ІСТОРИЧНА ВЗАЄМОДІЯ В СИСТЕМІ «НАУКА-ТЕХНІКА-ВИРОБНИЦТВО»

Якими б привабливими не здавалися думки Ж..Фурастьє й Т.Бокля про роль науки у суспільстві, їхні тези не можна розглядати як абсолютно істинні й неза­перечні. Статус науки у суспільстві суперечливий.

Суспільний статус науки, її взаємозв’язок з виробництвом мають історичний характер. Взаємозв’язок у системі «наука-техніка-виробництво» поступово стає все міцнішим. Наука все органічніше входить у виробництво й на нинішньому етапі розвитку науково-технічного прогресу перетворюється на безпосередню продуктивну силу.

На першому етапі історичного прогресу, що охоплює передісторію людства та його цивілізаційний розвиток аж до XVIct., наука як форма людських знань і складова духовної культури мала надзвичайно обмежений вплив на виробниц­тво. Вона використовувалася переважно як засіб вдосконалення безпосередніх знарядь праці. Наука виступає як засіб сходження до цивілізаційних форм роз­витку. Вона вносить зміни у знаряддя праці, в свою чергу змінює людину.

Відомі німецькі вчені Е.Кап і JI.Hyape вдосконалення знарядь праці пов’язу­вали з науковим моделюванням функціональних особливостей людського орга­нізму.

Наука в середні віки була зосереджена здебільшого в монастирях і не мала безпосереднього впливу на техніку та виробництво. Техніка розглядалася як розвага конструкторів і можновладців. Наприклад, задля розваги Архіт Торен- тський (IVcτ. до н.е.) сконструював голуба, що літав; Філадельф Птолемей (Іст.) створив механічного робота, який повторював рухи людини. Альберт Великий (ХІПст.) сконструював механічну жінку, яка була в змозі відкрити двері і приві­тати відвідувача, а Леонардо да Вінчі виготовив автоматичного лева, який під час коронації Людовіка XII пройшов вздовж Тронної зали, лапами розірвав собі груди, звідки випали білі лілії - символ французьких королів.

Розвиток торгівлі, мореплавання, мануфактурного виробництва поставив вимогу теоретичного й експериментального вирішення конкретних завдань. Під впливом ідей Відродження наука поступово пориває зі схоластичними традиці­ями та наближається до практики. Компас, порох, друкування книг були тими фундаментальними відкриттями, що поклали початок міцному союзу науки, техніки й виробництва. Його символом стали створена ткачем Харгрівсом і при­власнена фабрикантом Аркрайтом прядка «Дженні» (1765р.) і парова машина механіка університету в Глазго (Англія) Дж.Уатта (1784p.). Промисловий пере­ворот відкрив другий етап історичної взаємодії в системі «наука-техніка-вироб- ництво» і започаткував активне використання науки в промисловості й інших галузях суспільного життя.

Г.Галілей, !.Ньютон, Е.Торічеллі, Д.Бернуллі, Е.Маріот, Ж.Л.Д’Аламбер, Р.А.Реомюр, Г.Деві, Л.Ейлер та багато інших вчених, інженерів, практиків ство­рили науці репутацію прислужниці виробництва. Наука підготувала грунт і пос­тала головним спонукальним чинником виникнення машинного виробництва.

Воно змінює роль і функцію людини у виробництві: вже не знаряддя праці доповнює сукупного робітника, а навпаки, людина доповнює машинну (не рух знаряддя визначається рухом людини, а рух людини - рухом машини). Виник­нення машин започатковує новий етап розвитку виробництва й техніки - меха­нізації виробництва. Механізм стає головним агентом виробництва, а людина перетворюється на його додаток. Людина позбавляється суб’єктивності, твор­чості, вільного поруху думки. Вона «притирається» до машини, живе й рухаєть­ся у темпі й межах, які обумовлені «життям» машини. Такий характер вироб­ництва, з одного боку, дає змогу підприємцю інтенсифікувати працю робітника до надлюдських можливостей (див.: Тейлор Ф.У. Научная организация труда. - M., 1925), з другого - призводить до глибокого відчуження праці, що не може бути вилучене інакше, як шляхом радикальної зміни становища людини у ви­робництві, перетворення її із додатка на суб’єкта. Історія знає два шляхи вирі­шення цієї проблеми: революційно-соціалістичний, яким пішла наша країна, й реформістсько-технологічний (економічний), що обрали й реалізували (зробив­ши висновки з російської революції 1917р.) більшість країн західного світу.

Політичний фактор, що завжди втручався в процес взаємодії в системі «на- ука-техніка-виробництво», не міг не позначитися на кінцевому результаті. З середини ХХст. світ поділився на дві протилежні соціально-економічні системи, що почали жити за власними економічними, політичними, ідеологічними та моральними законами. Порівняльні сукупні підсумки історичного значення двох систем зайві. Одна з них - соціалістична - фактично розпалася, інша - капіта­лістична - досягла високих форм індустріального розвитку, організації суспіль­ного життя, урахування потреб і прав людини. Головним чинником її розвитку була не політика, а наука, що втілювалася у виробництво, організацію суспіль­ного життя. Взаємодія елементів системи «наука-техніка-виробництво» досяг­ла такого рівня, коли можна констатувати якісно новий, третій етап їхньої істо­ричної співдружності - стан науково-технічної революції.