§ 5.2. Підстави та порядок імміграції в Україну.

Аналізуючи підстави та порядок імміграції іноземців та осіб без громадянства в України слід виходити з наступного. Особа яка бажає іммігрувати в Україну на постійне проживання спочатку повинна отримати дозвіл на імміграцію.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції, для осіб квотової категорії іммігрантів та без обмежень - для осіб віднесених до позаквотової групи.

Квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року.

Квота імміграції формується за категоріями іммігрантів і за регіональним принципом (з урахуванням поточної демографічної ситуації) відповідно до пропозицій центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Пропозиції стосовно формування квоти імміграції повинні ґрунтуватися на результатах аналізу імміграційного процесу у попередньому календарному році та враховувати необхідність максимального обмеження квоти імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства з країн походження значної кількості нелегальних мігрантів.

Квота імміграції щорічно встановлюється Кабінетом Міністрів України на наступний календарний рік. Так, на 2011 рік квота міграції склала 7595 осіб, що на 17 відсотків менше порівняно з 2010 р. (9191 осіб).

Категорії іммігрантів, що мають право на імміграцію в межах встановленою квоти:

- діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України;

- висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України;

- особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США, зареєстровану у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

- особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;

- особи, які раніше перебували в громадянстві України;

- батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти;

- особи, які безперервно прожили на території України протягом трьох років з дня надання їм статусу біженців в Україні чи притулку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружини) та неповнолітні діти, які проживають разом з ними;

- особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:

- одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;

- особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;

- особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням;

- особам, імміграція яких становить державний інтерес для України;

- закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України.

Характеризуючи наведені групи іммігрантів, слід зазначити, що імміграція іноземців, так чи інакше пов'язаних з Україною є очевидною. Можливість їх переселення, вочевидь, значно полегшить процес, возз'єднання сімей. Окрім того, цей процес створює додатковий (поряд з інститутом громадянства) зручний механізм репатріації емігрантів з України та їх нащадків, як недавніх (що не змогли інтегруватися до нових країн), так і укорінених (представників діаспори). На думку вітчизняних дослідників, інтенсифікація репатріації є одним із шляхів подолання демографічної кризи, оскільки репатріанти, як правило, є найперспективніщою (у віковому та професійно-кваліфікаційному сенсі) соціальною групою порівняно з рештою населення України.

Імміграція кваліфікованих спеціалістів, передбачена Законом, є безумовно важливим чинником оптимізації усього імміграційного потоку в Україну. Адже в нашій країні, так само, як і в більшості країн Західної

Європи, спостерігається скорочення народжуваності, яке, на думку фахівців, в кінці-кінців призведе до відчутного дефіциту трудових ресурсів.

Окрім того, відставання нашої науки від наукових досліджень розвинутих країн світу, подорожчання отримання освіти та відплив, наукового потенціалу, безумовно, утворить в Україні дефіцит саме кваліфікованої робочої сили. Тому окремі спеціалісти вважають, що вкрай необхідно заохочувати переселення до України тих іноземців, які можуть відносно легко інтегруватись у соціально-економічне життя нашого суспільства.

З прийняттям Закону "Про імміграцію" з'явилась унікальна можливість залучати дану категорію іммігрантів на постійне проживання, одночасно вирішуючи як поточні, так і перспективні соціально-економічні проблеми.

Імміграція осіб, які інвестували кошти в економіку України (бізнес- імміграція), відповідає світовій практиці імміграційного законодавства більшості зарубіжних країн. Наприклад, іммігранти-інвестори становлять значну частину імміграційного потоку до Сполучених Штатів Америки і Канади. Як відзначають дослідники, бізнес-імміграція приносить подвійну користь державі: одночасно вирішується проблема соціальної адаптації іммігранта в нове етнічне середовище і проблема інвестицій у малий та середній бізнес (який не приваблює "великих" іноземних інвесторів). Разом з тим, необхідно пам'ятати, що реальне збільшення імміграції в Україну зазначених категорій іноземців залежить не лише від наявності зручного механізму їх переселення.

Значне зростання кількості цих "бажаних" переселенців визначатиметься передусім соціально-економічною та культурною привабливістю України, реальними можливостями для суспільної 155

інтеграції новоприбулих. Досі ці чинники були радше негативними, про що свідчать не лише об'єктивні показники суспільного розвитку та рівня життя в Україні, але й результати багатьох соціологічних опитувань.

