13.2. ЖЕНЕВСЬКА РЕФОРМАЦІЯ

Третім центром швейцарської реформації, поряд із Цюріхом і Страсбурґом, стала франкомовна Женева. Натхненником же­невської реформації був Жан Кальвін (1509-1564). Він народив­ся у місті Нуайон у північній Франції.

• ФАРЕЛЬ І КАЛЬВІН

У той час у Женеві щойно відбулась місцева реформація і Церква потребувала вливання богословської активності.

протестантські міста Страсбург, Цюріх, Берн і Базель, у яких про­повідував, а також будував відносини з лідерами реформації. В 1530 році Фарель прибув до швейцарського міста Нойшатель, в кому почав проголошення ідей реформації. В жовтні 1520 ро­ку, після однієї з проповідей Фареля, натовп, захопившись його протестантськими закликами, розгромив катедральний собор, знищуючи ікони, статуї, вівтар, які відзначалися високою мис­тецькою цінністю. Місцевий магістрат висунув Фарелю вимогу припинити безчинства, але натовп продовжував нищити куль­турні пам'ятки. Через конфлікт із магістратом Фарель був виму­шений покинути Нойшатель і прибув до Женеви, де почав про­повідь реформації. Його проповіді настільки захопили народ, що в 1535 році женевський магістрат проголосив відділення цер­ковних общин міста від Католицької Церкви та підпорядкуван­ня їх місцевій владі.

Фарель був палким проповідником, але не відзначався бого­словським хистом. Він захоплювався Лютером, але не розумів Лютерового богослов'я. Його проповіді ґрунтувались на кри­тиці церковних звичаїв, яку він перейняв від Лютера і яку про­голошував із захоплюючим пафосом. Те, що в церковному житті Лютер відміняв, Фарель також критикував, але ті богословські концепти, які Лютер сформував, Фарель повторити не міг. Тим паче, він не міг сформувати своїх. Творами Фареля захоплюва­лися ті верстви населення, які не відзначалися освітою, але вони не приваблювали інтелігенцію. На відміну від Лютера, Буцера, Цвінґлі, Кальвіна, Кранмера та інших, які залишили свій слід в історії протестантського богослов'я, Фарель був тільки револю­ціонером, але не мислителем.

Коли Кальвіна, разом із Фарелем, прогнали з Женеви, він не поїхав за Фарелем до Нойшателю, а перебрався до Страсбурґу, де діяв реформатор Мартін Буцер. Страсбурзька реформація віді­грала значну роль у богословському становленні Кальвіна. Тим часом у Женеві протестанти залишилися без духовного про­відника, а це породжувало хаос, якого остерігався магістрат. З ціллю збереження громадського порядку, магістрат вирішив по­вернути Кальвіна до Женеви. Запрошення повернутися Кальвін з радістю прийняв. Оскільки Фареля не запросили повернутися до Женеви, Кальвін став провідником женевської реформації. Незважаючи на те, що імпульс женевської реформації дав Фа- рель, Кальвін сформував її дух, а тому справедливо вважається її лідером.

Повернувшись до Женеви, Кальвін взявся за активну релігій­ну діяльність. Хоч Кальвін ніколи не мав у Женеві політичної влади, і навіть довгий час офіційно не був громадянином міста, він користувався великою підтримкою населення та мав неаби­який вплив на життя міста. Йому вдалося переконати магістрат у необхідності перетворення Женеви в теократичну республіку.

• СТАНОВЛЕННЯ ШВЕЙЦАРСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

Кальвінізм відіграв особливу роль і значення у становленні Швейцарії. Терени сучасної Швейцарії у IV-V століттях заселили германські племена бургундів і алеманів, а згодом і лангобарди.

Саме за таких політичних обставин почалась діяльність Цвін­ґлі та Кальвіна. Швейцарські міста і області боролися за неза­лежність, і перебували в невизначеному стані начебто вільних країн і воднораз частин великих сусідніх держав. Як і саксонкські князівства, які прагнули звільнитися від імператорської влади, і використали Лютерову реформацію як засіб приваблення ши­роких мас, так і швейцарські міста і області підтримали місце­ву реформацію як засіб боротьби за незалежність. Послаблення сусідніх метрополій та згасання інтересів німців і французів до Швейцарії давало їй можливість утверджуватися як самостій­ній країні.

Об’єднання Швейцарії в одну країну відбулось унаслідок Напо­леонівських війн. У 1798 році французи окупували Швейцарію, та перетворили її в Гельвецьку республіку, яка отримала єдиний уряд. Після поразки імператора Наполеона перед швейцарця­ми постало питання про подальший державний устрій. Частина народу прагнула повернутися до минулого, коли кожне місто було самостійним; інша частина прагнула зберегти централі­зовану владу, встановлену Наполеоном. У результаті складних політичних дебатів, у 1814 році був підписаний Союзний дого­вір, відповідно до якого на території Швейцарії утворювались 22 незалежні країни (кантони), об'єднані в одну конфедерацію. При цьому Союзний договір визначав Швейцарську Конфеде­рацію не як міждержавний союз, а як єдиний суб'єкт міжнарод­ного права. Іншими словами, у зовнішніх та військових справах Швейцарія виступала як одна держава, а у внутрішніх - як 22 не­залежні держави. Новий устрій породив загострення відносин між католицькими і протестантськими кантонами Швейцарії. Ці протистояння вирішились у 1848 році, коли була прийнята Кон­ституція, яка затверджувала конфедераційний устрій. Консти­туція була оновлена у 1874 році. Столицею Конфедерації стало місто Берн. Сьогодні Швейцарія є конфедерацією, яка складаєть­ся з 23 кантонів. Населення країни становить 8.341.000 чоловік. Німецька, французька, італійська і ретороманська мови мають статус офіційних. Незважаючи на те, що Швейцарія є одним із важливих центрів реформації, 37,3% швейцарців є католиками, а кальвіністами є 24,9% швейцарців.

