11.4. ФІКГ І ШАРІАТ

Особливістю ісламу є його тісний зв'язок із правом. Іслам­ське право прийнято називати шаріатом однак понят­

тя «шаріат» має дуже широке значення. Слово «шаріат» означає шлях, правильний шлях.

Законодавство є тільки одним із аспектів шаріату. Фікг (АаЭ) - це право, тобто набір правових норм, як державного, так і зви­чаєвого законодавства. Фікг відіграє особливу роль у житті му­сульманина. Мусульманська традиція виробила детальні норми поведінки в усіх сферах. Духовності ісламу притаманно дати ві­руючому чіткі приписи щодо кожної деталі иого життя. Такі осо­бливості благочестя дають можливість віруючому відчувати се­бе впевненим у правильності своїх діи, якщо вони відповідають приписам фікгу, або чітко усвідомлювати в чому саме полягає иого провина, якщо моральні норми порушені.

• ДЖЕРЕЛА ШАРІАТУ

Жоден факіг не має права на введення якоїсь нової норми ша­ріату. Всі приписи повинні ґрунтуватися на авторитетному дже­релі. Джерел мусульманського права є декілька; усі вони перебу­вають у чіткій єрархії. Якщо джерело вищого єрархічного рівня не регулює якусь проблему, тоді вирішення допускається шука­ти на нижчому рівні джерел, однак воно не повинно суперечити загальним принципам джерел вищого рівня.

> Найавторитетнішим джерелом норм шаріату є Коран. Те, що визначається Кораном, є незаперечним і безумовно зобов’язуючим.

> Якщо виникає ситуація, яка не передбачена Кораном, тоді норми її регулювання шукають у Сунні, яка є другим за авто­ритетністю джерелом шаріату. Оскільки Сунна розповідає про життя і висловлювання Пророка Мугаммеда, то в ній знахо­дять взірці того, як Пророк діяв у схожій ситуації, або вислов­лювався про щось подібне.

> Третім джерелом шаріату є іджма (^Іл^І,) - згода знавців ша­ріату щодо складної правової ситуації. Іджму для вирішення правових колізій почали використовувати дуже рано - відрізу ж після смерті Мугаммеда. Якщо Коран не давав чіткої відпо­віді, тоді рішення щодо колізії приимали ті, хто особисто знав Пророка. Необхідною умовою була однозгідність їхнього рі­шення. В подальші часи традиція залишилась. Якщо виникає якесь складне питання, на яке в Корані немає однозначної від­повіді, тоді рішення приимають факіги. їхня однозгідна думка сприимається як кінцеве і безапеляціине рішення.

> Четвертим джерелом є кіас (^Іф) - судження за аналогією, тобто рішення, яке приимається на основі схожої ситуації в минулому.

> Інколи як джерело права сприимається таклід (^5дЦ). Відпо­відно до цього принципу наслідування приклад якогось ав­торитетного муфтія, імама чи факіга може сприиматися як законодавча норма. Ставлення різних мазгабів до такліду є різним, однак в більшості позитивним.

> Ще одним джерелом правових норм є адат (оЫс) - звичає­ве право. Адат - це традиції поведінки, які виникали в різних мусульманських народів ще до прииняття ісламу, або вже після иого прииняття під впливом інших культур. Ставлення авторитетних учителів мусульманського права до адату дуже неоднозначне. Одні сприимають иого як допустимии і, навіть, кориснии фактор формування правових норм. Інші - катего­рично заперечують адат і критикують иого як язичництво. Наитолерантнішим до адату є ганафітськии мазгаб.

