<<

Соціальна мобільність: поняття, типи (вертикальна/ горизонтальна), механізми, соціальні та психологічні чинники. Міграція як вид просторової мобільності: сутність, соціальні та психологічні характеристики.

Соціальна мобільність - це перехід людей з одних соціальних груп і верств в інші. Існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна й вертикальна. Під горизонтальною соціальною мобільністю мається на увазі перехід індивіда (соціального об’єкта) з однієї соціальної групи в іншу, розташовану на тому самому рівні (наприклад, з одного громадянства в інше, з однієї родини в іншу, з однієї організації в іншу й т.д.).

Під вертикальною соціальною мобільністю маються на увазі відносини, що виникають при переміщенні індивіда (соціального суб’єкта) з одного соціального прошарку в інший. Механізми соціального відбору, зокрема у будь -якому суспільстві, існує особливий механізм, що контролює процес вертикальної циркуляції. Цей контроль полягає, по-перше, в соціальному тестуванні індивідів для встановлення адекватного виконання ними соціальних функцій, по-друге, в селекції (відборі) індивідів для певних соціальних позицій, по-третє, у відповідному розподілі членів суспільства за соціальними стратам. Іншими словами, всередині стратифікованого суспільства, існують не тільки канали вертикальної циркуляції («ліфти»), але і «сито», «просівати» індивідів і визначальне їм відповідне місце в суспільстві. Основна мета цього соціального контролю - розподілити індивідів відповідно до їх здібностей успішно виконувати соціальні функції. Однак, це не означає, що такий механізм завжди правильно розподіляє індивідів відповідно їх можливостям.

Механізм селекції та розподілу індивідів у суспільстві, як зазначалося, включає в себе відповідні соціальні інститути та організації (сім’я, армія, церква, школи, різні інституції, політичні та професійні організації). При цьому, такі соціальні інститути, як сім’я, церква, школи, являють собою механізми, які перевіряють головним чином загальні здібності індивідів, необхідні для успішного виконання безлічі соціальних функцій (рівень інтелекту, емоційно - вольова сфера, загальні риси характеру, фізичний стан).

Інші інститути, подібно політичним і професійним організаціям, є механізмами, які тестують спеціальні здібності індивідів, необхідні для успішного виконання спеціальних функцій у певній галузі людської діяльності.

Міграція - переселення, тобто територіальне переміщення населення, пов’язане зі зміною місця проживання. Не всі переселення вважають міграцією, а лише ті, що пов’язані з перетином певних кордонів - державних, адміністративних. До міграцій не належать переміщення, які не спричиняють жодних змін у соціальних зв’язках особи і майже не впливають ані на саму особу, ані на її суспільне оточення як у місці вибуття, так і прибуття (тобто туристичні, рекреаційні поїздки, короткочасні гостьові візити чи поїздки на відпочинок). У міграції як суспільному явищі є три параметри: зміна індивідом координат свого перебування, тобто переміщення (чинник мобільності); намір індивіда поліпшити своє матеріальне і (або) соціальне становище (чинник потреб); прагнення індивіда обжитися на новому місці та вважати його «другою батьківщиною» (чинник стабільності).

Тож можна виділити декілька видів міграції. Міграція внутрішньодержавна і міждержавна: виїзд із країни - еміграція, в’їзд до країни - імміграція. Міграція постійна і тимчасова: трапляються випадки, коли індивід вимушений мігрувати у зв’язку з особливими політичними подіями в країні. Це - різновид еміграції. Міграція суверенна і вимушена. До вимушеної міграції треба віднести ті випадки, коли причина міграції лежить поза індивідом, тобто це міграція з примусу. Суверенною міграцію вважають тоді, коли мігрант приймає рішення без зовнішнього тиску, виходячи зі своїх потреб. Нині отримали державне визначення два офіційні види міграції: «вимушені переселенці» і «біженці». Така законодавча класифікація є важливою з погляду надання державної допомоги і правового статусу. Схожість між « вимушеним переселенням « і « біженством» - це самий момент вимушеності. Відмінності ж у тому, що в психіці біженця панує домінанта віддалення від небезпечного місця, тоді як у вимушеного переселенця присутній момент оцінки місця переселення, тобто він ретельно вибирає місце, куди переселитися.

