Релігійний фактор у політиці

Релігійний фактор завжди був суттєвим у політиці, а політичні мо­тиви - досить впливовими в релігійному житті. Взагалі місце релігії в сус­пільстві визначається тим, що релігія є підставою будь-якої соціальності, вона є первинним соціальним зв Язком людей, більш раннім, ніж культура, держава, економіка і т.

Із часом цей внутрішній духовний зв’язок поступається місцем зов­нішньому об’єднанню, в тому числі й політичному. У межах окремих релі­гій виникають церкви як зовнішні релігійні організації, що об’єднують віруючих на підставі спільного віровчення, релігійної діяльності та ієрар­хічних церковних інститутів. Але церкви завжди виступали не тільки як організації віруючих, а і як політична сила. Вони мали свої політичні, ма­теріальні інтереси, мали владу не тільки духовну, а й земну. З іншого боку, світська влада неодноразово зазіхала на багатства та власність церкви, на­магалась використати її як інструмент контролю над своїми підданими.

У цій боротьбі нерідко люди різних конфесій (віросповідань) става­ли ворогами один одному. Історія людства сповнена релігійними війнами і конфліктами; вони й зараз мають місце. Так, уже 60 років точаться війни між арабами та євреями на Близькому Сході - конфлікт, який не можна зрозуміти, не знаючи особливостей релігійної догматики іудаїзму та ісла­му, а також їх історії. Вже 40 років, як загострився конфлікт між католика­ми і протестантами Ольстера (Північної Ірландії). Ворожі сторони у сербо­хорватському й боснійському конфліктах 90-х років теж були чітко розме­жовані за конфесійною ознакою - серби-православні, хорвати-католики та боснійські мусульмани. Релігійний фактор також виразно відстежується у вірмено-азербайджанському конфлікті, у виступах сикхів індійського Пен­джабу, в ірано-іракській війні 80-х років та спробах поширити іранську «шиїтську революцію» 1979 р.

Усе це вимагає від сучасних політиків, а також громадянського су­спільства обов’язково враховувати інтереси різних конфесійних груп, між­конфесійні стосунки у своїй діяльності. Прикладами непродуманих вчин­ків, які спровокували небезпечне загострення відносин між християнським і мусульманським світами, стали публікація «Сатанинських віршів» Сал­мана Рушді (за що в 1989 р. він був засуджений до смертної кари іран­ським керівником аятолою Хомейні і вимушений був багато років ховати­ся під прикриттям британських спецслужб), а також публікація в датських та інших європейських газетах на початку 2006 р. карикатур на пророка Мухаммада, що викликало вибух обурення й антиєвропейські акції мусу­льман у багатьох країнах світу. Виправдання публікацій, які можуть обра­зити релігійні почуття людей, принципами свободи слова не витримує кри­тики, адже жодна свобода однієї людини не може реалізовуватись на шко­ду свободі та гідності інших людей.