Поняття малої групи. Класифікація малих соціальних груп (первинні/вторинні; формальні/неформальні; референтні/групи членства; квазігрупи). Структура малої групи. Динамічні процеси в малій групі. Соціально-психологічний клімат групи. Конформізм, конформна поведінка і конформність. Згуртованість.

Мала соціальна група - нечисленна за складом соціальна група (від двох до кількох десятків), учасники якої об’єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні (сім’я, виробнича бригада, шкільний клас, колектив космічної, арктичної станцій, спортивна команда, релігійна секта, група друзі), що є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особливих групових цінностей і норм поведінки.

Найпоширенішою є класифікація малих груп за дихотомічним принципом із виокремлення таких різновидів груп:

1. Лабораторні-природні (натуральні). Маються на увазі групи, які спеціально створюються для виконання експериментальних завдань у лабораторних умовах, та групи, що існують у реальних життєвих ситуаціях, мають певну історію, сформовану структуру, рівень розвитку.

2. Формальні-неформальні, або організовані та спонтанні. У цьому разі йдеться про спосіб утворення груп. Перші з них завжди є осередком більш широкої соціальної спільності і їхнє виникнення зумовлене суспільною потребою досягнення конкретних соціальних цілей, що задає групі певну структуру й визначає координацію дій, спосіб керівництва.

Неформальні групи виникають самочинно, без санкцій суспільства як усередині формальних груп, так і поза ними. Головним стимулом їхньої діяльності є спільні бажання, інтереси, потреби членів групи у спілкуванні, взаємні симпатії один до одного.

3. Первинні-вторинні групи. Відрізняються силою впливу на особистість, значущістю для члена групи, роллю в соціалізації особи. Первинні групи - це кола найближчого оточення (сім’я, шкільний клас, студентська група). Вторинні - це кола дальшого і ширшого оточення, де спілкування відбувається не так інтенсивно (школа, факультет, завод).

4. Закриті-відкриті групи. Класифікаційною засадою є міра відкритості, доступності групи до ширшого соціального середовища. Специфіка діяльності, умов життя підтверджує, що є суттєва різниця в мірі відкритості-закритості таких груп, як, наприклад, цивільний вуз - військовий вуз; група дослідників на полюсі чи на материку; трудова колонія - колектив заводу.

5. Групи членства - референтні. Виокремлення групи ґрунтується на визнанні того, наскільки вона є значущою для особи в орієнтації на певні цінності, норми і впливає на поведінку людини.

Дихотомічний поділ груп, як бачимо, базується на такому розумінні малої групи, де головним групотвірним чинником є міжособистісні стосунки, характер спілкування між членами групи.

Якщо брати за основу класифікації підхід, коли мала соціальна група розглядається насамперед як осередок суспільства, відмінний від інших різновидом та характером спільної діяльності, то можна виокремити такі типи груп: соціально-економічні, соціально-політичні, аматорські (самодіяльні), національні, вікові, статеві, територіальні, побутові тощо.

У цих та інших підходах за основу класифікації груп береться якийсь один критерій: психологічний (міжособистісний), структурний чи діяльніший

(функціональний).

Враховуючи, що кожна група характеризується не однією, а багатьма ознаками, пропонуємо класифікувати малі соціальні групи таким чином.

1. За типом головної діяльності та головної функції: а) виробничо-трудові; б) соціально-політичні; в) навчально-виховні; г) виконавчо-примусові; д) сімейні; е) військові; ж) спортивні, ігрові; з) аматорські (об’єднання у сфері дозвілля, побуту тощо).

2. За соціальною спрямованістю: а) соціальне корисні; б) соціальне небезпечні.

3. За мірою організації: а) неорганізовані, випадкові групи; б) цільові (зовні організовані; внутрішньо організовані).

4. За типом домінуючої структури: а) формальні; б) неформальні.

5. За мірою безпосереднього впливу на особистість: а) первинні-вторинні; б) основні-неосновні; в) референтні.

6. За мірою відкритості зв’язку з іншими групами: а) відкриті; б) закриті.

7. За мірою міцності й стійкості внутрішніх зв’язків: а) згуртовані; б) малозгуртовані; в) роз’єднані.

8. За тривалістю існування: а) короткочасні; б) довготривалі.

У цій класифікації перші три критерії реалізують перший рівень ознак - функціональний, головний; інші критерії вказуть на рівень структурних і міжособистісних ознак.

Важливою характеристикою групи, пов’язаною з ефективністю її діяльності, є кількісний розмір групи, її нижча та верхня межі - як важливий чинник взаємодії, прийняття рішення, керівництва, згуртованості.

Частина психологів нижчу межу малої групи визначає у дві особи (діада), інші стверджують, що вона має включати не менше трьох осіб (тріада), оскільки за умов конфлікту група з двох осіб легко може розпастися, тоді як третя особа візьме на себе роль «третейського судді», або підтримає чиюсь сторону, зберігши таким чином існування групи.

Мають місце розходження і щодо верхньої межі малої групи: починаючи від 7-10 до 45 і більше осіб. Визначаючи оптимальне число членів групи, деякі психологи дуже часто посилаються на «магічне число» 7±2, яке хоч не варто абсолютизувати, але водночас не слід і повністю заперечувати. Досвід людства показує, що різні функціональні первинні угруповання (дитячі, виробничі, наукові, військові) коливаються десь у цих межах.

5.2.