Міграція політична і економічна. Різниця у провідній причині: політичні обставини або матеріальна зацікавленість. До економічної міграції слід віднести і трудову міграцію: виїзд до інших країн на заробітки з наміром при нагоді стати постійним мешканцем країни перебування. Міграція легальна та нелегальна. Це питання є актуальним, коли мова йде про міждержавну міграцію, оскільки всередині країни для цього перепон немає. Міграція до іншої країни пов’язана зі значною кількістю чинників і обставин етнічного та правового характеру, тому в’їзд до країни без ухвали тамтешньої влади не дозволяється. Зокрема, багато країн у зв’язку з напливом мігрантів із третіх країн вимушені вводити обмеження на в’їзд громадян. Міграція індивідуальна і масова (етнічна): наприклад, масовий виїзд на роботу до Німеччини громадян Туреччини. Масова міграція частіше має етнічний характер, одним із яскравих її варіантів є діаспора. Зазвичай масова міграція пов’язана з несприятливими подіями на батьківщині. Маятникова міграція : йдеться про маятникову мобільність, тобто регулярне переміщення населення з одного населеного пункту до іншого на роботу або навчання. Маятникова міграція є результатом невідповідності розміщення виробництва і розселення людей. Особливо розвинута маятникова міграція у великих містах - мегаполісах. Епізодичні та сезонні міграції іноді бувають попередниками незворотної міграції, оскільки створюють умови для вибору постійного місця проживання. У такому розумінні вони відіграють важливу роль для майбутнього переселення, оскільки надають найбільше інформації та сприяють налагодженню зв’язків у місцях майбутнього поселення.

Епізодичні міграції - це ділові, культурно-побутові та інші соціальні переміщення, які здійснюються нерегулярно як у часі, так і в просторі, а також зовсім не обов’язково у тих самих, що раніше були, напрямках. Головною ознакою епізодичних міграцій є насамперед нерегулярність подібних переміщень, здійснення яких залежить від багатьох чинників.

Сезонні міграції - переміщення працездатного населення до місць тимчасового працевлаштування з метою отримання вигідної роботи за наймом, після виконання якої особа повертається до місця попереднього мешкання.

Такий вид міграцій тому називається сезонним, бо їхні обсяги та частота залежать від пори року, а тимчасовий період перебування в іншому місці - від домовленості про виконання того чи іншого виду трудової діяльності. Причини сезонних міграцій бувають різні, зокрема: надлишок робочої сили в регіонах, де існує безробіття; вигідна заробітна плата у місцях тимчасового працевлаштування, яка дає змогу за короткий час отримати значні прибутки; різниця в оплаті праці між окремими регіонами чи сусідніми державами. Підготовлена та непідготовлена міграція. Підготовлена міграція частіше пов’язана з явищем інтелектуальної міграції: індивід заздалегідь знаходить собі працедавця, обговорює умови оплати. Непідготовлена міграція - це всі випадки, коли індивіда не чекають, коли ніхто не готовий надати йому допомогу, тож він може потрапити в скрутну ситуацію без засобів до існування (наприклад, біженець).

За правовою основою : 1) офіційна трудова міграція - переміщення

громадян, які виїздять за кордон, декларуючи метою виїзду участь у трудовій діяльності. Це - легальні трудові мігранти у країнах призначення (саме їх фіксує офіційна статистика); 2) неофіційна легальна міграція - поїздки за кордон із декларованою метою туризму або відвідування родичів із подальшим працевлаштуванням та реєстрацією в країні реципієнті. Учасників таких поїздок не можуть відстежити вітчизняною статистикою, однак вони стають цілком легальними трудовими мігрантами у країнах реципієнтах; 3) успішна нелегальна міграція - поїздки, пов’язані з незареєстрованою зайнятістю видами діяльності, дозволеними законодавством відповідних країн; 4) міграція жертв злочинних угруповань - торгівля людьми та інші випадки перебування мігрантів у нелюдських умовах або зайнятість протиправною діяльністю за кордоном не з власної волі. Виходячи з цього, виокремлюють три типи трудових мігрантів: 1) трудові мігранти, які прибувають на роботу за

контрактом - напівкваліфіковані чи некваліфіковані робітники, котрі перебувають у країні певний період часу; 2) висококваліфіковані спеціалісти - працівники транснаціональних компаній та спільних підприємств, які за характером діяльності переїздять від країни до країни; 3) нелегальні трудові мігранти.

