ЗОВНІШНІ ТА ВНУТРІШНІ ФАКТОРИ РОЗВИТКУ ВИРОБНИЦТВА

Ефективність матеріального виробництва залежить від багатьох чинників. Умовно їх можна поділити на зовнішні та внутрішні. До перших належать пере­дусім географічні та соціально-історичні умови, політичні обставини як в ме­жах держави, так і на міжнародній арені, а також загальнокультурні чинники.

Роль зовнішніх чинників у розвитку не зводиться до його прискорення або обмеження, як це визнає марксизм. їхня роль значно ширша - вони можуть не лише змінити темп і ритм, а й обумовити радикальний поворот у суспільному розвитку і навіть зруйнувати систему. Історія Дає безліч прикладів, коли народи з розгалуженою системою виробництва пішли у небуття саме тоді, коли для цього вони не мали якихось неосяжних внутрішніх суперечностей (див. напр.: Гуми­лев Л. Этногенез и биосфера земли. - JI., 1990). Одні з них, як пише Л.Гумильов, вимирали, втрачаючи пасіонарний заряд, інші - під тиском завойовників, треті - через стихійні лихоліття тощо.

Зовнішні фактори мають таку саму суттєву чинність, як і внутрішні. В залеж­ності від збігу історичних, природних, соціальних і навіть моральних обставин роль зовнішніх і внутрішніх чинників може змінюватися.

Роль внутрішніх чинників розвитку виробництва досліджена більш грунтовно. До них відносять, як правило, рівень розвитку «людського фактора» виробництва, стан його матеріальної бази, характер та рівень зрілості виробничих відносин, ор­ганізації та управління тощо. Проаналізуємо ці чинники детальніше.

Рівень розвитку особистого фактора виробництва включає такі характеристи­ки, як інтелектуальні, фізичні й моральні якості суб’єкта, рівень його освіти, куль­тури, фахової підготовки тощо. Відомий американський економіст Дж.Гелбрейт обгрунтував, що долар, витрачений на підвищення інтелектуального потенціалу людини, як правило, збільшує національний доход набагато більше, ніж долар, витрачений безпосередньо на залізницю, греблю, обладнання й інші матеріальні засоби виробництва. Аналізуючи причини Чорнобильської катастрофи, В. Легасов на одне з перших місць поставив безвідповідальність обслуговуючого персоналу, тобто моральний фактор, який є таким самим чинником сучасного виробництва, як і техніка, технологія. Те саме стосується загальноосвітнього рівня працівників, їх культури та виховання. Загальновідомим є факт, коли продукція, що була виго­товлена китайськими робітниками на американському устаткуванні й за американсь­кою технологією в одній із зон вільного підприємництва, не витримала конкуренції на міжнародному ринку. «Чому?», - запитали американські фахівці. Після скру­пульозного вивчення проблеми відповідь було знайдено: рівень загальнокультур­ної підготовки китайського робітника значно нижчий, ніж американського. Це й позначилося на кінцевому результаті виробництва, призвело до випуску неконку­рентоспроможної продукції.

З метою підвищення ефективності виробництва, продуктивності праці, якості продукції цивілізовані країни розвивають освіту, культуру, виховання, нешкодую- чи для цього ні часу, ні коштів. Що ж до нашої країни, то розвиток зазначених чинників здійснюється за так званим залишковим принципом.

Рівень зрілості виробничих відносин та організаційних структур (господарсь­кого механізму) є третім головним джерелом розвитку матеріального виробниц-

тва. Як засвідчує практика, і за цими показниками наша країна перебуває дале­ко від індустріальних держав. Командно-адміністративна система за роки Ра­дянської влади перетворила людину на «гвинтик» суспільного виробництва, під­корила собі ініціативу, творче ставлення до справи. Жовтень 1917р. відкрив широкий простір реалізації народної ініціативи й водночас розпочав фронталь­ний наступ на неї.

Проголошене партією в 60-х роках триєдине завдання будівництва комуніз­му - створення матеріальної бази, формування якісно нової системи виробни­чих відносин, виховання нової людини - виявилося не чим іншим, як політично- пропагандистською ілюзією. Аналогічна справа й з програмою побудови роз­винутого соціалізму. Велика доля ілюзій містилася в концепції перебудови та багатьох нових проектах виходу країни із кризового стану, налагодження сус­пільного виробництва, входження у загальносвітовий історичний процес.

Джерела розвитку матеріального виробництва є ясними й зрозумілими. Проблема по­лягає в тому, щоб відкрити їм шлях до реалізації. Цю проблему обмірковують сьгодні ві­домі вчені, політики й публіцисти - кращі представники інтелектуального потенціалу на­роду. І це не випадково. Зазначену проблему не можна розв’язати розрізненими зусиллями навіть тоді, коли одинаками є найбільш талановиті інтелектуали. Корінь проблеми - у забезпеченні виробництва наукою не тільки як інструменту формування тієї чи іншої про­грами перебудови, а передусім як реальної спрямовуючої сили організації виробництва, всіх його підрозділів без винятку.