ПРОБЛЕМА ІСТОРИЧНОГО ПІЗНАННЯ У СУЧАСНОМУ НЕОГЕГЕЛЬЯНСТВІ (Б.КРОЧЕ, Р.КОЛІНГВУД)

Концепцію історії як прояв духовного, не суб’єктивного, як у І.Канта, а об’єк­тивного за Г.Гегелем, відтворили представники неогегельянства. Партію «пер­шої скрипки» виконав лідер італійського неогегельянства, професор Неапольсь­кого університету Бенедетто Кроче (1866-1952).

Історію створюють люди, вважав Б.Кроче, проте творять її не за своїми внут­рішнім розумінням і бажаннями, а як представники більш високого начала - об’єктивного духу. Таким чином, люди - лише символи тих історичних проце­сів, які творяться їхніми власними руками «за вказівкою» абсолютного духу. Зрозуміти історію можна лише шляхом осягнення змісту абсолютного духу, тобто тих ідей, над реалізацією яких працювали ті чи інші покоління. Історія перетво­рюється на історію ідей і викладається майже без змін у гегельянському дусі.

Так, у праці «Історія Італії» (1871-1915) Б.Кроче виводить кризу системи і загос­трення класової боротьби із слабкості ліберальних ідей, які не витримали натиску спочатку позитивізму, а потім - ірраціоналізму. Поширення ідей імперіалізму, на­ціоналізму і синдикалізму із одночасним ослабленням здорового ідеалізму зреш­тою призводить до війни, розвалу традиційних структур і до диктатури.

Таку саму методологію історичного аналізу поклав вчений і в іншу фунда­ментальну працю - «Історія Європи в ХІХст.». Б.Кроче знову наголошує на ви­значальній ролі ідей у розвитку суспільства. Головними рушійними силами історії постають п’ять світоглядів: католицизм, авторитаризм, демократизм, комунізм і лібералізм.

Історія є не що інше, як вічно живе життя духу.

Погляди Б.Кроче на історію як процес самореалізації абсолютного духу по­діляє і розвиває відомий англійський філософ, професор Оксфордського універ­ситету Р.Колінгвуд (1889-1943), твір якого - «Ідея історії» - викликав увагу вче­них і гострі дискусії серед істориків і філософів.

На думку Р.Колінгвуда, К.Маркс зробив крок назад порівняно з Г.Гегелем: марксистський історичний матеріалізм - це економістська пародія на реальність. Вчений закликає до повернення в коло гегелівської концепції історії і, як і Б.Кро­че, він спирається в її реконструкції на пріоритетну роль ідей - абсолютного духу як її головного джерела і рушійної сили. Зрозуміти історію, вважає Р.Ко­лінгвуд, можна лише шляхом пошуку тієї генералізуючої ідеї, яка стала поштов­хом для даної історичної дії. «Чому Брут вбив Цезаря? - питає історик. - Що думав Брут, вбиваючи Цезаря? Яка думка спонукала його до цього історичного акту?» Якщо дослідник знайде спонукальну ідею, він зрозуміє історію. Без цієї ідеї історія залишиться для історика таємницею.

Д.Колінгвуд не визнає об’єктивного критерію історичної істини. Думка істо­рика - ось головний критерій істинності історичного пізнання. Для перевірки висновків історична думка не може апелювати ні до чого іншого, крім самої себе. Звідси - скепсис вченого щодо можливостей наукового пізнання історії і ті глухі кути, куди він потрапляє, застосовуючи свою методологію до пізнання історії та її філософського осмислення.