Методи спостереження і самоспостереження

Емпіричні методи у психології традиційно, починаючи з того часу, коли психологія як наука набула самостійного статусу, вважаються основними.

Найпершими методами вивчення психологічних явищ були спостереження, самоспостереження, опитування.

Метод спостереження у психології є одним із найдавніших і, на перший погляд, найбільш простіших. Він ґрунтується на планомірному сприйнятті діяльності та поведінки людей, яке відбувається у звичайних життєвих умовах без будь-якого навмисного втручання з боку спостерігача. Спостереження в психології передбачає повний і точний опис спостережуваних явищ, а також їх психологічне тлумачення.

Спостереження виступає в психології у двох основних формах:

(1) самоспостереження або інтроспекція; (2) зовнішнє або об'єктивне спостереження. Традиційна інтроспективна психологія вважала самоспостереження єдиним або, в усякому разі, основним методом психології, коли об'єктом, з яким взаємодіє психолог, виступає він сам. Це було реалізацією в методах дослідження тієї загальної позиції, згідно з якою психіка перетворювалася на замкнутий в собі внутрішній світ.

Пізнання власної психіки за допомогою самоспостереження завжди здійснюється тією чи іншою мірою опосередковано через спостереження зовнішньої діяльності. Таким чином, абсолютно відпадає можливість перетворювати самоспостереження - як того хоче радикальний ідеалізм - у єдиний або основний метод психологічного пізнання. Водночас, оскільки реальний процес самоспостереження насправді завжди є однією із сторін і присутній в об'єктивному спостереженні, експериментаторові в ході психологічного дослідження необхідно спрямовувати своїми запитаннями досліджуваного не для того, аби він повідомляв, яким йому уявляється те, що він робить і переживає, а для того, щоб він [досліджуваний] за завданням експериментатора здійснював часто-густо ним самим неусвідомлені закономірності, згідно яким насправді об'єктивно протікають відповідні процеси.

Об'єктивне спостереження. Використання методу

спостереження бузується на правилі єдності внутрішнього і зовнішнього, суб'єктивного і об'єктивного. Це найпростіший і найбільш поширеніший із всіх об'єктивних методів у психології. Наукове спостереження безпосередньо перетинається із звичайним життєвим спостереженням. Тому досліднику необхідно перш за все встановити загальні умови, які взагалі мають задовольняти спостереження, аби бути науковим методом.

Перша основна вимога - наявність чіткої цільової установки: чітко усвідомлена мета повинна керувати дослідником (спостерігачем). Відповідно до мети має бути окреслений план спостереження, зафіксований у схемі. Плановість і систематичність спостереження - його істотні риси як наукового методу. Вони повинні виключити елемент випадковості, властивий життєвому спостереженню. Таким чином, об'єктивність спостереження залежить перш за все від його плановості й систематичності. Якщо спостереження «виходить» із чітко усвідомленої мети, то воно повинне набути вибіркового характеру. Спостерігати все взагалі через безмежне різноманіття того, що існує неможливо. Тому будь-яке спостереження носить вибірковий, частковий характер.

Спостереження стає методом наукового пізнання лише постільки, поскільки воно не обмежується простою реєстрацією фактів, а переходить до формулювання гіпотез задля того, щоб перевірити ці гіпотези в нових умовах спостереження. По-справжньому науково- плідним об'єктивне спостереження стає в тому випадку, коли воно пов'язане зі встановленням і перевіркою гіпотез. Відокремлення суб'єктивного тлумачення від об'єктивного і виключення суб'єктивного здійснюється в самому процесі спостереження, поєднаного з постановкою і перевіркою гіпотез. Психологічне тлумачення зовнішніх даних само безпосередньо не дане, воно має бути знайдене на основі гіпотез, які мають бути в спостереженні перевірені. Тобто опис має переходити в пояснення - від цього залежить доля наукового дослідження.

Основна перевага методу об'єктивного спостереження полягає в тому, що воно дозволяє вивчати психічні процеси в природних умовах. Проте, об'єктивне спостереження, зберігаючи своє значення, здебільшого повинне доповнюватися іншими методами дослідження. До процедури спостереження пред'являють наступні вимоги:

(а) формулювання мети (Для чого? З якою метою?) і завдання;

(б) вибір об'єкта, предмета, ситуації (що спостерігати?);

(в) вибір способу спостереження (такого, який найбільше впливає на досліджуваний об'єкт і забезпечує збір необхідної інформації) (Як спостерігати?);

(г) вибір способів реєстрації спостережуваного явища (Як вести записи?);

(д) обробка та інтерпретація отриманої інформації (Який результат?).

Проте, спостереження не може бути вільним від суб'єктивності позиції психолога. Не будучи в змозі (з різних причин, у тому числі з технічних) зафіксувати всі зміни ситуації, психолог виділяє в ній ті елементи, які вважає найбільш важливими, мимоволі ігноруючи інші. Проте, те, що саме він виокремлює, і те, як психолог оцінює ці зміни, визначається не лише його науковими поглядами, досвідом, кваліфікацією, але й стереотипами оцінок, що склалися, етичними принципами, установками тощо. Досить звичайна в психології пастка, в яку потрапляє дослідник: намагаючись знайти підтвердження своєї гіпотези, дослідник може несвідомо ігнорувати події, що суперечать їй [гіпотезі].

Зрозуміло, що психологи прагнуть уникнути подібної суб'єктивності, вдаючись до різних способів, спрямованих на те, щоб зробити результати дослідження достовірнішими. До них відноситься, наприклад, здійснення спостереження не одним, а кількома психологами, які ведуть незалежні протоколи (згодом можна обговорити й зіставити результати), обов’язкове планування спостереження, складання спеціальних шкал оцінки поведінки об'єкту (з обґрунтуванням критеріїв оцінки), використання технічних засобів (аудіо- та відеотехніки, дзеркала «Газелла» тощо).

2.