> Однозначно негативним і неприинятним в шаріаті є поняття біда (Аса халяль (ии^) - дозволене. До цієї категорії належить все, що дозволено робити мусульманину, але що він робити не зобов'язаний. Мусульманину рекомендовано обмежитись ха­лялем. Наприклад, халяльна їжа - це їжа, споживати яку до­зволено мусульману. Поняття халяльної їжі мусульман відпо­відає поняттю кошерної їжі юдеїв;

> мубах (сЬ-д) - нейтральне. До цієї групи вчинків належить усе, що не підлягає моральніи оцінці, наприклад, природні дії організму (дихання, сон тощо). Мубах є наипроблемнішим поняттям шаріату, оскільки будь-якии вчинок, якии підпадає під цю категорію, може за певних обставин підлягати мо- ральніи оцінці. Наприклад, сон сам по собі належить до мубаху, але якщо мусульманин заснув під час намазу (молитви), тоді такии сон розцінюється як гріх. Сьогодні мусульманське суспільство жваво обговорює межі мубаху, опиняючись під величезним культурним тиском західного суспільства. На­приклад, одяг належить до мубаху. Допоки мусульмани, як і представники будь-якої іншої цивілізації, жили в закритому культурному просторі, проблема мубаха не виникала. Сьогодні, в умовах глобалізації, ця проблема загострилась. Наприклад, колись мусульмани одягали традиціинии одяг, якии зовсім не був предметом для дискусії. Одяг належав до сфери мубаха. Сьогодні, коли з Європи і Америки в мусульманські країни потрапляє одяг, мода на якии сформувалася внаслідок сексуальної революції, він став предметом дискусії з точки зору моралі, а тому не може більше належати до сфери мубаху;

> макруг (одДд) - небажане.

> харам (рІ>>) - заборонені вчинки, які мусульманину не до­зволено робити за жодних обставин. Вони вважаються грі­хом. До хараму належить шикр (Д>^) - відхід від віри, неза­конне вбивство, крадіжка, брехливе свідчення, невиконання обов’язків, перелюб, нешанобливе ставлення до батьків, лих­варство, споживання заборонених продуктів, ворожбицтво, азартні ігри тощо. У випадку вбивства до хараму не належать ті вбивства, які скоєні на законних підставах. До хараму не на­лежать вбивство з ціллю самооборони, виконання смертної кари палачем, вбивство воїна, якии не є мусульманином, під час джигаду. Харам - це гріх, якии залишається на душі лю­дини назавжди і позбавляє її спасіння. Харам може бути про­щении Аллагом тільки в тому випадку, коли винуватець отри­має прощення від постраждалих і поклянеться ніколи більше такого не робити. У випадку вбивства прощення можуть дати родичі померлого. В деяких країнах, у яких шаріат є основою державного законодавства, засуджении за вбивство на смерть може отримати помилування, якщо родичі вбитого простять вбивцю і якщо він поклянеться ніколи більше не вбивати.

Щодо споживання їжі, то в ісламі існує загальне правило: дозволене все, що чітко не забороняється. Іншими словами, якщо на споживання якоїсь їжі немає чіткої заборони, тоді її можна споживати. Забороненим є споживання крові, свинини, м’яса всеїдних тварин, м’яса тварин, які померли самі. Тварин, м’ясо яких призначене для споживання, потрібно вбивати, промовляючи ім’я Аллага. Забиття тварин регулюється стро­гими правилами. Загиба (4лл^Ь), тобто м’ясо правильно вбитої тварини, в мусульманських країнах отримує спеціальні сертифікати.

В деяких країнах, де домінує іслам, шаріат є основою законо­давства. Такими є дві африканські країни - Мавританія та Судан і шість азіатських країн - Саудівська Аравія, Ємен, Ірак, Іран, Аф­ганістан і Пакистан. В деяких країнах шаріат регулює тільки по­дружньо-сімейні питання. До них відносяться Марокко, Алжир, Лівія, Єгипет, Еритрея, Етіопія, Джибуті, Сомалі, Кенія, Танзанія, Уганда, Ґана, Йорданія, Сирія, Палестинська Автономія, Оман, Катар, Кувейт та інші країни. В Нігерії, Об’єднаних Арабських Еміратах, Індонезії та декількох інших країнах застосування шаріату відрізняється залежно від регіону. Однак багато му­сульманських країн користується світським законодавством, зокрема Туреччина, країни колишнього Радянського Союзу та більшість мусульманських країн Африки.