ОСНОВНІ чинники СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ

У теоретичному плані історично першою фундаментальною спробою пояс­нення головних чинників виникнення й розв’язання суперечностей суспільного розвитку була апеляція до розуму - як до людського, так і до божественного.

Вони виходили з того, що в суспільстві діють люди, наділені свідомістю й волею. Оскільки це так, то ідейні мотиви діяльності людей є визначальними чинниками суспільного розвитку. «Якомога ближчий огляд історії, - писав, наприклад, Г.Ге­гель, - переконує нас в тому, що дії людей випливають з їх конкретних пристрастей та інтересів... і лише вони відіграють провідну роль» (Гегель Г. Сочинения. - M.; Л., 1935. -Т.8. - С.20). Представники релігійної філософії головний чинник суспільно- історичного розвитку вбачають у божественному розумі, географічні детерміністи (Ш.Монтеск’є, Т.Бокль, Л.Мечников, Г.Плеханов) - у географічному середовищі. О.Богданов у «Курсі політичної економії» пояснює розвиток продуктивних сил і суспільства зростанням народонаселення, а К.Каутський вбачає головний чинник суспільного прогресу у розвитку пізнання й науки. М.Вебер визначальним чинни­ком історії виводить своєрідний дух епохи (дух капіталізму), К.Маркс - спосіб ви­робництва матеріальних благ. Сучасні західні філософи-технократи апелюють до техніки й технології. Класичний екзистенціалізм (Ж.-П.Сартр, К.Ясперс, М.Хай- деггер) підкреслюють роль творчої свободи особистості. Персоналісти (М.Бердяев, Л.Шестов. Е.Муньє, Лакруа) обгрунтовують значення особистості як первинної ре­альності й найвищої духовної цінності, вершиною якої є Бог.

Перелік підходів, безперечно, можна було б продовжити, як і дискусію про те, який з них є визначальним. Проте плідність подібної справи мала б умовний характер. І ось чому. Кожен з зазначених чинників є суттєвим і необхідним, тоб­то визначальним у суспільному розвитку.Оскільки визначальними є всі чинни­ки, то поняття їх визначальності втрачає сенс.

Відомо, що сприятливі географічні умови прискорюють розвиток суспільст­ва, а несприятливі - сповільнюють його. Однак про прямолінійність дії «геогра­фічного фактору» не може бути й мови. Як підкреслює С.Рудницький, велика родючість українських земель мала не лише сприятливі, а й некорисні політич­но-географічні наслідки. Вона наставляла українців виключно на хліборобство, а це обумовлювало «малопростірність і сутужність політичної думки.., спричи­няло до самовдоволення й недопускало до витворення... збірного духу» (Руд- ницький С. Українська справа зі становища політичної географії. - С.67). З дру­гого боку, навіть при наявності сприятливих географічних умов, при відсутності продуктивно-конструктивних ідей, теорій, розвинутої суспільної свідомості, сис­теми знань людина навряд чи вийде на цивілізовані простори розвитку. Найімо­вірніше (прикладом тому може слугувати історія ряду народів Африки), вона буде зберігати традиційний уклад, противитись інноваціям, спадкоємному за­лученню передового досвіду інших народів.

Те саме можна сказати й про інші чинники суспільної життєдіяльності лю­дей. Візьмемо для прикладу, скажімо, релігію. Хто буде заперечувати консолі­дуючу роль християнства у розвитку Київської Русі чи в становленні своєрідно­го духу капіталізму, про який так наполегливо і терпляче писав М.Вебер? І зно­ву виникають питання: чи можна при цьому нехтувати технікою, технологією, творчою індивідуальністю й цінністю особистості, чи можна заперечувати роль виробництва матеріальних благ у суспільному розвитку?

Діалектика суспільного розвитку полягає у тому, що всі ці чинники такою ж мірою мають визначальний характер, як і не мають його. їх визначальність є величиною змінною. Багато в чому вона залежить від збігу історичних обста­вин, які хоч і творяться людьми, все ж не охоплюються повністю їхньою свідо­містю й волею. Саме тому до визначення суспільних пріоритетів потрібно під­ходити конкретно-історично. їхня роль є не абсолютною, а відносною. Абсо­лютними є, мабуть, лише людська праця, діяльність, суспільне виробництво, основу якого становить виробництво матеріальних благ, що забезпечують без­посереднє життя людини та суспільства. Діяльність є способом існування соці­ального. Без діяльності немає соціального, або ж воно існує у невідомих нам формах. Діяльність становить сутність соціального способу буття людини у світі. Безумовно, вона опосередкована свідомістю (ідеальним), має розгалужений ха­рактер і здійснюється на основі матеріального виробництва, що забезпечує життя необхідними матеріальними благами.