Тлумачення дослідних (експериментальних) даних.

Аналіз та тлумачення отриманих дослідних даних — чи не найважливіший етап будь-якого дослідження. Цей етап виявляє власне продуктивність здійснених на попередніх етапах дослідження пізнавально-перетворюючих дій дослідника щодо предмета пізнання.

Якщо в процесі теоретичного дослідження і побудови теоретичної та методичної моделі предмета пізнання сутність досліджуваного явища розгортається в послідовності від визначення психологічної сутності до визначення емпіричних критеріїв та побудови відповідної критеріальної моделі, то результатом емпіричного дослідження буде накопичення необхідних дослідних даних для здійснення "зворотної реконструкції" психологічного змісту предмета пізнання. Так, аналіз і тлумачення дослідних даних у психологічному дослідженні вчинку відбуватиметься в послідовності: емпіричний критерій — психологічна ознака — психологічна характеристика — психологічна властивість — психологічна сутність досліджуваного елемента вчинкової структури чи вчинку в цілому.

В процесі аналізу і тлумачення емпіричних ознак учинку досить часто застосовують методи, спрямовані на відтворення змістових ознак (на противагу формальним чи кількісним) його сутнісних виявів. До числа цих методів належать: контент-аналіз (при цьому простір аналітичних дій дослідника визначається "текстом", що відображає чи змальовує вчинок або окремі його складові); герме-невтичний аналіз (цей метод також застосовується відносно "текстових моделей" учинкового змісту): феноменологічна рефлексія, яка спрямована на аналіз власне феноменологічних виявів учинку, проте дає змогу синтезувати багатозмістовість феноменів, що розглядаються; онтологічне моделювання (на противагу методові теоретизації дає змогу послідовно реконструювати сутність вчинку з урахуванням динамічних та процесуальних ознак його розгортання); типологіза-ція, яка синтезує в типології сутнісних ознак вчинку моделі послідовного згортання і розгортання його змісту, а отже, — на етапі аналітичних дій стає у пригоді як метод швидкого і ефективного узагальнюючого аналізу вчинкових ознак. Перелік методів можна продовжувати, при цьому змістовий аналіз може доповнюватися засобами кількісного аналізу, якщо це зумовлене завданнями дослідження.

Поряд із методами аналізу в психологічному дослідженні вчинку застосовуються методи тлумачення, які добираються дослідником у відповідності до того, на якій методологічній основі вибудовується дослідження та які методи теоретизації на перших етапах дослідження виступають як основні. Так, в онтологічно орієнтованій традиції дослідження вчинку можливе застосування таких методів тлумачення: онтологічне коло, герменевтичне коло, трансцендування сутності предмета тощо. Феноменологічній традиції відповідають такі методи тлумачення: реконструкція логіки спонтанності, рекострукція логіки смислу, реконструкція послідовності саморозкриття феномена тощо. Ефективними засобами тлумачення можуть виступати певні типологічні моделі явищ, споріднені за природою та суттю вчинковій активності особистості в світі. Тут, зокрема, можуть застосовуватися "типологія активності осбистості" К, О. Абульхвнової-Славської або представлена в наступному розділі типологічна модель феноменологічних виявів вчинку. Як правило, дослідник обирає декілька методів та засобів аналізу і тлумачення дослідних даних, щоб забезпечити більш цілісне та завершене узагальнення отриманих результатів.

На відміну від методів аналізу методи та засоби тлумачення дають змогу не лише відновити прямі формально-логічні зв'язки між емпірично виявленими ознаками вчинку, а й простежити глибинні тенденції їхніх взаємовпливів, взаємозумовлювань і т. д. Методи тлумачення спрямовані на оперування прихованими зв'язками між ознаками явищ та на послідовне виявлення цих зв'язків у відтворених пояснювальних моделях вчинку.

В конкретному психологічному дослідженні вчинку необхідно добирати такі моделі аналізу і тлумачення дослідних даних, аби забезпечувати: 1) цілісну та завершену реконструкцію змісту і структурної послідовності вчинку; 2) висвітлення в достатній та необхідній єдності характеристик реально-практичної та феноменологічної структур вчинку; 3) єдність аналітичних дій щодо онтологічної, онтогенетичної, культурно-історичної, трансцендентної і т. д. природи вчинку в цілому.