Помітно новою групою позаквотових іммігрантів виступають закордоні українці. Відповідно до Закону України "Про правовий статус закордонних українців" від 04.03.2004 р. № 1582-IV. Українська держава сприяє розвитку національної свідомості українців, які проживають за межами України, зміцненню зв'язків з батьківщиною та поверненню їх в Україну. Відповідно до статті 12 Конституції України держава дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами.

Відповідно до зазначеного Закону, правова категорія "закордонний українець" розкривається як особа, яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства, а також має українське етнічне походження або є походженням з України. В свою чергу українське етнічне походження - це належність особи або її предків до української нації та визнання нею України батьківщиною свого етнічного походження.

Зазначене прагнення держави щодо сприяння в репатріації етнічних українців та їх нащадків до Батьківщини знайшло своє відображення в Концепції державної міграційної політики, що передбачає:

- підготовку законопроектів, спрямованих на спрощення умов і порядку повернення до України закордонних українців, осіб, депортованих за національною ознакою;

- сприяння поверненню до України та інтеграції в українське суспільство закордонних українців, осіб, депортованих за національною ознакою, використання їх інтелектуального та професійного потенціалу.

Процедура отримання дозволу на імміграцію в України розпочинається з подання відповідної заяви про бажання особи іммігрувати до України. Заява про надання дозволу подається до територіального підрозділу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції, у випадку якщо заявник перебуває на законних підставах на території України або до дипломатичних представництв, консульських установ України за кордоном, у разі перебування заявника за межами України, за місцем його постійного проживання.

Передбачено особисте подання заявником заяви про надання дозволу на імміграцію до відповідного органу. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

У випадку якщо іммігрує один з батьків, якого супроводжують неповнолітні діти, він повинен подати заяву чоловіка (дружини), посвідчену нотаріально, про те, що він не заперечує проти імміграції дітей разом з батьком (матір'ю).

Слід наголосити, що на нашу думку формулювання даного положення виглядає досить нелогічним з точки зору різниці в поняттях: "батько" - "мати" та "чоловік" - "дружина". Погодьтесь, що іноді це не одні й теж особи. Тому у випадку якщо іммігрує один з батьків якого супроводжують неповнолітні діти, доречніше б було вимагати саме згоду на імміграцію дитини не дружини іммігранта, а саме матері (батька) дитини.

До заяви про надання дозволу на імміграцію особа подає наступні документи:

- три фотокартки;

- копія документа, що посвідчує особу;

- документ про місце проживання особи;

- відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі);

- документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я;

- документ, що підтверджує право на імміграцію в межах квоти, родині стосунки з громадянами України, право на набуття громадянства за територіальним походженням тощо.

Слід зазначити, що документ про відсутність визначених захворювань подають не всі категорії іммігрантів, по відношенню до деяких з них, що характеризуються родинними зв’язками з Україною, зазначене правило не застосовується.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про імміграцію" термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подачі.

Законодавцем передбачені підстави, коли дозвіл на імміграцію не надається:

- особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;

- особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено;

- особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено МОЗ України;

- особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;

- особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України;

- в інших випадках, передбачених законами України.

Після розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію особі, яка постійно проживає за межами України дипломатичне представництво чи консульська установа України за її зверненням оформляють довгострокову візу (тип Д), яка надає особі підстави на перетин державного кордону та в'їзд до України.

Віза - наданий уповноваженим органом України в установленій законодавством формі дозвіл, необхідний для в'їзду або для транзитного проїзду через територію України протягом відповідного строку.

Після отримання візи, зазначена особа в'їжджає на територію України та протягом п’яти днів, після прибуття, звертається до територіального спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання (ДМСУ), із заявою про видачу посвідки на постійне проживання.

Так само отримує посвідку на проживання іммігрант, що перебуває на території України на законних підставах.

Посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Посвідка на постійне проживання видається протягом тижня з дня подання особою відповідної заяви.

Підстави для скасування дозволу на імміграцію:

- встановлення фактів, що дозвіл на імміграцію надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

- іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

- дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

- це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

- іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

- в інших випадках, передбачених законами України.

Територіальний підрозділ спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції, за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не пізніш як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії зазначеного рішення.

Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка мала до його надання статус біженця в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її видворення не приймається до набрання рішенням суду законної сили.

У разі скасування дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання у зв'язку із засудженням до позбавлення волі за вироком суду особа повинна виїхати з України протягом місяця з дня відбуття покарання.