<< |
Источник: Андросюк В.Г.. Психологія. Посібник. — Київ: Національна академія внутрішніх справ. —2022. — 101 с.. 2022

Еще по теме Соціальна мобільність: поняття, типи (вертикальна/ горизонтальна), механізми, соціальні та психологічні чинники. Міграція як вид просторової мобільності: сутність, соціальні та психологічні характеристики.:

  1. Девіантна поведінка особистості. Поняття та види (позитивна і негативна) девіацій. Суїцидальна та залежна поведінка. Булінг. Мобінг. Ейджизм. Рівні девіантної поведінки: поведінка, що не є схвалюваною іншими, що осуджується іншими, морально негативні прояви і вчинки, делінквентна поведінка, злочинна поведінка, деструктивна поведінка. Соціальні та психологічні чинники девіантної поведінки. Профілактика девіантної поведінки: просвіта, соціальна реклама, корекційні програми, створення ситуації успі
  2. Поняття та головні ознаки соціальної групи. Класифікація соціальних гцуп (великі соціальні групи, середні соціальні групи, малі соціальні групи).
  3. Соціальні та психологічні характеристики й форми організації суспільних процесів і явищ.
  4. Поняття великої соціальної групи. Класифікація великих соціальних груп (соціально-класові, соціально-демографічні, соціально- етнічні, соціально-професійні та соціально-територіальні). Натовп як велика стихійна гцупа. Основні характеристики та типологія натовпу, соціально-психологічні особливості окремих його різновидів. Етнічні групи. Форми існування етносів та основні етнічні процеси. Поняття етнічної ідентичності та свідомості.
  5. 4.1.3 Соціальні статуси: поняття та види (офіційний та неофіційний, приписаний та здобутий). Соціальні ролі: поняття та види (активні та пасивні, явні та латентні). Структура ролі за В. Ядовим (когнітивна, афективна, конативна складові). Маргінальність соціальних ролей.
  6. Соціалізація особистості: сутність, етапи (первинна, вторинна), механізм (адаптація, інтеграція). Суб’єкти (сім’я, формальні та неформальні групи однолітків) і агенти (освіта, традиційні ЗМІ та нові медіа: інтернет, соціальні мережі) соціалізації. Поняття ресоціалізації.
  7. Біологічні передумови, соціальні умови та чинники психічного розвитку особистості.
  8. Соціальна стратифікація та соціальні нерівності. Основні критерії соціальної стратифікації.
  9. Вчинковий осередок і психологічні закономірності.
  10. Спілкування як соціально-психологічний феномен. Спілкування як обмін інформацією (комунікативна сторона спілкування). Комунікатор, реципієнт, канал передавання інформації. Комунікативні бар’єри. Спілкування як сприймання, розуміння та оцінка партнерів спілкування (перцептивна сторона спілкування). Механізми міжособистісного сприймання: ідентифікація, соціальна рефлексія, стереотипізація. Каузальна атрибуція. Атитюд як соціальна установка. Спілкування як взаємодія (інтерактивна сторона спілкуванн
  11. РОЗДІЛ 5. ПСИХОЛОГІЧНІ ТА СОЦІОЛОГІЧНІ ВИМІРИ СУСПІЛЬСТВА.
  12. Поняття соціального інституту. Основні функції та характерні ознаки. Види соціальних інститутів: економічні, політичні, релігійні, культури та соціалізації тощо.
  13. § 8. Соціальні регулятори сімейних відносин. Роль звичаїв у регулюванні сімейних відносин