Правова і соціальна держава

Останніми роками ідея правової держави сприймається як зразок сучасної політичної системи, що існує на Заході. До принципів правової держави відносять:

1) панування права в усіх сферах суспільного життя та зверхність закону;

2) підкорення держави, всіх її органів, громадських організацій, по­садових осіб і громадян законові;

3) непохитність свободи особистості, її прав та інтересів, честі й гідності, захист і гарантії цих прав;

4) взаємна відповідальність держави та особистості;

5) поділ влади;

6) існування ефективних форм контролю і нагляду за здійсненням законів, у першу чергу - незалежної судової влади.

Необхідно підкреслити, що суть правової держави не стільки у ви­конанні законів, скільки в пануванні саме правових законів. Право - не ба­тіг, за допомогою якого держава поганяє громадянина, це - своєрідний буфер, гарантія від замаху на особистість громадянина, на його свободу та гідність, хто б цей замах не робив - чи інші громадяни, чи влада.

Найважливішим моментом правової держави є незалежність та достатні повноваження судової влади. Найвищим проявом політичної, владної ролі суду як соціальної інституції є контроль законодавчого проце­су, або конституційний нагляд. Він полягає в тому, що суд може кваліфі­кувати якісь державні закони або їх окремі положення як такі, що супере­чать конституції, і позбавляти їх юридичної сили. Існує два способи такого нагляду:

1. Функція конституційного контролю належить усім судам загаль­ної юрисдикції (США, Аргентина, Мексика, Данія, Норвегія, Канада, Авст­ралія, Індія, Японія). При цьому політична роль вищої судової влади поля­гає не тільки в застосуванні права, а ще й у його творенні.

2. Конституційний нагляд здійснюють спеціальні судові органи - конституційні суди (Німеччина, Австрія, Італія, Франція, Росія, Україна).

Подальшим розвитком теорії і практики правової держави стала со­ціальна, або соціально-правова, держава. Ідея доповнення юридичних і політичних прав соціальними правами людини та відповідними державни­ми гарантіями поширюється в Європі наприкінці ХІХ ст.

На відміну від соціалістичної держави, соціальна держава не відки­дає пріоритет прав і свобод людини, а лише доповнює його системою дер­жавних соціальних гарантій. Якщо в понятті правової держави підкреслю­ється захист свобод і прав індивідів, то поняття соціальної держави наго­лошує на забезпеченні їх гідного існування. Ця мета досягається за допо­могою солідарної ринкової економіки (тобто створення сприятливих умов уключення до ринкових відносин усіх верств населення); соціальної демо­кратії (тобто поєднання громадянського самоврядування з представниць­кою демократією) та соціальної етики (тобто орієнтації на досягнення зго­ди, взаємодії на основі визнання автономного права кожної людини захи­щати свою гідність). Отже, соціальна правова держава виявляється най­більш справедливою сучасною формою взаємоузгодження громадянського суспільства і політичної організації, до якої прагнуть цивілізовані країни.