Форми мислення

Розумовий процес людини здійснюється в трьох основних формах: поняття, судження, умовивід (див. рис. 3). Дані, отримані в процесі мислення, передусім, фіксуються у поняттях.

Поняття - форма мислення, за допомогою якої пізнається суть предметів і явищ навколишньої дійсності в їх істотних зв’язках та відношеннях, узагальнюються їх істотні ознаки.

Істотними є такі ознаки, які притаманні об’єктам у будь-якому разі, виражають їх природу, суть, відрізняють ці об’єкти від інших, тобто не можуть без них існувати (плід - наявність насіння).

Поняття виникають на основі чуттєвого досвіду, який є передумовою формування понять (на основі уявлень). Проте поняття відображають світ глибше, повніше, ніж уявлення.

Поняття завжди існує й виявляється у слові, за допомогою якого повідомляється іншим людям.

Поняття і слово не тотожні. Слово не утворює поняття, воно є знаряддям створення понять. Поняття - елемент думки, слово - елемент мови. Немає поняття без слова, але не кожне слово є поняттям, наприклад «вечоріє», «так» - це слова, але не поняття. Одні й ті ж поняття в різних мовах передаються різними словами.

Кожне поняття характеризується обсягом і змістом.

Обсяг поняття - це відображення в нім кола об’єктів, а зміст поняття - це відтворення в ньому сукупності істотних ознак об’єктів.

Поняття з великими обсягами називаються родовими (меблі, рослини); поняття з меншими обсягами ознак є видовими (стіл, дерево). Поняття, які мають найбільш широкий обсяг, називаються категоріями (рух, кількість, простір, час).

За обсягом поняття поділяють на одиничні та загальні. Поняття, які відображають істотні ознаки одиничних об’єктів, називаються одиничними (наприклад, поняття про яку-небудь країну, місто, річку, вченого, письменника тощо) (див. рис. 3).

Загальними поняттями називають такі, які охоплюють цілий клас однорідних предметів або явищ, котрі мають одну й ту ж назву (наприклад, будівля, хвороба, людина тощо).

За мірою абстрагованості поняття поділяють на конкретні та абстрактні.

У конкретних поняттях відтворюються певні предмети, явища і зв’язки між ними (наприклад: стілець, дерево, тварина). В абстрактних поняттях відображуються істотні ознаки й особливості

окремо від самих об’єктів (вага, мужність, добро, зло тощо). Поділ понять на абстрактні й конкретні є умовним, оскільки абстрагування необхідне при створенні будь-якого поняття.

Рис. 3. Класифікація форм мислення та їх різновидів

Засвоєння понять - це достатньо складний процес, який має кілька етапів. На перших етапах формування поняття не всі істотні ознаки сприймаються нами як істотні (це особливо характерне для дітей). Більше того, те, що є істотною ознакою, нами може не усвідомлюватися взагалі, а те, що є неістотним, сприймається нами як істотне. Сьогодні є всі підстави вважати, що основою формування понять є практика. Дуже часто, коли нам не вистачає практичного досвіду, деякі наші поняття можут бути хибними. Вони можуть бути необгрунтовано звужені або розширені. У першому випадку поняття, сформоване нашою свідомістю, не включає те, що повинне включати, а в другому випадку, навпаки, поєднує в собі ряд ознак, зовсім не властивих відтвореному в понятті предметові. Наприклад, деякі школярі молодших класів не відносять комах до тварин. Водночас поняття «ялинка» часто застосовується дітьми до всіх хвойних дерев.

Ймовірно, можна виділити не лише етапи формування понять, але й певні механізми цього процесу. Деякі поняття формуються на першому році життя, і ми не можемо розкрити закономірності їх формування, тому що набуті нами в перші роки життя знання є неусвідомлюваними. До таких понять можна віднести поняття «час» і «простір», хоча, на думку багатьох американських авторів, ці поняття слід відносити до природжених. Але таких понять не так багато. Більшість понять, якими ми оперуємо, набуваються нами в процесі нашого розвитку.

Засвоїти поняття можна двома шляхами: або нас спеціально навчають, на основі чого формуються поняття, або ми в процесі діяльності самостійно формуємо поняття, спираючись на власний досвід.

У будь-якому слові, носієві поняття, можна легко виокремити як емоційно-образні наочні компоненти, так і систему логічних зв’язків. Вагомим є той факт, що в різних людей співвідношення наочно- образних і логічних зв’язків виявляється неоднаковим.

У дітей дошкільного віку яскраво переважають емоційно-образні переживання, що стоять за словом, у школярів молодших класів - наочні, конкретно-образні й ситуативні зв’язки, у старшокласників і дорослих - багатогранні логічні зв’язки. Таким чином, зміст понять в онтогенезі розвивається, а їх структурні зв’язки корінним чином змінюються. Поняття як форма знання має й історичну зумовленість. Вони виникають і розвиваються в процесі розвитку науки і техніки суспільства. У них люди фіксують результати досвіду й пізнання (порівняно нещодавно в нашій мові з’явилися поняття «диджитилізація», «колаборація», «наукометрія», «інформація», «чорна дірка» та ін.). З кожним новим поняттям наші уявлення про світ збагачуються навішими знаннями.

У психології прийнято розрізняти два види понять, відмінних як за своїм походженням, так і за психологічною будовою. Їх позначають термінами «житєві» і «наукові» поняття. Життєві поняття (стілець, стіл, собака, дерево та ін.) дитина опановує в практичній діяльності; домінуюче місце в них займають наочно-образні зв’язки. Дитина практично уявляє собі, що означає кожне з цих понять, і відповідне слово викликає у неї образ тієї практичної ситуації, в якій вона оперувала з цим предметом. Тому дитина добре знає зміст цих понять, але, як правило, не може сформулювати або словесно його визначити.

