Шаріат

Усі чотири школи включені до вільної системи мусульман­ського права - шаріату. Мусульманське право єдине: воно не поділяється на цивільне, кримінальне, релігійне. Тісно пов’яза­не з релігією і визначене в своїх основних принципах авторите­тами каламу, це право - передусім релігійне, яке враховує і нор­ми звичаєвого права та адату.

Основна тенденція шаріату - оцінювання різних життєвих обставин з точки зору релігії. Закони шаріату - це правова сис­тематизація поведінки правовірних, їхніх зобов’язань перед лю­дьми, суспільством і Аллахом. Авторизований догматичними нормами ісламу кодекс шаріату поділяється на три основні час­тини: ібадат (обов’язки, що стосуються релігійного культу), муа- малят (виключно юридичні норми) та укубат (система покарань).

Приписи шаріату численні і суворі. Вони визначають нор­ми взаємовідносин людини в родині й суспільстві, регламен­тують майже всі сторони її побуту і разом зі звичаєвим правом (адатом) створюють густу мережу обов’язкових приписів, що само по собі вже гарантує конформність поведінки правовір­них. Зрозуміло, не всі й не завжди дотримуються норм шаріату, в мусульманському світі, як і скрізь, бувають порушення і зло­чини. Однак суворість кримінального законодавсва і особливо покарань шаріату не тільки вражає, але й має помітний дисци­плінуючий вплив. Наприклад, суворі покарання у випадку ро­зкрадання чужої власності, навіть дрібної крадіжки, досить ефе­ктивно сприяють як зниженню рівня злочинності, так і недо­торканності власності. Менш жорстоко переслідується вбивс­тво - тут багато що вирішувалося згідно із законами адату з його традиційними інститутами кровної помсти (як говорить­ся в Корані, правовірним дозволено помститися, але в межах еквівалента: вільного за вільного, раба за раба, жінку за жінку). Рішуче засуджується самогубство. У Корані є спеціальний аят, який забороняє вбивати новонароджених дівчаток (звичай, який існував в Аравії до ісламу).

Шаріат регулює цивільні стосунки, порядок вирішення май­нових суперечок, стягнень і покарань у випадку порушення ре­лігійних приписів, норм поведінки, відправлення культу, ритуа­лу тощо. Згідно з шаріатом, діяння людей поділяються на п’ять основних категорій: обов’язкові, за невиконання яких слід кара­ти; рекомендовані (тобто бажані, але не обов’язкові); дозволені; засуджувальні (але не карані) і заборонені. Дуже важливим при оцінюванні тієї чи іншої дії є намір: іноді скоєне діяння оціню­ють не стільки з точки зору факту, який здійснений, скільки з точки зору мети, наміру людини.