Експеримент: види (констатувальний, формувальний, природний, лабораторний), планування, внутрішня і зовнішня валідність

Експеримент (від лат. experimentum - проба, дослід) - дослідницька стратегія, яка передбачає цілеспрямоване спостереження за певним процесом в умовах регламентованих змін окремих характеристик умов його протікання.

Констатуючий експеримент - використовується для перевірки певних припущень.

Формувальний експеримент спрямований на вивчення явища безпосередньо в процесі спеціально організованого експериментального навчання та виховання, активного формування тих чи інших психолого - педагогічних особливостей.

Природний експеримент. Поняття природного експерименту запропонував О. Ф. Лазурський. Він проводиться в умовах, які максимально наближені до звичайної діяльності людей, однак вони не знають про те, що є учасниками дослідження. Таким чином, в експерименті створюються умови для повноцінного вивчення психологічних властивостей.

Лабораторний експеримент - дослідницька стратегія, за якої діяльність індивіда моделюється у спеціальних умовах. Основна характеристика лабораторного експерименту - це забезпечення відтворюваності досліджуваної характеристики й умов її прояву. Такий експеримент проводиться у спеціально обладнаних приміщеннях.

Планування експерименту передбачає спосіб (процедуру) збору даних. Найпростіші експерименти полягають у вивченні впливу незалежної змінної, якою маніпулює експериментатор, на значення залежної змінної.

Найчастіше застосовують такі експериментальні схеми (плани):

- схема базового рівня з невеликою групою, або експеримент базового рівня: дослідження з однією змінною та невеликою кількістю учасників (іноді лише один досліджуваний), в якому демонструють ефекти таким чином: визначають базовий рівень реагування, здійснюють вплив і визначають перехідний стан. Коли маніпуляція закінчується, очікують відновлення базового рівня;

- план із незалежними групами: кожна експериментальна група підлягає впливу лише одного рівня незалежної змінної;

- план повторних вимірювань: одну і ту саму групу піддають впливу всіх рівнів незалежної змінної чи змінних;

- план попарного групування учасників: спочатку урівнюють учасників по змінній, що високо корелює з залежною змінною, а потім зі створених груп вибирають випадковим чином нові експериментальні групи;

- факторний план: дослідження з кількома незалежними змінними, в якому кожний рівень всіх незалежних змінних поєднується з кожним із інших рівнів;

- план серій, що сходяться: серія експериментів, які проводяться з метою поступового відкидання конкуруючих теоретичних гіпотез.

Внутрішня валідність стосується відносин між залежними змінними і незалежними змінними. Ця валідність пов’язана з особливим процедурами, які дозволяють визначити, наскільки висновки, зроблені в даному дослідженні, достовірні. Після того, як встановлено існування залежності між змінною X і змінною Y, необхідно вирішити, яка з змінних є причиною, а яка наслідком, тобто визначити напрямок цього взаємозв’язку. Якщо Y спостерігається після X, то можна сказати, що X є причиною Y.

Однак може виявитися, що відношення залежності між X і Y викликано третьої змінної С. Для встановлення внутрішньої валідності необхідно розглянути всі можливості впливу третьої змінної С на змінні X і Y і виключити їх. Вважається, що дослідження має внутрішню валідність, якщо доведено, що існує залежність причинно-наслідкового типу між залежними і незалежними змінними.

Зовнішня валідність відноситься до можливості узагальнення виходу на популяцію і, ситуації, інші незалежні змінні.

Ці два критерії є важливими, хоча часто вони знаходяться в протиріччі один з одним в тому сенсі, що збільшення валідності одного типу може загрожувати валідності іншого типу. Ідеалом є вибір таких експериментальних планів, які забезпечують обидва типи валідності. Це особливо важливо для психолого-педагогічних досліджень, де вельми бажаним є поширення даних на практичні ситуації, певного характеру.

Є вісім різних класів зовнішніх змінних, що відносяться до внутрішньої валідності. Якщо ці змінні не контролюються в експериментальному плані, то вони можуть дати ефекти, які змішуються з ефектом експериментального впливу. Ці змінні представляють вплив:

1) фону - конкретних подій, які проводять між першим і другим виміром наряду з експериментальним впливом;

2) природного розвитку - змін стану респондентів, які є наслідком перебігу часу (не пов’язаних з конкретними подіями), наприклад дорослішання, посилення голоду, втоми тощо;

3) ефекту тестування - впливу виконання завдань, що застосовуються для вимірювання, на результати повторного випробування;

4) інструментальної похибки. нестабільності вимірювального інструмента, при якій зміни в калібрування інструменту або зміни, що характеризують спостерігача або оціночні показники, можуть викликати зміни в результатах через виміри;

5) статистичної регресії. має місце тоді, коли групи відбираються на основі крайніх показників і оцінок;

6) відбору випробовуваних - нееквівалентності груп за складом, що викликає появу систематичних помилок в результатах;

7) відсіву в ході експерименту - нерівномірності вибування респондентів з порівнюваних груп;

8) взаємодії фактора відбору з природним розвитком і ін., які в ряді квазіексперіментальних планів з кількома групами помилково приймаються за ефект експериментальної змінної.

До факторів, які ставлять під загрозу зовнішню валідність, або репрезентативність експерименту, відносяться:

1) реактивний ефект або ефект взаємодії тестування, - можливе зменшення або збільшення сприйнятливості респондентів до експериментального впливу під впливом попереднього тестування. Результати осіб, які пройшли попереднє тестування будуть нерепрезентативними по відношенню до тих, хто не піддавався попередньому тестуванню, тобто тим, з кого складається генеральна сукупність, з яких було відібрано респондентів;

2) ефекти взаємодії фактора відбору й експериментального впливу;

3) умови організації експерименту викликають реакцію респондента на експеримент, який не дозволяє поширити отримані дані про вплив експериментальної змінної на осіб, що піддаються такому ж впливу в неексперіментальних умовах;

4) взаємна інтерференція експериментальних впливів нерідко виникає, коли одні і ті ж випробовувані піддаються декільком впливів, оскільки вплив більш ранніх впливів, як правило, не зникає.

3.2.3.