9.5. МАНДЕЇ

Сьогодні існує тільки одна давня гностичня релігія. Це - ман- деї. В наш час у світі мешкає 60-70 тисяч мандеїв, з них близько 10000 - в Ірані, близько 10000 - в Іраку, а решта стали мігран­тами з цих двох країн до різних країн світу.

• ІСТОРІЯ МАНДЕЇВ

Історія мандеїв почалась в Ізраїлі з постаттю Івана Хрестите­ля, який вшановується християнами і мусульманами як пророк. З Біблії відомо, що Іван проповідував покаяння на берегах ріки Йордан, і тих, хто покаявся у своїх гріхах, він хрестив у водах Йордану. Обряд хрещення відомий сьогодні у християнстві як одна з семи Святих Тайн; його приймають тільки один раз у жит­ті, і воно знаменує вступ у християнство. Однак схожий обряд, щоправда з іншим тлумаченням, був відомим задовго до хрис­тиянства. Він практикується в юдаїзмі. Коли євреї під проводом Мойсея переходили через Синайську пустелю, йдучи з Єгипту до Палестини, вони у п’ятдесятий день після виходу з Єгипту піді­йшли до гори Синай, де Бог дав їм Закон. Перш, ніж отримати об’явлення Бога, всі євреї повинні були омитися і очистити одяг. Відтоді обряд сакрального омивання став звичним для євреїв. Омиватися потрібно було перед кожною зустріччю з Богом, тоб­то перед кожною молитвою. Якщо було можливо, то євреї оми­валися у природних водоймищах.

Після зруйнування Храму, євреї розселилися по всьому світу. Оскільки кліматичні умови в різних країнах різні, то подекуди обряд тевіла відбувався рідко. Деякі юдеї продовжують вико­ристовувати тевілу навіть щодня, інші - тільки перед суботою, а інші - ще рідше. Обов’язковими омивання в мікві є в кількох випадках. Невід’ємною є тевіла під час обряду ґіюр (\-Ч“і) - вступ у юдаїзм. Кандидата, який бажає вступити в юдейську общину, якщо він чоловік, спершу обрізають, а опісля омивають у мікві. З моменту тевіли він є повноправним юдеєм. Жінок у юдаїзмі не обрізають, тому ґіюр жінок складається тільки з тевіли. Окрім обряду ґіюр, усі євреї омиваються в мікві в переддень свята Йом Кіпур, який є днем очищення і покаяння. Заохочуються юдеї до обряду тевіли перед суботою. Чоловіки повинні омитися в мік- ві після сім’явиверження, а жінки - після менструації, пологів і перед одруженням. Хоч обряд тевіли і став дуже важливим у юдаїзмі, він старший, аніж юдейська релігія. Євреї запізналися з цим обрядом у Стародавньому Єгипті. Як виглядав цей об­ряд в Єгипті, сьогодні реконструювати неможливо.

Обряд сакрального омивання був настільки популярним се­ред євреїв, що практикувався певне всіма сектами. Навіть ті секти, які стояли в опозиції до Другого Храму, не відмовлялися від тевіли. Особливе значення цей обряд отримав у месіанських сектах. Месіанськими прийнято називати такі секти юдаїзму, які особливо наголошували на скорому приході Месії. Очікування Месії супроводжувалось підготовкою і покаянням. А покаяння повинно було якимось чином виражатися назовні. Тевіла і бу­ла тим обрядом, який дозволяв виразити покаяння і очищення. Іван Хреститель, проповідуючи, закликав передовсім до покаян­ня. Як вияв покаяння, ті, хто дослуховувались до його пропові­ді, здійснювали ритуальне омивання у водах Йордану. Навколо Івана, як і навколо кожного великого вчителя, гуртувалося ото­чення з найближчих учнів. Після його смерті учні втратили на­ставника. Деякі з них перешли до Ісуса Христа. А інші продовжи­ли проповідь Івана. Вони проповідували серед євреїв, як в Юдеї, так і в діаспорі. Врешті група послідовників Івана, чи радше його учнів, оформилася в окрему секту, тобто в одну з нетрадиційних релігійних общин, якими рясніла тогочасна Юдея. Зміст пропо­віді Івана сьогодні невідомий, як і невідомо, що з цієї проповіді перейняли Іванові учні, формуючи власну релігію. Також невідо­мо, як виглядала ця релігія на ранньому етапі свого існування.

