§ 5.1. Поняття та правові підстави інституту імміграції в законодавстві України.

З проголошенням Україною Декларації про незалежність відбулась зміна векторів зовнішньої та внутрішньої політики держави. Процеси демократизації суспільства, політичні та економічні зміни в країні призвели до небаченої, до того, відкритості України в міграційній сфері.

Поряд з позитивними моментами імміграції:

- залучення в країну бізнес-іммігрантів, які своїми знаннями і капіталами сприяли б процвітанню національних економік;

- збалансування негативного демографічного сальдо за

допомогою іммігрантів;

- розвиток "депресивних" регіонів;

- поява "нових" робочих рук, особливо в секторі економіки, що потребують дешевою робочої сили тощо.

Існують і її негативні наслідки:

- збільшення кількості нелегальних мігрантів;

- зростання соціальної та етнічної напруги в суспільстві;

- відсутність належної асиміляції мігрантів;

- зростання конкуренції на ринку праці;

- погіршення криміногенної ситуації та правопорядку;

- навантаження на правоохоронців, тощо.

Як відомо, імміграція є зворотним процесом еміграції, що викликано правом особи на свободу пересування та пошуком більш сприятливих умов життя. Неможливо позбавити людини намагатись жити краще, навіть за чухонок залишення своєї Батьківщини. Імміграційний інститут займає особливе місце в структурі міграційних процесів, що викликано насамперед його впливом на соціальну, економічну та політичну стабільність в країні. Імміграція впливає на правовий порядок, стан захищеності країни, рівень злочинності тощо. З підвищенням рівня імміграції правоохоронні органи відчувають певне навантаження, причиною якого є збільшення кількості іммігрантів в державі.

Імміграцію нерідко лають. Негативні стереотипи, які зображають іммігрантів, "крадуть у нас робочі місця" або "оббирають платника податків", часто можна зустріти на шпальтах ЗМІ та у громадській думці, особливо в часи рецесії. У свідомості інших, навпаки, при слові "іммігрант", мабуть виникає образ гранично незахищеної людини.

У ХХ столітті проблема імміграції перетворилася на глобальну проблему і немає в світі жодного регіону, жодної держави, де б міждержавна імміграція не справляла суттєвого впливу на соціально- економічний стан країн, міжнародну ситуацію.

На думку Н.П. Тиндик імміграція сьогодні характеризується низкою особливостей, серед яких потрібно виділити основні, а саме:

- зростаючі масштаби та інтенсивність;

- зміни статево-вікової та кваліфікаційної структури іммігрантів;

- різке зростання чисельності біженців серед іммігрантів.

Проведений аналіз особливостей сучасного імміграційного процесу в Україні з великою вірогідністю дозволяє стверджувати, що причини імміграційного буму до нашої держави є багатоманітними. Відповідно і категорії іммігрантів, які прибували і прибувають в Україну також є різноманітними. Однією із класифікацій іммігрантів, які пропонують останнім часом правники-науковці та спеціалісти-практики, є така:

- іноземці, що допущені в країну в’їзду для набуття освіти і навчання;

- іммігранти, що прибувають на роботу;

- іммігранти, що в’їздять по лінії об’єднання сімей чи створення нових сімей;

- іммігранти, що в’їздять на постійне місце проживання;

- іноземці, що допущені в країну в’їзду із гуманітарних міркувань (біженці, особи, що шукають притулку тощо).

Враховуючи значення правового інституту імміграцій для сучасного суспільного життя, дуже важливо з'ясувати вплив нових нормативних актів на імміграційний процес в державі. У 2001 році було внесено важливі зміни до законодавства України, що регулює зовнішню міграцію - ухвалено Закон України "Про імміграцію" та інші важливі документи.

Але, історична ретроспектива імміграційного законодавства свідчить, що до прийняття зазначеного законодавчого акту, питання реалізації права іноземця на імміграцію в Україну встановлювалось ст. 3 іншого Закону України - "Про правовий статус іноземців" від 04.02.1994 р. (стара редакція), що передбачає право іноземця та особи без громадянства на імміграція в Україну з метою постійного проживання у порядку встановленим законодавством.

