Метод експерименту

Історія науки довела провідну роль експериментального методу в здобутті наукових знань. Достатньо пригадати той факт, що психологія відокремилася від філософії в самостійну галузь знань лише в середині XIX ст., коли в психології розпочалося систематичне експериментування (В.

Що ж таке експеримент? Експеримент - це дослідницька діяльність, яка організовується і реалізується з метою вивчення причинно-наслідкових зв'язків та відношень між психічними явищами і процесами навколишнього світу. Експеримент передбачає наступні аспекти:

(1) Дослідник сам стимулює явище, що вивчається ним, і активно впливає на нього, тобто займає активну позицію в організації ситуації дослідження.

(2) Експериментатор може варіювати, змінювати умови, при яких протікає явище.

(3) В експерименті є можливість неодноразового відтворення результатів.

(4) Експеримент дозволяє встановити кількісні закономірності, котрі допускають математичне формулювання.

Основне завдання психологічного експерименту полягає в тому, щоб зробити доступними для об'єктивного зовнішнього спостереження істотні особливості внутрішнього психічного процесу. При розгляді експерименту як науковій діяльності можна окреслити систему необхідних дослідницьких етапів і завдань:

I - теоретичний етап дослідження (постановка проблеми). На цьому етапі вирішуються наступні завдання:

(а) формулювання проблеми і теми дослідження. Назва теми повинна включати основні поняття предмету дослідження;

(б) визначення об'єкта й предмета дослідження;

(в) визначення експериментальних завдань і формулювання гіпотез дослідження. При цьому важливо, щоб тема включала основні поняття предмета дослідження.

Межі предмета дослідження необхідно окреслювати, одночасно враховуючи наступні моменти:

(1) мета і завдання дослідження;

(2) об'єкт дослідження;

(3) матеріальні й тимчасові можливості експериментування;

(4) результати наукової розробки питання, які зафіксовані в приватній пояснювальній теорії.

Звернення до пояснювальної теорії спрямоване на з'ясування відомих фактів, що впливають на об'єкт дослідження і його властивості, що дозволяє визначити коло вирішених завдань і невирішених проблем, а також сформулювати гіпотези і завдання конкретного експерименту. Цей етап може розглядатися як відносно самостійна дослідницька діяльність теоретичного характеру;

II - методичний етап дослідження. На цьому етапі розробляється методика експерименту та план експерименту.

Розробка експериментального плану передбачає два моменти:

(1) складання робочого плану й послідовності дослідницьких процедур;

(2) математична модель обробки експериментальних даних (результатів експерименту).

III - експериментальний етап. На цьому етапі здійснюється безпосереднє проведення дослідів, пов'язаних із створенням експериментальної ситуації, спостереженням, управлінням ходом експерименту й вимірюванням реакцій досліджуваних.

Основна проблема цього етапу полягає в створенні у досліджуваних ідентичного розуміння завдання їх діяльності в експерименті. Ця проблема вирішується через відтворення однакових умов для всіх досліджуваних і через інструкцію, яка має на меті привести всіх досліджуваних до єдиного розуміння завдання, виконуючи роль своєрідної психологічної установки.

IV - аналітичний етап. На цьому етапі здійснюється кількісний аналіз результатів (математична обробка), наукова інтерпретація отриманих фактів; формулювання нових наукових гіпотез і практичних рекомендацій. Стосовно математичних коефіцієнтів статистики, то необхідно пам'ятати, що вони є зовнішніми по відношенню до суті психічних явищ, що вивчаються, описують вірогідність їх прояву і відношення між частотами порівнюваних подій, а не між їх сутністю. Суть явищ розкривається за допомогою подальшої наукової інтерпретації як зіставлення емпіричних фактів за логікою причинно- наслідкових відношень, змодельованих в експериментальній ситуації.

Експеримент відрізняється від спостереження в першу чергу тим, що передбачає організацію психологом ситуації дослідження.

Таким чином, чинник, змінюваний експериментатором, називається незалежною змінною; чинник, зміну якого викликає незалежна змінна, називається залежна змінна.

Маніпулювання змінними - одна з важливих переваг експериментатора перед спостерігачем. Насправді, якщо дослідника цікавить, як ми говорили, зв'язок явищ між собою, то експериментатор може, створивши певну ситуацію, внести до неї новий елемент і визначити, чи виникає ця зміна в ситуації, яку він чекає як наслідок виробленої ним зміни; психолог же, який використовує спостереження, змушений в подібній ситуації чекати виникнення зміни - того, яке експериментатор виробив на свій розсуд.

Гіпотеза, котра перевіряється в експерименті, формулюється як передбачуваний зв'язок між незалежною і залежною змінними; для її перевірки експериментатор повинен ввести залежну змінну і з'ясувати, що відбуватиметься з незалежною. Наприклад, сформульована гіпотеза про те, що рівень шуму в приміщенні впливає на швидкість виникнення стомлення (чим вищий рівень шуму, тим швидше настає втома). У цьому випадку експериментатор організовує ситуацію, пропонуючи запрошеним досліджуваним виконувати яку-небудь діяльність (скажімо, перемножувати числа) при певному шумовому фоні; за рівнем продуктивності й точності роботи через певний час експериментатор фіксує втому (цей час може бути індивідуальний для кожного досліджуваного), результати узагальнюються.

Отже, описано основні переваги експерименту. Виникає природне запитання: «У чому недоліки експерименту?»

Як і в ситуації із спостереженням, недоліки виявляються зворотною стороною переваги. Організувати експериментальне дослідження надзвичайно складно: відносно повний контроль змінних можливий лише в спеціальних умовах, наприклад, в обладнаній лабораторії (лабораторний експеримент), але людина, яка прийшла в лабораторію, як правило, знає, навіщо. Це означає більш ніж вірогідну скутість досліджуваного, свідому або несвідому тривогу, хвилювання, страх бути оціненим.

Від лабораторного експерименту відрізняють природний експеримент, ідея якого належить російському психологу А.Ф. Лазурському (1874-1917). Це проміжний між спостереженням і експериментом метод дослідження, при якому психолог активно впливає на ситуацію, але у формах, що не порушують її природності для досліджуваного (наприклад, перевірка гіпотез відносно чинників, що визначають успішність навчання, може здійснюватися в навчальній ситуації, коли її зміни учень сприйматиме як природний хід уроку).

Крім лабораторного і природного експерименту інколи проводиться польовий, який передбачає мінімальне використання устаткування в ситуації, близькій до природної.

За іншою підставою розрізняють констатувальний і формувальний експерименти. Відмінність між ними особливо важлива для вікової та педагогічної психології, хоча не лише для них. Річ у тому, що до розвитку психіки можна підходити як до явища, відносно незалежного від навчання і виховання (вважаючи, що навчання повинне начебто підлаштовуватися до розвитку, йти за ним, і тоді завданням психолога виявляється констатація зв'язків, що складаються в процесі розвитку, наприклад, в дослідженнях Ж. Піаже). Але можна розглядати розвиток як такий, який за собою «ведуть» навчання і виховання (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, П.Я. Гальперін), і тоді психолог, який проводить експеримент, не може ігнорувати сам процес навчання, котре визначає розвиток. Формувальний експеримент передбачає виявлення закономірностей розвитку психіки дитини/людини в процесі активного, цілеспрямованого впливу експериментатора на досліджуваного, тобто формування його психіки. Інша назва формувального експерименту - психолого-педагогічний, навчальний, виховуючий.

3.