Історія мандеїв була типовою історією нечисленної релігії в Азії. Мандеї потрапили в зороастріиське середовище, в якому, хоч і не зазнавали переслідувань, проте і не втішалися повною свободою. Після мусульманського завоювання Месопотамії мандеї отримали статус агль аль-китаб (0*1 тобто «люди

Писання», якими, окрім мандеїв, вважалися також християни і юдеї. Люди Писання мали більші привілеї в мусульманському світі, аніж язичники, проте також зазнавали утисків. Утиски не дали мандеям розвинутися, втім вони зуміли вижити. Мандеї є єдиною гностичною релігією, яка існує в сучасному світі і не пе­реривала свого існування впродовж історії. Богослужіння ман- деїв проводяться мандеиською мовою, яка є одним із діалектів арамеиської. Цією самою мовою більшість мандеїв спілкуються в побуті.

• ДОКТРИНА МАНДЕЇВ

У своєму віровченні мандеї розробили багату, але не оригі­нальну систему. В їхній доктрині присутні типові для гностиків мотиви: дуалізм Вищого Бога і деміурга, поневолення душ ма­терією, спасіння через просвітлення тощо. Вищого Бога мандеї називають іменем Мана-рурбе; він є Отцем життя. З Мана-рурбе шляхом еманації з'явилась інша сутність - Йошамін, який є дру­гим життям. З нього еманувало третє життя - Абатур, на рівні якого світло Вищого Бога почало затухати. Сином Абатура є Пта- гіл (бог творіння). Абатур зобов'язав Птагіла створити тігіл (ма­теріальний світ) і Адам-парґія (тілесний Адам). Тігіл сотворе­ний на рівні згасання світла і життя Вищого Бога, тому він злий і грішний. Мана-рурбе, оцінивши творіння Птагіла, прокляв його, але змилосердився над людьми. Він зіслав людству спасителя на ім'я Манда д-Гайє (Пізнання Життя або Син Життя), який дару­вав людині Адам-касіа (внутрішню людину), і з'явився посеред людей задля їхнього спасіння.

Наслідуючи Івана Хрестителя і давню традицію єгипетської та єврейської релігій, мандеї практикують багаторазові сакральні омивання. Цей обряд вони здійснюють кожної неділі та під час важливих життєвих подій. Регулярне сакральне омивання ста­ло настільки важливим для мандеїв, що перетворилося у їхню найбільшу зовнішню ознаку. Окрім сакрального омивання, вони практикують обряд причастя хліба і освяченої води. Моральний кодекс мандеї основують на десяти біблійних заповідях, а також додають до них власні специфічні заборони, серед яких вживан­ня алкоголю, добровільна бездітність і неодруженість, кастрація і обрізання. Надзвичайно важливою для мандеїв є сім'я. Кожен, хто належить до цієї релігійної групи, зобов'язаний народжу­вати і виховувати якомога більше дітей. Особливістю мандеїв є те, що в цій релігії заборонено приймати нових членів. Мандеєм може стати тільки той, хто народився в мандейській сім'ї. Тому дітонародження є єдиною запорукою збереження майдейської релігії і мандейської нації. Також мандеям заборонено одружу­ватися з представниками інших релігій. Якщо мандей або ман- дейка одружуються з не-мандеями, вони виключаються з об­щини. В мандейських общинах є священство, яке поділяється на декілька рангів: тармід (нижчий ступінь), шґанда (диякон), ґанзбар (єпископ). На чолі мандейської релігії стоїть священик із титулом Ріс-Ама. Мандеї будують храми, особливістю яких є їхнє розміщення поблизу водоймищ, які є необхідними для са­крального омивання. У мандеїзмі сформувалось священне пи­сання, яке називають «Сідра Рабба» («Велика Книга») або «Ґінза» («Скарб»). Кінцева редакція тексту відбулась у УІІ-УІІІ століттях. Сідра Рабба складається з двох розділів: Права «Ґінза» містить декілька книг, які розповідають про богословські, космологічні та моральні уявлення мандеїв; і Ліва «Ґінза», в якій містять пісні про посмертну долю душі, а також про те, що відбувалось після смерті з Адамом, Свою і Сетом.