Швейцарія у внутрішньому житті не є єдиною державою, а конфедерацією незалежних кантонів, а в минулому вона була союзом численних незалежних комун. Коли Цвінґлі, Кальвін та інші реформатори спричинювали відділення місцевих церков­них громад від Католицької Церкви, то ці громади підпорядко­вувались місцевим магістратам, фактично перетворюючись у державні відомства. Якщо в Німеччині герцогства чи князівства охоплювали великі території, то внаслідок Лютерової рефор­мації утворювались Церкви, які розпростиралися по території цілого герцогства чи князівства. Якщо на території німецького князівства існувала католицька єпархія, то і після реформації протестантські общини зберігали той самий устрій. Тому люте­рани зберегли єпископат. В Англії, де волею короля Генріха VIII з лона Католицької Церкви було виведена вся Церква Англії, структура Церкви збереглась такою, як і була до цього. У Швей­царії реформацію не підтримав жоден єпископ; в кожному місті організувалась своя Церква. Позаяк до реформації церковні об­щини у швейцарських містах очолювали священики, які у свою чергу підпорядковувались єпископам, то після реформації, коли місцеві общини вийшли з Католицької Церкви, священики, які їх очолювали, вийшли з-під підпорядкування єпископів і ввійшли у підпорядкування місцевим магістратам. Так, у реформістських Церквах Швейцарії, на відміну від німецьких та англійських протестантських Церков, на момент реформації не було жодно­го єпископа. Перед Церквою постало питання, як організувати управління общинами. В силу обставин у кальвінізмі склалась специфічна система управління Церквою, при якій адміністра­тивні питання були передані магістратам, а духовні - консисто- ріям, тобто колективним органам, до яких входили вибрані свя­щеники і миряни.

• ШВЕЙЦАРСЬКИЙ ЄВАНГЕЛЬСЬКИЙ ЦЕРКОВНИЙ СОЮЗ

Внаслідок роздробленості Швейцарії в час реформації утво­рилась не одна протестантська Церква, як це було, до прикладу, в Англії, і не декілька Земельних Церков, як це було в Німеччи­ні, а в кожному місті сформувалась своя мала Церква. В процесі об'єднання комун і формування кантонів Церквито об’єднувались, то розділялись. У результаті, в Швейцарії сформувались декілька реформістських Церков, які поширюються по різних кантонах. В 1920 році було створене протестантське об'єднання, яке німець­кою називається Schweizerischer Evangelischer Kirchenbund (Швей­царський Євангельський Церковний Союз), скорочено - SEK, а французькою Federation des Eglises protestantes de Suisse - Феде­рація Протестантських Церков Швейцарії), скорочено - FEPS. До цієї організації ввійшли 25 кальвіністських Церков і одна Методистська Церква Швейцарії. Сьогодні Швейцарія є секуляр­ною країною, і жодна Церква більше не має статусу державної. Держава не втручається у внутрішнє життя Церкви, а державно- церковні відносини будуються на відповідних угодах, укладених на шталт католицьких конкордатів. Після секуляризації країни Церкви організували власні органи управління. В залежності від місцевих традицій, керівними органами є церковна рада, синод або консисторія. На чолі кожної швейцарської кальвіністської Церкви стоїть президент. Оскільки до Швейцарського Євангель­ського Церковного Союзу ввійшла Методистська Церква Швей­царії, на чолі якої стоїть єпископ, то в Союзі є тільки один єпис­коп, але він не кальвініст. В 1946 році швейцарські протестанти організували Благодійний Фонд Євангельських Церков Швейцарії (Hilfswerk der Evangelischen Kirchen der Schweiz), який був ство­рений за прикладом католицького фонду Карітас, і веде активну благодійну діяльність.

Важливою особливістю кальвінізму є їхня назва. Послідов­ники Лютера, як у Німеччині, так і поза нею, радо іменують се­бе лютеранами, і навіть часто свої Церкви офіційно називають лютеранськими або євангельськими. Послідовники англійської реформації називають себе англіканами. Натомість, кальвіністи ніколи не називають себе кальвіністами. Слово «кальвінізм» є технічним терміном, до того ж не зовсім вдалим. Лютер стояв біля витоках німецької реформації, а Кальвін ініціатором швей­царської реформації не був. У німецькомовному Цюріху рефор­мацію очолював Ульріх Цвінґлі, а у франкомовній Женеві - Жіль­йом Фарель. Кальвін був тільки видатним діячем швейцарської реформації, але не її ініціатором. Слово «кальвінізм» доречне для окреслення не протестантської Церкви, а радше напряму у богослов’ї, початок якому дав Кальвін. Однак, поза межами протестантського середовища всіх, хто сповідував кальвінське богослов’я, почали називати кальвіністами. Самі ж швейцар­ські протестанти називають себе реформістами, а свої Церкви реформістськими. Інколи в офіційних назвах своїх Церков во­ни додають слово «Євангельська», але цей термін не допомагає ідентифікувати віровчення Церкви, оскільки і лютерани, і чис­ленні інші напрями протестантизму також використовують цей термін. Поза межами Швейцарії кальвіністи іменують дуже по- різному. Так, французьких кальвіністів називають гугенотами, шотландських - пресвітеріанами тощо.