Психологія натовпу Гюстава Лебона. Класифікація натовпів, характеристикинатовпів.

Прикладом групових течій соціологічного психологізму є психологія натовпу французького вченого Гюстава Лебона (1841-1931).

Г. Лебон вважав ХІХ ст. епохою критичних моментів, основною рисою якої слід вважати заміну свідомої діяльності особи на несвідому поведінку натовпу.

Лебон вважав, що одного факту випадкового перебування разом багатьох людей недостатньо для виникнення психології натовпу. На його думку, утворення натовпу пов’язане з проявом у індивідів трьох основних властивостей:

- зникнення свідомої, мислячої особистості;

- місце свідомості займає колективне несвідоме;

- домінування несвідомого призводить до того, що почуття та думки людей отримують однакове спрямування.

Лебон обґрунтував закон духовної єдності натовпу, відповідно до якого свідома особистість зникає, натомість виникає колективна душа, що має тимчасовий характер та специфічні властивості. Основними причинами такого стану речей є: вплив інстинктів; сприйнятливість до навіювання та до зараження.

У натовпі трансформуються психічні пізнавальні процеси, їх специфіка представлена: здатністю оперувати лише невеликою кількістю ідей;

розвинутою уявою, сприйнятливістю до вражень; нездатністю до логічних роздумів.

У центрі уваги Г. Лебона - констатація очевидного факту, що поведінка людини на самоті або у звичайних умовах суттєво відрізняється від її поведінки в групі людей, у натовпі, де діють сили гіпнозу й навіювання. Він трактує натовп як групу людей, охоплених спільними настроями, прагненнями й почуттями і виділяє такі характерні риси натовпу: зараженість спільною ідеєю; відчуття непоборності власної сили і всемогутності; втрата почуття відповідальності; нетерпимість, догматизм, схильність до навіювання; готовність до імпульсивних дій та бездумного слідування за лідерами, тощо.

Всі натовпи він поділяє на дві великі групи: «різнорідні» (або гетерогенні, типу вуличних натовпів, які збираються стихійно і випадково на місці якоїсь події: аварії, зіткнення машин, нещасного випадку та інше) і «однорідні» (або гомогенні, типу релігійних сект, східних каст або класів).

У натовпах діє закон «духовної єдності», що спричиняє перетворення індивіда, який потрапив у натовп, на безвольний автомат з придушеними раціональними началами, на ірраціональну істоту, яка прагне до негайної некритичної реалізації навіяних їй зовні ідей. Наслідком перебування людини у натовпі є втрата нею індивідуальності, інтелекту, розумових задатків, - тобто її деперсоніфікація, знеособлювання.

У соціальній психології натовп визначається як «велика група людей, ні зовнішньо, ні внутрішньо не організованих, об’єднаних лише прагненням до негайної дії. Учасники натовпу стають спільністю лише тією мірою, якою вони охоплені однаковою негативною, руйнівною емоцією щодо якихось осіб, настанов, подій. Натовп робить спільністю те, що він «проти», що він «проти них» (Б. Поршнєв). Із цього визначення випливає, що натовп - не будь-яке масове скупчення людей, а лише сукупність агресивно настроєних громадян. Це - неорганізована спільність, що, однак, не виключає можливості наявності у ній організованої групи (ядра), яке провокує й спрямовує індивідуальну агресивність присутніх. Можна виділити такі види масових скупчень громадян: 1) «випадкове» — коли люди збираються внаслідок якоїсь екстраординарної події (пожежі, автокатастрофи, бійки тощо). Вони виявляють інтерес до того, що відбувається, і можуть активно діяти (наприклад, надавати допомогу потерпілим); 2) «споглядальне» (публіка, болільники) - люди збираються для перегляду чи «співучасті» у цікавій для них події; їхня поведінка може бути незвичною за формою, навіть визивною, але за своєю суттю вона не агресивна і не має мети порушення громадського порядку; 3) «панічне»

(«рятівне») - виникає як реакція на небезпечну чи незрозумілу ситуацію; завжди супроводжується активними діями, спрямованими на уникнення небезпеки;4) «мітингове» («протестове») - люди випадково чи зумисне збираються для демонстрації своєї незгоди зі словами чи вчинками певних офіційних (посадових) осіб.

Усі зазначені види масових скупчень громадян за певних обставин можуть перерости, трансформуватися в агресивний натовп.

1. Зовнішні (соціологічні): довгочасні та ситуативні.

2. Соціально-психологічні (механізми впливу людей один на одного в масових скупченнях, їх соціально-психологічний склад).

3. Психологічні (індивідуальні схильності окремого індивіда до агресивних та протиправних дій).

Чинниками довготривалої дії слід вважати економічні, соціальні, політичні та інші умови життя в суспільстві, які формують і спонукають негативні соціальні настрої. Конкретні причини агресивної поведінки можуть різнитися залежно від територіальної, національної, релігійної специфіки, але висновок про соціальне неблагополуччя як спонукальний механізм агресивності має універсальний характер. У тих чи інших ситуаціях пріоритет дії завжди лишається за довготривалими чинниками, конкретна ж причина події (ситуативний чинник) має сенс лише у контексті перших. Ситуативні чинники - час (пора року та година доби), місце виникнення події, кількість присутніх. Виявлені певні закономірності, пов’язані з дією ситуативних чинників: масовидні форми вияву активності найбільш характерні для теплої пори року (з травня по жовтень), у неробочий час чи у вихідні дні, місце виникнення частіше прив’язується до центральних районів населеного пункту чи перетину транспортних артерій. Внутрішніми, психологічними чинниками, що зумовлюють переростання масового скупчення людей у натовп, слід вважати: 1) психологічні схильності індивіда - завчасно існуючі стійкі переконання, установки; імпульсивність, високу емоційну збудливість, емоційну напруженість; недостатню вольову регуляцію поведінки; 2) специфічні стани організму (втому, тривалі та виснажливі фізичні навантаження, психічні потрясіння, стан сп’яніння тощо). Думки і почуття кожного учасника натовпу значною мірою відрізняються від тих, що характерні для повсякденного життя; дії і вчинки також зазнають трансформацій.

- підвищується навіюваність і зменшується рівень критичного ставлення до себе та оточуючих. Зменшується здатність до раціональної переробки інформації, що надходить, з’являється ефект швидких перебігів уваги. Це створює сприятливий фон для зовнішніх впливів, зокрема, за рахунок розповсюдження чуток для формування агресивних установок;

- збільшується емоційність сприймання того, що індивід бачить та чує. Підвищена емоційність пригнічує раціональні засоби поведінки, почуття починають домінувати над інтелектом аж до того, що людина взагалі втрачає здатність логічно міркувати;

- звуження сфери раціональної регуляції поведінки і втрата відчуття особистісного контролю за своєю поведінкою.

Зазначені зміни, у свою чергу, призводять до пригнічення почуття відповідальності, викликають впевненість у власній безконтрольності («відповідати повинні всі, а не хтось особисто»), з’являється усвідомлення анонімності. Внаслідок цього стає можливим скоєння дій та вчинків, що у звичайних умовах для особистості немислимі. Важливою структурною характеристикою натовпу є її соціально-психологічний склад.

2.1.3.