Реалізовувалось зазначене на підставі положень Постанови КМУ № 1074 від 29.12.1995 р. "Про Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію", відповідно до яких іноземці та особи без громадянства можуть іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін у порядку, встановленому законодавством України.

Закон України "Про імміграцію" від 07.06.2001 р. № 2491, доповнив і значно деталізував чинне імміграційне законодавство певними юридичними новаціями. Так, Закон розкрив саму сутність інституту імміграції - як прибуття чи залишення в Україні іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Відповідно, в свою чергу іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Крім того, даний Закон визначав "умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства", розкрив питання "тимчасового працевлаштування", що призвело до винесена за рамки вказаного вище Закону трудових мігрантів.

Ст. 11 Закону "Про імміграцію" вперше в національному праві передбачено видачу імміграційних віз для в'їзду іноземців з-за кордону на постійне проживання в Україні. Власне, в демографічному сенсі якраз цей процес і слід називати імміграцією.

Особливого сенсу набула ст.

На сьогодні, незважаючи на відсутність в Україні дієздатного єдиного державного органу в міграційній сфері, законодавцем забезпечено дієвий механізм реалізації імміграційного інституту. Створено цілу систему органів виконавчої влади, що в свою чергу наділені конкретно- визначеними управлінськими повноваженнями в імміграційній сфері.

Так, до повноважень Кабінету Міністрів України віднесено:

- визначення порядку формування та встановлення щорічної квоти імміграції;

- визначення порядку провадження за заявами про надання дозволів на імміграцію і поданнями про скасування дозволів на імміграцію та виконання прийнятих рішень;

- затвердження зразку посвідки на постійне проживання, правила та порядок її оформлення і видачі.

Закон України "Про імміграцію" застосовує категорію "спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції". Слід зазначити, що на даний час його функції продовжує фактично виконувати Державний департамент громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, що діє в складі МВС України та перебуває в стадії ліквідації. Як, зазначалось раніше, відповідно до положень Указу Президента України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 09.12.2010 р. № 1085/2010 функції з реалізації державної політики з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, а також у справах міграції в межах, визначених законодавством про біженців покладено на Державну міграційну службу України.

До повноважень спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції віднесено:

- прийняття заяв щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах;

- перевірка повноти та правильності оформлення відповідних документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні;

- прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію;

- видача та вилучення посвідок на постійне проживання в Україні;

- облік осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким такий дозвіл надано.

В свою чергу дипломатичні представництва і консульські установи України за кордоном:

- приймають від осіб, які постійно проживають за межами України, заяви про надання дозволу на імміграцію, перевіряють правильність їх оформлення, відповідність поданих документів та здійснюють їх передачу до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції;

- видають копії рішень про надання дозволу на імміграцію та про відмову у наданні дозволу на імміграцію особам, яких вони стосуються;

- оформляють особам, яким надано дозвіл на імміграцію, імміграційні візи.

Міністерство соціальної політики щорічно затверджує перелік спеціальностей та вимоги до кваліфікації спеціалістів і робітників, потреба в яких може бути задоволена за рахунок імміграції.

В свою чергу, міністерство охорони здоров’я затверджує перелік інфекційних хвороб, захворювання на які є підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію. Так, відповідно до наказу МОЗ "Про затвердження переліку інфекційних хвороб, захворювання на які є підставою для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну" дозвіл на імміграцію не надається іноземцям або особам без громадянства, що є хворими на активну форму туберкульозу, ВІЛ-інфекцію та низку інфекційних захворювань, що перебувають у стадії загострення, до періоду одужання або закінчення періоду носійства збудників інфекційних хвороб відповідно до Міжнародної статистичної класифікації хвороб десятого перегляду, що прийнята 43-ю Всесвітньою асамблеєю охорони здоров'я (кишкові інфєкційні хвороби, вірусні інфєкційні хвороби центральної нервової системи тощо).