїстами, вони були віруючими. Лекіпп і Демокріт вважали, що боги, як і душі, складаються з найдосконалішого елементу - вогню. Кожна людина по-різному відчуває богів. Зв'язок людини з богами залежить від досконалості душі. Чим досконаліша людська душа, тобто чим чистішим є вогонь душі, тим вона божественніша, і тим сильніший її зв'язок із богами, які теж є вогнем.

• АНАКСАГОР

Фундатором третього важливого напряму філософії V століт­тя був Анаксагор (Αναξαγόρας, близько 496-428 роки до РХ). Він народився в Малій Азії, але, незважаючи на свої статки, зали­шив усе й зайнявся філософією. Анаксагор переїхав до Атен, де перебував у тісній дружбі з Періклом. Під кінець життя він був вимушений покинути Атени під тиском противників Перікла. Оскільки Анаксагор був першим філософом, який стало меш­кав в Атенах, його вважають фундатором атенської філософії. У філософії Анаксагора наявні деякі риси, які його споріднюють із атомістами, втім більшість аспектів його філософії роблять його їхнім опонентом. Анаксагор, як і атомісти, вважав, що світ складається з дуже малих і неподільних частинок. Філософ на­зивав їх σπέρματα (спермата, сім'я) або χρήματα (хремата, речі). Арістотель назвав їх ομοιομερή (гомеомери, подібні частинки). Анаксагор описував гомеомери по-іншому, ніж атомісти пре­зентували атоми. Якщо атоми Левкіппа і Демокріта однакові, то гомеомери Анаксагора найрізноманітніші. Філософ вважав, що за умови одноманітності атомів ніколи не з'явився би світ, на­повнений таким багатством форм. Видів гомеомерів є безмеж­на кількість. Кожна речовина має свої гомеомери: вода, земля, м'ясо, камінь тощо. Вони з'єднуються і роз'єднуються, творячи і руйнуючи тіла. Анаксагор критикував теорію пустих просторів атомістів.

Змішування гомеомерів відбувається внаслідок їхнього ру­ху. Але рух Анаксагор пояснював не так, як це робили атомісти. Якщо атомісти вважали, що рух є самовільним і немає цілі, то для Анаксагора рух контрольований. Якщо рух контрольований і скерований до цілі, то мусить бути якесь розумне начало, яке дає початок руху і його контролює. До того ж, це начало само не може складатися з гомеомерів, оскільки інакше воно б му- сіло створювати само себе. Таким началом Анаксагор вважав νοΰς (нус) - розумний дух, світовий розум або духовне начало світу. Нус і матерія є повними протилежностями: Нус - розум­ний, духовний, впорядкований, простий, а матерія - позбавле­на розуму, хаотична, складна. Сама по собі матерія неспромож­на впорядкуватися. Тільки завдяки Нусу в хаос матерії входить лад, і утворюється космос. Нус дав імпульс для вихрового руху гомеомерів, внаслідок якого холодні й важкі елементи зосереди­лись у центрі, а гарячі й легкі розлетілися навколо центру. З хо­лодних і важких елементів утворилася Земля, яка знаходиться в центрі всесвіту. Від неї відірвалися куски, які потрапили в зону ефіру, і від нього нагрілися. Так виникли зорі. Нус дав також по­чаток живим істотам, заклавши в землю сім'я всього живого. Він вкладає в істоти життя, створюючи різноманіття живих істот. Оскільки порядок у всесвіт вносить космічний розумний дух, то пізнавати цей порядок може тільки розумний дух людини. За­няття наукою розвивають розум і духовність, та уможливлюють відчитування у світі діянь Нусу.

Серед послідовників Анаксагора був Метродор-старший із Лампсака (Μητρόδωρος). Він застосував теорію Анаксагора до теогонії Гомера. Метродор дотримувався переконання, що боги описані Гомером, є ніщо інше, як сили Нусу, якими він творив, упорядковував і керує світом. Ще одним послідовником Анакса­гора був Архелай (Αρχέλαος), який вважається учителем Сокра­та. Архелай ототожнив Нус Анаксагора з повітрям Анаксимена і Діогена Аполлонійського, наділяючи повітря всіма характе­ристиками, якими Анаксагор наділяв Нус. Нус-повітря Архелая створив світ, відділяючи землю і воду від вогню (небесна сфера). Сюжет, в якому персоніфіковане і обожнене повітря розділяє землю й небо, займаючи простір між ними, неодноразово згаду­ється у міфах різних народів.

Отже, у V столітті до РХ грецька філософія сформувала декіль­ка напрямів, які поставили собі за ціль дати пояснення основних принципів світобудови. Емпедокл вважав, що світ складається з чотирьох елементів (вода, земля, вогонь і повітря). Ці елемен­ти не з'являються і не зникають, але поєднуються між собою. Змішання елементів відбувається під дією двох сил - Любові і Ненависті. Емпедоклове поєднання чотирьох елементів надих­нуло Гіппократа і Галена на розробку теорії темпераментів. Ато- місти, на відміну від Емпедокла, постулювали існування безлічі однакових атомів, які постійно рухаються в пустому просторі, і внаслідок свого руху утворюють речі. Анаксагор заперечував існування пустого простору. Світ, на його думку, складається з гомеомерів, тобто неподільних частинок найрізноманітніших видів. Рух гомеомерів спричинюється дією розумного духа.