Абсолютно іншою є ситуація з науковими поняттями, які дитина опановує в процесі шкільного навчання (держава, острів, дієслово, ссавець та ін.). Спочатку наукові поняття формулюються вчителем і лише потім заповнюються конкретним змістом.

Зміст поняття може бути розкритий різними способами. Найпростіший варіант передбачає зовнішній опис тих явищ, які можуть бути включені в це поняття. Саме в такий спосіб вихователь знайомить дітей з поняттям «пора року». Близьким до першого є прийом розкриття поняття через перерахування істотних ознак у послідовності, відповідній їх значущості. Наукове розкриття змісту поняття передбачає необхідність дати йому визначення, тобто підвести дане поняття під найближче родове поняття з вказівкою істотних видів ознак. Засвоєння поняття означає усвідомлення його змісту, вміння виділяти істотні ознаки, точно знати межі поняття і його місце серед інших понять. Проте найважливішим показником засвоєння поняття є вміння користуватися ним у пізнавальній і практичній діяльності.

Відповідно з цим викоремлюють етапи засвоєння понять:

- конкретне одиничне використання поняття;

- виділення понять із кола споріднених понять, але не розрізнення при цьому істотних та неістотних ознак;

- визначення узагальнених істотних ознак без уміння широкого вживання поняття;

- виділення істотних ознак, широке використання поняття.

Щоб засвоєння понять було свідомим, осмисленим, а не формальним, педагог повинен турбуватися про створення відповідних умов. Перш за все, необхідно створити відповідну мотивацію, щоб дитина випробувала бажання вирішити це завдання, зрозуміти, що це означає.

Судження (думка) - форма мислення, що містить твердження або заперечення якого-небудь положення відносно предметів, явищ або їх властивостей. У думках відбиваються зв’язки і відношення між предметами та явищами навколишнього світу, їх властивостями і ознаками.

Прикладами стверджувального судження можуть бути такі висловлювання, як «Учень знає урок» або «Психіка є функцією мозку». До негативних суджень відносяться такі думки, в яких наголошується на відсутності в предметі тих або інших ознак. Наприклад: «Це слово не є дієсловом» або «Ця річка несудоходна».

За мірою охоплення предметів або явищ судження можуть бути загальними, чатковими і одиничними. У загальних судженнях стверджується або заперечується щось відносно всіх предметів і явищ, що об'єднуються поняттям, наприклад: «Всі метали проводять електрику». У частковій думці йдеться лише про частину предметів і явищ, що об’єднуються поняттям, наприклад: «Деякі школярі уміють грати в шахи». Одинична думка - це судження, в якому йдеться про індивідуальне поняття, наприклад: «Київ - столиця України», «Шевченко - великий український поет».

Судження розкриває зміст понять. Знати який-небудь предмет або явище - означає вміти висловити про нього правильну й змістовну думку, тобто вміти судити про нього.

Тому за мірою відповідності об'єктивній істині судження можуть бути істинні і помилкові. Істинні судження правильно відображають відношення, які існують в об'єктивній дійсності, наприклад, «Диплом про вищу освіту видається студентові після

декількох років успішного навчання у вузі». Істинність судження

перевіряється суспільною практикою людини.

Помилкові судження мають місце у перекручуванні об'єктивної дійсності («Диплом про вищу освіту видається учневі після закінчення навчання в середній школі»). Істинність наших знань чи суджень ми можемо з'ясувати шляхом розкриття підстав, на яких вони ґрунтуються, зіставляючи їх з іншими судженнями (див. рис. 3).

Умовивід - форма мислення, у процесі якої людина, зіставляючи й аналізуючи різні думки, виводить з них нову думку. Типовий приклад висновку - доказ геометричних теорем.

До умовиводу можна дійти методами індукції, дедукції й аналогії.

Індукція — спосіб розмірковування, який дає можливість одержати загальний висновок на основі аналізу окремих фактів. Наприклад: «Срібло, залізо, мідь - метали; срібло, залізо, мідь при нагріванні розширюються: отже, метали при нагріванні розширюються»

Дедукція — спосіб розмірковування, при якому окремі положення логічно виводяться із загальних положень (аксіом, постулатів, законів). Наприклад: «Усі метали при нагріванні розширюються; срібло - метал: отже, срібло при нагріванні розширюється»

Тобто, індукція починається з накопичення знання про можливо більше число в чому-небудь однорідних предметів і явищ, що дає можливість знайти схоже і відмінне у предметах і явищах навколишньої дійсності та «опустити» неістотне й другорядне. Узагальнюючи схожі ознаки цих предметів і явищ, здійснюється загальний умовивід, встановлюється загальне правило або закон. Наприклад, при засвоєнні поняття «Домашні тварини» учні встановлюють, що корова корисна, кінь корисний, вівця, свиня теж корисні. Потім на основі цих тверджень школярі формулюють умовивід: «Всі домашні тварини корисні».

Дедуктивний висновок дає людині знання про конкретні властивості та якості окремого предмету на основі знання загальних законів і правил. Наприклад, знаючи, що всі тіла при нагріванні розширюються, людина може передбачати, що залізничні рейки в літній спекотний день теж розширюватимуться, а тому при прокладанні залізничної колії будівельники залишають між рейками певний проміжок.

Умовивід за аналогією ґрунтується на подібності окремих істотних ознак об'єктів, і на цій підставі роблять висновок про можливу схожість цих об'єктів за іншими ознаками.

4.