Пам'ять і мотиваційні феномени.

Пам'ять, яку традиційно та широко тлумачать як здатність відтворювати враження, що були пережиті раніше, безумовно займає одне з центральних місць у духовному (і душевному) житті людини.

Без функції пам'яті неможливі і вольові переживання: для них є необхідним мотив, а він складається з уявлення та почуття, пов'язаного з цим уявленням. У свідомому житті людини досить часто є наявним лише один із цих компонентів, а інший вдається відтворити за минулими переживаннями, по пам'яті. Саме поняття життєвого досвіду в широкому розумінні можливе тільки тому, що до теперішнього пам'ять додає минуле, а уява допомагає перенестись у майбутнє. Пам'ять — це вихідна, первинна здатність психічного життя людини, що є джерелом і водночас пов'язуючим початком усього нашого буття.

Мнемічні функції людської психіки — суттєвий компонент більш складних психічних утворень, до яких належать і здібності індивіда.

Мнемічні здібності є елементом загальної обдарованості людини і характеризують її здатність до вільного оперування тією чи іншою інформацією у просторі та часі. Формування спеціальних здібностей передбачає спрямований розвиток певних характеристик мнемічної сфери людини, що зумовлюється як характером діяльності, так і вимогами до індивідуальних навичок діяння у тому чи іншому способі творення (науково-теоретичному, дослідницькому, художньому тощо).

Пам'ять постає також обумовлюючим компонентом рушійних сил індивідуальної історії життя особистості, утворюючи та зберігаючи закономірну послідовність подій, здобутків, утрат, надбань тощо. Пам'ять є основою укорінення індивідуального досвіду діяння людини в світі, ствердження "Я" особистості. Здатність пам'ятати, відтворювати життєві образи — сутнісна характеристика людяності, "безпосереднього самобуття".